Турбулентність Білорусі: що робити Україні?

Внутрішньополітична ситуація в Білорусі після проведення 9 серпня 2020 року президентських виборів поставила перед Україною та країнами Заходу низку викликів, на які треба невідкладно шукати відповіді. Велика кількість подій, які відбулися буквально напередодні проведення виборів, ускладнюють аналіз процесів, які відбуваються в цій сусідній з Україною державі. Однак аналітики Geostrategy спробували принаймні систематизувати основні процеси та узагальнити оцінки щодо перспектив розвитку ситуації навколо Білорусі.

Складна передвиборча кампанія

Протягом передвиборчої кампанії громадяни Білорусі продемонстрували безпрецедентну політичну мобілізацію з метою забезпечення вільних та демократичних виборів. Мирна громадська активність призвела до подальших безпрецедентних обмежень у діяльності засобів масової інформації та мирних зібрань, а також до затримань мирних демонстрантів, журналістів та громадських активістів.

На думку групи Geostrategy, прикметним є те, що основні опоненти Олександра Лукашенка на виборах – Сергій Тихановський та його дружина Світлана Тихановська – з’явилися в медійному просторі Західних країн та України буквально за кілька місяців до виборів. Політичний проект «Тихановські» був зроблений нашвидкуруч, у нього не було потужної внутрішньої і тим більше зовнішньої історії. Така ситуація наштовхує на думки про те, що білоруське суспільство, яке буквально з коліс отримало альтернативних кандидатів, не мало інших альтернатив для боротьби з чинним президентом Білорусі. На цьому тлі суспільство було змушено сприйняти проект «Тихановські». Загалом більше двадцяти років правління Олександра Лукашенка призвели до повної зачистки політичного поля Білорусі, на якому відсутні яскраві представники білоруської політичної і творчої еліти, які б були здатні скласти конкуренцію незмінному президенту. Цей фактор сильно відрізняє Україну 2014 року від Білорусі 2020 року.

Той, хто запропонував білоруській молоді проект «Тихановські», переслідував кілька тактичних цілей. Перше – каналізувати протестні настрої білоруського суспільства через підконтрольні канали. Друге – створити умови для неможливості появи нових опозиційних харизматичних лідерів, здатних йти до кінця заради відстоювання своїх принципів та інтересів громадян. Третє – отримати, у разі краху режиму Лукашенка, нового лідера в особі Світлани Тихановської, яка є вразливою до зовнішніх впливів. Відкритим натомість залишається питання про те, хто ж реально стоїть за проект «Тихановські».

Пост-виборча головоломка

Президент Білорусі Олександр Лукашенко, які і свого часу Віктор Янукович, прагне за будь-яких обставин залишитися при влади. Однак після 9 серпня Білорусь може отримати нелегітимного президента, і країнам Заходу, в першу чергу Європейського Союзу, необхідно буде шукати моделі взаємодії з нелегітимним Олександром Лукашенко. Важливо враховувати, що на відміну від попередніх років правління Лукашенко, його підтримка серед громадян Білорусі суттєво знизилася. Лідерам західних демократій, особливо ЄС, доведеться відповісти на одне питання - чи працюють вони з нелегітимними авторитарними особами чи з легітимною громадянською нацією білорусів та росіян? Успіх і зміни на всьому пострадянському регіоні будуть залежати від їх відповіді на це питання.

Події у Білорусі можуть стати крахом епохи пост-радянського авторитаризму, тим самим завершиться фаза переустрою європейської політики, що почалась у 1989 році. Такий сценарій не влаштовує російського президента Володимира Путіна, тому в цій складній битві за Білорусь він розклав яйця в різні кошики. Якщо країни Заходу застосуються агресивну політику по відношенню до Лукашенка, він буде змушений повернутися обличчям у бік Москви, яка зможе робити з ним усе, що заманеться (розміщення реальних військових баз – лише перше бажання у довгому списку бажань Путіна). Якщо внаслідок протестів Лукашенко втратить владу, Путін матиме справу з відверто слабкими, молодими і недосвіченими опозиціонерами, які також стануть подарунком для Кремля. Отже, ситуація win-win.

Що робити Заходу?

Набагато складніше країнам Заходу, які мають визначитися із тим, хто для них Олександр Лукашенко після 2020 року.

Високий представник ЄС із закордонних справ та політики безпеки Жозеп Борель у своїй заяві від 11 серпня узагальнив позицію держав-членів, зазначивши наступне

ЄС не вважає президентські вибори вільними і чесними,

засудив силові дії влади по відношенню до громадян,

закликав звільнити усіх політичних в’язнів,

висловив готовність ЄС переглянути полику щодо Білорусі із урахуванням останніх подій,

владу Білорусі закликано до початку діалогу із суспільством.

При цьому на Заході є усвідомлення того, що один невірний крок призведе до того, що міцні братерські обійми Путіна навколо шиї Лукашенка зімкнуться дуже швидко і будуть міцними.

Якщо аналізувати заяви Заходу щодо подій у Білорусі, виникає цікавий нюанс: у них не згадуються прізвища лідерів білоруської опозиції. Загалом типова ситуація для подібних геополітичних обставин, однак вона наштовхує на думку про те, що Захід усвідомлює ризики того, що представники сьогоднішньої білоруської опозиції можуть бути кремлівськими проектами. Тому йтимуть між крапельками, щоб з одного баку, не штовхнути Лукашенка в дружні обійми Кремля, а з іншого – не визнати диктаторські методи як легітимні, а агресивні дії по відношенню до протестувальників – як безкарні.

Зміст заяв представників Євросоюзу також свідчить про появу консенсусу щодо необхідності запровадити обмежувальні заходи проти осіб, відповідальних за застосування сили до протестувальників, незаконні арешти та фальсифікацію результатів виборів. Санкційна зброя на столі переговорів може зробити Лукашенка більш відкритим для діалогу із Заходом, одна не обов’язково що вона одразу має стріляти.

Висновки для України

Прийнятною для України моделлю поведінки щодо Білорусі є максимальне невтручання у внутрішні справи сусідньої держави. Нам дійсно не зрозуміло, хто за кого і проти кого грає. Тридцять років перебування Білорусі під політичною, безпековою, економічною парасолькою Кремля зробили свою справу: у Білорусі відсутній яскраво виражений національний політичний клас, з чіткою орієнтацією на Захід. Процес виходу із Російської імперії лише починається, він буде болісним, однак за білорусів його ніхто не зробить і не пройде.

Оскільки між Україною і Європейським Союзом діє Угода про асоціацію, яка передбачає синхронізацію зовнішніх політик двох партнерів, Києву важливо дослухатися до оцінок офіційного Брюсселю. Це зробить Україну прогонозованішою як в очах Заходу, так і в очах Мінська і Москви.