Інформація про смерть Уго ЧАВЕСА була загалом очікуваною, особливо після того, як лідер Венесуели у 2012 році пройшов інтенсивний курс лікування в клініках Куби. Більше того, сам покійний нині венесуельський лідер готувався до цієї події не один місяць. У минулому році для Уго ЧАВЕСА головними були два завдання: перше – боротися методами інтенсивного лікування із раковими пухлинами, друге – підготувати наступника, який вестиме Венесуелу революційним курсом протягом принаймні ближчого майбутнього. З першим завданням він не впорався через об’єктивні обставини, з другим – впорався частково.

Віце-президент Венесуели Ніколас МАДУРО має замінити Уго ЧАВЕСА на посаді президента країни. Це має статися під час позачергових президентських виборів, які будуть проведені в країні протягом ближчого часу. Оцінюючи в загальних рисах політичний ландшафт Венесуели, аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy вважають, що під час проведення президентської кампанії найбільші шанси отримати вищу посаду в країні має саме МАДУРО. Сьогодні у Венесуелі існує своєрідний «культ Чавеса», який значно домінує над представниками опозиційних політичних сил. Венесуельська опозиція наразі неорганізована, розрізнена, не має єдиного харизматичного кандидата. Це зводить її шанси перемогти на президентських виборах до непрохідного мінімуму. Звичайно, всередині провладного табору Чавеса також існують протиріччя та певні тертя, однак навряд чи сьогодні хтось може поставити під сумнів авторитет Віце-президента країни Ніколаса МАДУРО.

Хто б не став переможцем наступної президентської кампанії, він навряд чи змінить соціально-орієнтований курс розвитку Венесуели. А такі фактори як високий рівень інфляції, падіння цін на нафту – основна стаття експорту Венесуели, зростання рівня злочинності на фоні поступового зубожіння середнього класу будуть становити для нового керівництва серйозну проблему. В аналітиків групи Geostrategy є підстави вважати, що незважаючи на існуючі виклики та загрози, Ніколас МАДУРО буде менше уваги приділяти формуванню власної політичної харизми, натомість усі зусилля будуть спрямовані на отримання конкретного економічного результату.

Однак проблемним для Венесуели залишається головне зовнішньополітичне питання – яким буде політика Каракасу щодо Сполучених Штатів Америки? Фактично, США до останнього часу були головним противником режиму Чавеса, який звинувачував Вашингтон в усіх смертних гріхах і проблемах. Цікаво, що 5 березня 2013 року в день смерті венесуельського лідеру з території Венесуели були вислані два американських дипломата, які працювали у Посольстві США в Каракасі. Це можна розцінювати як своєрідний сигнал він Ніколаса МАДУРО, надісланий Президенту США Бараку ОБАМІ, суть якого полягає у тому, що Венесуела поки не має наміру міняти існуючий войовничий курс щодо США. Крім того, висилка американських дипломатів мобілізує електорат напередодні виборів, що, як очікується, допоможе МАДУРО перемогти в президентських перегонах.

«Венесуельські сигнали» для України

Останні події у Венесуелі загострили низку важливих для України внутрішніх проблем, пов’язаних із наступним:

• надмірною концентрацією влади в руках Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА, що унеможливлює розвиток вільної політичної конкуренції в країні;

• надмірним і різким збагаченням наближених до влади окремих фінансово-промислових груп, що відбувається на фоні різкого зубожіння більшості українського населення;

• різким погіршенням внутрішніх передумов для реалізації проектів у сфері малого та середнього бізнесу;

• значним тиском фіскальних органів на діяльність компаній та підприємств, не пов’язаних із владою;

• безпрецедентною зарегульованістю усіх економічних процесів в Україні;

• швидкою і масштабною руйнацією старої інфраструктури, що стало особливо показовим в дорожньо-транспортному господарстві України;

• продовженням критичної залежності України від імпорту російських енергоносіїв.

Усі ці проблеми є загалом схожими для так званих «недемократичних, або авторитарних країн», які продовжують існувати практично на усіх континентах. Досвід існування таких режимів вказує на те, що відхід з різних причин однієї ключової політичної фігури від керівництва усіма процесами призводить до миттєвого виникнення хаосу та внутрішніх соціально-політичних заворушень. Як результат – країна заглиблюється в нестабільну фазу існування, вихід із якої вимагає зазвичай надзвичайно великих фінансових та людських ресурсів.

Особливо важко долати проблемні пост-диктаторські періоди державам, які не володіють значними покладами енергетичних ресурсів. Отже, виходячи з цього, аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy вважають за необхідне для нинішньої української влади негайно відійти від надмірного втручання в політичне та соціально-економічне життя держави, а замість цього розпочати проведення реальних ліберальних реформ. У цьому зв’язку має розпочатися глобальна кампанія проти розкрадення державного бюджету, що зніме соціальну напругу та дозволить розпочати реалізацію реальних масштабних інфраструктурних проектів.

В іншому випадку нинішній правлячий режим в Україні залишиться приреченим на доволі швидке падіння та дезінтеграцію.