В регіоні Чорного моря з’явиться атомна електростанція

Подія:

Прем'єр-міністр Японії Шінзо ЕЙБ під час здійснення 3 травня 2013 року робочого візиту до Туреччини повідомив про те, що турецький уряд обрав японсько-французький консорціум для будівництва атомної електростанції на Чорноморському узбережжі. Поки що деталі Угоди перебувають на стадіях обговорення. Однак згадане рішення Анкари вже призвело до різкого послаблення шансів Росії на участь в ядерних проектах Туреччини. Японсько-французький атомний прорив в регіон Чорного моря відкриває також для України потенційні можливості зменшити атомну залежність від Москви.

Аналіз ситуації

Очікується, що атомна електростанція, продуктивність якої складатиме від 4.500 до 5.000 мегават, буде розташована на Синопському Півострові на півночі Чорноморського узбережжя Туреччини. Таким чином, на відстані приблизно у 600-700 кілометрів від кордонів з Україною з’явиться новий ядерний об’єкт.

Японські корпорації з важкої промисловості Мітсубісі та Itochu, поряд з французькою фірмою GDF SUEZ, входять до міжнародного консорціуму, який виштовхує китайський Холдинг з атомної енергетики «Гуандонг» з фінального раунду торгів за право будувати в Туреччині нову атомну електростанцію.

Японсько-французький консорціум має намір розпочати будівництво чотирьох реакторів потужністю 1,100 мегават (менша за розміром та менш дорога версія європейських герметичних реакторів третього покоління).

Поки що жодних пропозицій стосовно розподілу часток фінансування проекту, вартість якого оцінюється приблизно у 22 мільярди дол. США, оголошено не було.

Однак увагу аналітиків групи глобальної розвідки Geostrategy привертає участь представника Японського банку міжнародного співробітництва у складі японської делегації, що здійснила травневий візит до Туреччині. Це означає, що японська сторона розглядає можливість надання коштів на реалізацію Туреччиною цього масштабного проекту.

Згідно з попередніми оцінками, будівництво атомної електростанції може розпочатися в 2017 році та завершитися до 2023 року.

Шлях від ядерної угоди про співпрацю до експлуатаційної ядерної установки – довгий і важкий. Уряд Туреччини, компанії з розробки та та обслуговування ядерного об’єкту, регулятивні органи, екологічні лобі-групи та банки повинні розібратися в критично-важливих деталях, таких як:

• екологічно безпечне місце розташування;
• наявність місця для утилізації ядерних відходів;
• забезпечення експлуатаційного контролю;
• постачання ядерного палива;
• регулювання питання щодо передачі технології виробництва;
• наявність конкуренції з боку інших джерел енергії;
• питання фінансування багатомільярдних проектів.

Цей процес займає в середньому від 10 до 15 років та є інтенсивним інвестиційним періодом, під час якого може змінитися багато речей. До того часу, поки будівельні бригади розпочнуть закладти фундамент нового ядерного обєкту, перспективи реалізації Угоди щодо будівництва атомної електростанції потрібно розглядати з обережністю.

Дії Японії в регіоні Чорного моря

Після вибуху в 2011 році на атомній електростанції Фукусіма-1 попит на ядерну енергію в світі значно збільшився. Ця тенденція також не оминула Європейський континент. Такі держави як Угорщина і Словаччина, спокусившись російськими пропозиціями, знаходяться сьогодні в активній фазі переговорів щодо будівництва атомних електростанцій. Це пояснюється прагненням цих держав зміцнити свою енергетичну незалежність. У той же час, Москва ставить собі за мету продовжити розвити власні інструменти енергетичного впливу на Європу.

Однак аналітики групи Geostrategy також бачать й інші процеси в сфері енергетики, які активно розвиваються в Європі. Усе більш конкурентоспроможний ринок природного газу підштовхує окремі держави до рішень про повну відмову від використання ядерної енергії.

Наприклад, Німеччина, яка активно розвиває політичні та економічні відносини з Росією і практично на 40% залежить від цієї держави у своїх потребах природного газу, взяла на себе зобов'язання повністю відмовитися від атомної енергетики до 2022 року. Однак німецьке рішення є швидше виключенням, ніж стійкою політичною закономірністю.

Див. Наслідки закриття атомних електростанцій в Німеччині

Наприклад, сьогодні французька промисловість шукає надійних держав-партнерів для ведення бізнесу поза географічними межами Європи. Французька компанія Арева будує два європейських герметичних реактора для заводу Тайшань в Китаї, і наприкінці квітня 2013 року підписала угоду з Китаєм для створення об’єкту з обробки ядерного палива. Багатомільярдна угода в Туреччині стала черговим подарунком для французів, оскільки допомогла поширити думку про те, що ядерна промисловість Франції поступово відновлюється. На політичному рівні ядерне співробітництво між Францією і Туреччиною могло б допомогти полегшити зростаючу напругу в політичних відносинах між Парижем і Анкарою у контексті політичного відчуження Туреччини від Європейського Союзу.

Для Японії ядерна угода з Туреччиною також є дуже значною дипломатичною перемогою. З моменту трагедії в 2011 році на японській атомній електростанції Фукусіма-1 контракт з Туреччиною – перший. У роки, що передували катастрофі, Японія приступила до виконання угоди про співпрацю та експорт інфраструктури на ринки, що розвиваються. Так, Японія підписала угоди з такими країнами як: Казахстан (2007), Індонезія (2007), В'єтнам (2008), Об’єднанні Арабські Емірати (2009), Йорданія (2009), Італія (2009) та Монголія (2009). Також велися переговори з багатьма іншими державами на південному сході і в Східній Азії, в близькосхідній та Центральній Європі. Але трагедія на Фукусімі повністю зупинила динаміку поширення японського ядерного впливу на світовий енергетичний ринок. Однак, незважаючи на такі несприятливі обставини, Японія навряд чи відмовиться від ядерної технології як від основного принципу її економічної стратегії. У грудні 2011 року законодавчий орган Японії ухвалив попередні ядерні угоди з В'єтнамом і Йорданією, що, на думку аналітиків Geostrategy, вказує на готовність Японії просувати ядерну експансію на зовнішні ринки. Ліберальні демократи, які наприкінці 2012 року прийшли до влади в цій країні, підтримують такий курс.

Треба також пам’ятати про те, що Японія має репутацію країни з передовими технологіями і здатністю забезпечувати якісну людську і технічну підтримку міжнародних ядерних угод. Основна проблема, з якою зіштовхнулася Японія під час пошуку нових контрактів, полягала спробі представити трагедію на Фукусімі-1 як своєрідний доказ неспроможності японської сторони забезпечити надійний процес будівництва атомних електростанцій. Однак Токіо, будучи шокованим масштабами трагедії двохрічної давності, не змогла протистояти негативній «антияпонській інформаційній кампанії».

Аналітики групи Geostrategy вважають, що Японії необхідно було висвітлювати цю проблему в іншому ракурсі, наголошуючи на екстраординарних обставинах Фукусіми (величина землетрусів в 9 балів і цунамі, які порушили стіни заводу Daiichi), і використати це, щоб підкреслити цінність японської експертизи та досвіду у вирішенні таких катастрофічних подій.

Очевидно, усвідомивши власні політичні та логістичні помилки, Токіо має намір відіграти ситуацію на турецькому прикладі. Рішення Туреччини розпочати будівництва власної атомної електростанції вже надало Японії можливість укладати ядерні угоди з країнами, що розвиваються, особливо з Радою співробітництва держав Перської затоки, які можуть дозволити собі розвиток ядерної енергетики та намагаються підтримувати свої енергетичні ресурси на тривалий термін. Ці країни також не влаштовує той факт, що Іран до останнього часу був єдиною ядерною державою в регіоні Перської затоки. Таку ситуацію будуть ламати, і першою це робитиме Туреччина.
 

Турецький інтерес до ядерної енергетики

Сьогодні Туреччина є сильним кандидатом на вступ до міжнародного клубу держав, які мають власний сектор ядерної енергетики. Туреччина є 17-ю за величиною економікою в світі за обсягом валового внутрішнього продукту. І хоча, як очікується, темпи зростання її економіки будуть дещо уповільнені з огляду на триваючу депресію європейського ринку, промисловий розвиток і надалі буде активно розвиватися, що стимулюватиме попит на споживання електроенергії.

Очікується, що Анкара шукатиме шляхи задоволення своїх енергетичних апетитів не лише в традиційних для неї джерелеах енергопостачання, таких як нафта, газ та вугілля, але й в атомній енергетиці.

Ще починаючи з 1970-х років Туреччина почала розглядати можливості будівництва на своїй території атомних електростанцій. Однак низка факторів, зокрема низькі ціні на традиційні енергоносії, політичний опір країн Заходу, а також наявність в Туреччині сейсмічно активних зон заважали Анкарі реалізувати свої атомні амбіції.

Однак з 2010 року ситуація почала мінятися. Саме в цей рік Туреччина підписала угоду з російськими консорціумом на чолі з „Атомстройекспортом” та Inter РАО на будівництво атомної електростанції вартістю 20 млрд. дол. США та проектною потужністю 4,8 гігават біля міста Аккую в Туреччині, розташованого на узбережжі. Цікаво, що ця угода передбачає будівництво одного з найбільших об'єктів атомної енергетики в світі. Однак така амбітна природа договору грає з Туреччиною злий жарт, оскільки стан її імплементації вже третій рік перебуває у політичній фазі свого завершення і, як наслідок, ця угода має усі шанси бути не реалізованою.

Хоча Анкара часто висловлює своє прагнення диверсифікувати поставки енергоносіїв з Росії, аналітики групи глобальної розвідки Geostrqtegy вважають, що в найближчому майбутньому це не є реалістичним варіантом для Туреччини. Навіть якщо ці два ядерні проекти будуть завершенві, вони задовільнять лише частину потреб Туреччини в електроенергії, причому за величезну вартість.

Крім того, ядерна угода з Росією не зменшила б залежність Туреччини від російських енергоносіїв.

Росія реалізує ці угоди за схемою, як це сьогодні робиться в Центральній Європі: хоче підтримувати оперативний контроль за впровадженням енергетичних проектів після етапу будівництва обєктів, поставляючи ядерне паливо та інженерів для управління заводом. Туреччина, ймовірно, добре знає про політичні умови укладення з Росією подібних угод. Але навіть незважаючи на це, вона пішла на співпрацю з російськими компаніями. Чому? Відповідь доволі очевидна – Анкара обережно балансує у відносинах з Росією, усвідомлюючи, що вона має протилежні з Росією інтереси на Близькому Сході, Кавказі та в Центральній Азії. А Москва поки що залишається вагомим гравцем у цих життєво важливих для Туреччини регіонах.

Швидше за все, ядерна угода між Японією і Францією має більш високі шанси бути реалізованою, ніж подібна угода з Росією. Але поки занадто рано говорити про це. Принаймні, повідомлення про багатомільярдні енергетичні проекти викликає інтерес у інвесторів до Туреччини як країни, яка націлена на швидкий розвиток інфраструктури для задоволення потреб своєї зростаючої економіки і на відзначення 2023-ліття Турецької Республіки. В умовах все ще значної фінансової та навколишньої протидії всередині країни, Японія і Франція будуть намагатися використовувати цю угоду, щоб відродити інтерес до ядерної енергетики за межами своїх кордонів.

 Де місце України в цих політичних іграх?

На початку червня 2013 року Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ звернувся зі щорічним посланням до Верховної Ради України, в якому запропонував зайнятися диверсифікацією реакторних технологій: поки всі діючі в Україні атомні реактори - російського виробництва. Український Президент фактично поставив завдання уникнути монопольної залежності від РФ у сфері атомної енергетики. "Вивчити питання про диверсифікацію реакторних технологій способом побудови нових енергоблоків атомних електростанцій неросійського виробництва, щоб уникнути монопольної залежності від Російської Федерації у цій сфері", - зазначив Віктор ЯНУКОВИЧ.

Цікаво, що днями раніше українські експерти припускали, що саме диверсифікації реакторних технологій стосується секретне рішення Ради національної безпеки і оборони України, яке Президент ввів у дію своїм указом від 5 червня 2013 року.

Текст рішення РНБОУ "Питання розвитку атомно-промислового комплексу і створення ядерно-паливного циклу у контексті гарантування енергетичної безпеки України" не був оприлюднений.

У цьому зв’язку аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy вважають, що прорив Японії та Франції в регіон Чорного моря відкриває для України нові можливості для побудови нових атомних енергоблоків неросійського виробництва, що дозволить Києву уникнути монопольної залежності від Росії у сфері атомної енергетики. Отже, для Міністра закордонних справ Леоніда КОЖАРИ прийшов час вийти на переговори з Анкарою, в ході яких необхідно розпочати обговорення турецького політичного досвіду «атомного маневрування».