Чи відходить Україна «на другий план»?

24 Feb, 2017 | Джеймс Девіс Професор-міжнародник із Університету Санкт-Галлена |
Джеймс Девіс

На нещодавній Мюнхенській конференції з безпеки "українське питання" опинилося в "другому ешелоні" проблем - головними темами все ж стали нова політика США за президента Трампа та міжнародний тероризм.

Майк Пенс зробив дві речі: запевнив Україну та європейців, а також надіслав ‎чіткий сигнал Москві, що це питання (ситуації в Україні. - Ред.) залишається важливим ‎для Сполучених Штатів, і вони раптово не заплющать очі на те, що ‎відбувається на Сході України та в Криму.

Але річ у тім, що аудиторія не має твердої певності, чи цим словам можна вірити. Адже все ще є відчуття, що президент Трамп - непередбачуваний.

Тому багато кому цікаво - наскільки авторитетними є подібні заяви віце-президента.

Водночас усі ми дуже переймаємося тим, як президент Трамп висловлює свої ідеї. Думаю, це не правильно, коли він говорить перед тим, як думає.

І це проблема не лише для українців, а й для американців. Адже з Вашингтона надходить не одне, а одразу кілька послань. І часто вони непослідовні.

Та я не хочу стверджувати, що за президента Трампа Сполучені Штати відійдуть від своїх друзів та союзників. Адже розвиток демократії у Центральній і Східній Європі має дуже потужну підтримку американської влади, і особливо - в Конгресі.

У Республіканській партії є ті, хто готові зайти тут значно далі, ніж демократи. Зокрема, в питаннях надання зброї чи навіть доправлення якогось контингенту в Україну.

За це може виступити "яструбине крило" Республіканської партії.

Водночас багато республіканців вважають, що Сполучені Штати аж надто активно допомагають тим країнам, які самі не можуть себе захистити.

Адміністрація Обами не була схильна ризикувати. Вони не хотіли наражатися на серйозний ризик військового протистояння з Росією під час кризи в Криму.

Складно сказати, чи відступили би росіяни, якби адміністрація Обами все ж вирішила б ризикнути, і чи це призвело б до ескалації.

А якби така ескалація сталася і, скажімо, почалася масштабна наземна кампанія, то росіяни перебували б у набагато кращих умовах для направлення підсилення.

Якби дійшло до стрілянини, то змагатися американцям із ними було б дуже важко - вони могли діяти більш потужно і швидко.

Тож в умовах ескалації США мали би слабші позиції.

Ось чому НАТО відреагувало формуванням Оперативної групи підвищеної готовності (створити такий підрозділ - Very High Readiness Joint Task Force - Північноатлантичний альянс вирішив восени 2014 року. - Ред.) і перекиданням ресурсів на схід.

Це все - намагання компенсувати той факт, що НАТО усвідомило свої слабкі позиції під час найгострішої стадії кризи в Криму.

ЦЕ МОЖЕ ВАС ЗАЦІКАВИТИ

2013 рік – найбільш складний для Ірану

Аліреза Надер (Alireza Nader)
Аліреза Надер (Alireza Nader), старший аналітик корпорації RAND

Аліреза Надер (Alireza Nader), старший аналітик корпорації RAND

Газпром не проводить в Європі антисланцеві кампанії

Карл ШЛІТЕР
Карл ШЛІТЕР, депутат Європейського парламенту від Швеції

Карл ШЛІТЕР (Carl Schlyter), депутат Європейського Парламенту від Швеції, Група «Зелені» \ Європейський вільний альянс», автор Резолюції Європейського Парламенту щодо екологічних наслідків видобутку сланцевого газу.  

Через дії в Україні Росія повністю втратила довіру до себе

Урсула фон дер Ляєн, Міністр оборони Німеччини
Урсула фон дер Ляєн, Міністр оборони Німеччини

Наскільки насправді великі навчання? Точний розмір відомо лише Москві та Мінську. Сусіди та багато партнерів в НАТО припускають, що фактична кількість сил, задіяних на російській та білоруській стороні, перевищує офіційно зареєстровану кількість 12,700 військових.