Візит Путіна до Стамбулу: потеплінням не пахне

Результати візиту російського президента Володимира Путіна до Стамбулу 10 жовтня 2016 року поки що не дозволяють говорити про відновлення рівня двосторонніх відносин, який існував до збиття турецькими ВВС російського літака у листопаді 2015 року. Щоб про це не говорила російська сторона.

Варто почати з того, що ні російські, ні турецькі ЗМІ не приділили великої уваги візиту Путіна до Стамбулу. Принаймні, перша поїдка кремлівського очільника до Туреччини після настільки драматичної події як збиття російського військового літака турецьким винищувачем мала б за нормальних умов стати своєрідною сенсацією. Адже менше ніж за рік негативні емоції росіян зійшли нанівець, анти турецька істерію вгамувалася, обійми Росії були повністю відкриті для турків.

Виникає враження, що росіяни дуже сильно поспішають. Зокрема, поспішають залагодити конфлікт з Туреччиною, відновити співпрацю у сфері енергетики, заручитися підтримкою офіційної Анкари в питаннях Сирії. Результати візиту Путіна до Стамбулу дають підстави стверджувати, що відновлення довіри між двома країнами поки що залишається далекою перспективою.

Перше – Туреччина не змінює свою офіційну позицію в питаннях тимчасової окупації Криму. Це дратує Москву, але здавати кримських татар офіційна Анкара не може і не буде (як би цього кому не хотілося б). Питання «Криму» стало гальмом у розвитку відносин стратегічного партнерства між Росією та Туреччиною. Вже «businesses usual» навряд чи вийде.

Друге – Путін і Ердоган не обговорювали питання про будівництво атомної електростанції в Туреччини за участю російської компанії Росатом. Ця домовленість була досягнута ще у 2013 році, сума контракту складає 20 млрд. дол. США. Контракт було заморожено після збиття російського літака. Відсунення теми на другий план говорить про те, що розрекламований Росією період потепління насправді є лише тимчасовою відлигою. Третє – Москва і Анкара продовжують мати суттєві розбіжності в питаннях Сирії. Туреччина не підтримує бомбардування російською авіацією сирійських міст, зокрема, Алеппо.

Натомість Анкара шукає шляхи співпраці в сирійському питанні із Саудівською Аравією – непримиримим ворогом нинішнього російського керівництва. Тому й не погоджується Ердоган на входження Туреччини до проросійської коаліції, яка робить усе можливе для збереження режиму Башара Ассада.

Усі згадані проблемні моменти не були висвітлені ні в російських, ні в турецьких ЗМІ. Російські та турецькі аналітики воліли оминати їх стороною, щоб не зіпсувати загального враження від створюваного Москвою свята турецько-російської дружби.

На цьому тлі багато розмов точилося навколо планів по відновленню будівництва газопроводу «Турецький потік», який покликаний знизити залежність російського Газпрому від української газотранспортної мережі. За первинними задумами двох країн, газ із «Турецького потоку» мав досягти території Греції, яка б забезпечила його подальший транзит до країн Західної Європи. Це б суттєво полегшило б Росії можливість припинення поставок газу до України та інших країн Східної Європи без особливих економічних втрат для Газпрому. Але окрім гучних заяв ніяких конкретних строків обидві сторони не назвали. Швидше, оголосили «плани про наміри». Поки і все. Хоча відновлення проекту «Турецький потім» шкодить українським інтересам. Про це багато говориться на різних міжнародних площадках, а також в рамках розвитку двостороннього діалогу з країнами-членами Європейського Союзу. Європа усвідомлює, що будь-яке збільшення залежності від російських енергоносіїв є поганою опцією, навіть якщо енергоносії з Росії коштують дешевше, ніж з інших регіонів світу. Хоча спокуса купити дешевше присутня, що, власне, й сприяє появі час від часу нових політичних сплесків, пов’язаних із закликами до продовження реалізації «Північного потоку-2» або «Турецького потоку».

За результатами візиту Путіна до Туреччини російська сторона також була змушена заявити про зняття обмежувальних заходів, накладених наприкінці минулого року Росією на турецькі товари, перш за все, сільськогосподарські. Сьогодні Росія як ніколи потребує поглиблення зв’язків із Туреччиною, перш за в все для того, щоб продемонструвати країнам НАТО, що південний фланг Альянсу значно ослаб після невдалого військового перевороту в Туреччині. За це Росія платить дуже високу ціну. Стало відомо, що президент Путін під час візиту до Туреччини був змушений підтвердити готовність віддати турецьким компаніям більшу частину будівельних контрактів, пов’язаних із будівництвом об’єктів до Чемпіонату світу з футболу 2018, який має пройти на території Росії.

Це створило конфлікт серед близького оточення російського президента, яке в умовах наростаючої внутрішньої фінансово-економічної кризи змушене вступати в жорстку боротьбу за бюджетні кошти.

Ну що ж, подібні візити переконують Захід у тому, що Росія починає метушитися. Це перші ознаки внутрішньої політичної нестабільності, яка може призвести до непередбачуваних наслідків.