Німеччина посилить тиск на Україну

Попередні результати виборів до Бундестагу, проведені 22 вересня 2013 року, дають підстави говорити про беззаперечну перемогу Консервативного блоку Християнсько-демократичного союзу та Християнсько-соціального союзу, лідером яких є нинішній Канцлер НІМЕЧЧИНИ Ангела МЕРКЕЛЬ. Коаліція консерваторів набрала 41,5% голосів німецьких виборців. І хоча отриманого результату недостатньо для отримання абсолютної більшості в Бундестазі – Ангелі МЕКЕЛЬ доведеться таки формувати коаліцію із Соціал-демократичною партією Німеччини – сьогодні стало зрозуміло: Київ в особі Президента Віктора ЯНУКОВИЧА чекають непрості часи.

У перемозі політичної партії нинішнього Канцлера аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy вбачають, перш за все, появу нових викликів і загроз для нинішнього українського керівництва. Група вже писала про те, що після проблем із в’їздом у червні 2010 року в Україну керівника українського відділення Фонду Конрада Аденауера Ніка ЛАНГЕ (що сталося буквально напередодні першого візиту Президента Віктора ЯНУКОВИЧА до Німеччини), посилення тиску Партії регіонів на своїх політичних опонентів, у результаті чого були заарештовані колишній Прем’єр-міністр України Юлія ТИМОШЕНКО та колишній Міністр внутрішніх справ України Юрій ЛУЦЕНКО, а також після проблем, які виникли у низки німецьких підприємств в Україні, Берлін зайняв жорстку позицію щодо офіційного Києва. Фактично особисто Ангела МЕРКЕЛЬ виступила ініціатором блокування ініціатив Києва підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, яка може надати Україні порятунок від політичного та економічного тиску Росії, а також відкрити нові можливості для українського бізнесу в Європі.

Вимоги Берліну прості: припинити політично мотивовані переслідування лідерів опозиції, дозволити Юлії ТИМОШЕНКО пройти лікування в німецькій кліці «Шаріте», яка, між іншим, розташована буквально навпроти вікон німецького Канцлера. Київ тягнув із ухваленням цих важких для нього рішень. «Не для того садили, щоб відпускати» - такою була позиція лідерів Партії регіонів.

Торговельна війна, розпочата Росією щодо України у серпні 2013 року і яка була покликана переконати Київ у тому, що в разі підписання з Євросоюзом Угоди про асоціацію українську економіку чекає колапс, дещо пом’якшила категоричні позиції Німеччини щодо України. Під час проведених у першій половині вересня 2013 року дебатів в Європейському Парламенті на тему тиску Росії на країни «Східного Партнерства» від одіозного німця Елмора БРОКА, представника найбільш радикально налаштованої щодо керівництва України Європейської народної партії, а також інших євродепутатів жодного разу не прозвучало слово «Тимошенко».

Така ситуація явно розслабила Київ. До того ж низка українських політиків, у тому числі Міністр закордонних справ України Леонід КОЖАРА, у якого, через його партійну приналежність, ніяк не складаються відносини з Берліном, щиро вірили в поразку партії Ангели МЕРКЕЛЬ. Не секрет, що у правлячої в Україні Партії регіонів були сподівання, що Ангела МЕРКЕЛЬ програє вибори, і політична авансцена в Німеччині буде переформатована. А як відомо, будь-які зміни, особливо після виборів, відкривають нові можливості.

Ангела зміниться – усе забудеться?

Але на цей раз Партії регіонів не повезло. Коаліція консерваторів набрала 41,5%голосів німецьких виборців, показавши таким чином найкращий результат з моменту об’єднання у 1990 році Західної та Східної Німеччини.

У цій ситуації Києву, вочевидь, доведеться готуватися до якихось більш серйозних, ніж раніше, субстантивних речей, які зможуть переконати керівництво Німеччини в необхідності нарешті підписати Угоду про асоціацію з Україною. Це – вирішення питання із лікуванням Юлії ТИМОШЕНКО на території Німеччини.

Не виключено, що після повернення 25 вересня Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА з Нью-Йорку він отримає новий чіткий месадж з Берліну, який, надихнувшись нещодавньою перемогою на парламентських виборах, знову нагадає про те, що «Юлю треба відпускати».

Виходячи зі стратегічних інтересів країни та себе особисто, Віктору ЯНУКОВИЧУ варто було б по-новому оцінити усі «за» і «проти» такого рішення, і послухати свою власну політичну інтуїцію, яка, до речі, його рідко коли підводила. Інакше не опинився б він у президентському кріслі після подій 2004 року, які сколихнули весь світ своїм цинізмом та нахабством.