Кримська криза: початок загострення світових конфліктів

The Geostrategy considers the crisis situation in the Crimea in a broader international context. In the world today there are many conflict zones, similar to the situation in the Autonomy. These conflicts are in various stages of development, but the brutal behavior of Russia could cause them sharp aggravation and, consequently, the occurrence of latent conflicts in the “hot phase”.

Аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy розглядають кризову ситуація в Криму у більш широкому міжнародному контексті. Сьогодні у світі існує маса конфліктних регіонів, схожих по своїй суті на ситуацію в Автономії. Ці конфлікти знаходяться у різних фазах розвитку, однак брутальна поведінка Росії в Криму може спричинити їх різке загострення та, як наслідок, входження цих латентних конфліктів у гарячу фазу. Це загрожує призвести до ланцюгової реакції спалаху міжнародних конфліктів у різних куточках світу.

 

Регіон Європи

Порушення Росією усіх можливих міжнародних договорів, угод та конвенцій підриває основи міжнародної системи, встановленої після Другої світової війни.

Принципи діяльності таких організацій як ОБСЄ та Рада Європи не передбачають ефективне покарання Росії за здійснення протиправних дій, спрямованих на нібито захист «російськомовного населення», яке проживає поза межами самої Росії. В цих організаціях Росія може заблокувати будь-яке рішення – в ОБСЄ одноосібно, а в Раді Європи – колективно (разом з такими державами, як Вірменія, Греція, Італія, Сербія, Німеччина).

Іншою є ситуація з Європейським Союзом та НАТО, до складу яких Росія не входить і тому вони можуть застосовувати по відношенню до Москви такі інструменти, як обмеження у пересуванні російських громадян територією ЄС, накладення арештів на рахунки в банках, припинення ділової та військово-політичної співпраці, згортання спільних інвестиційний проектів тощо.

Однак і в цих організаціях існують проблеми із стримуванням Росії від агресії ззовні. Кримська криза, на думку аналітиків групи глобальної розвідки Geostrategy, своїми діями показала існування серйозних прогалин у позиціях Європейського Союзу, який до цього часу не запровадив ефективні механізми вироблення спільної зовнішньої та безпекової політики. Так, хід дебатів по українському досьє в рамках ОБСЄ, Ради Європи, Європейської Комісії та Європейського Парламенту вказують на те, що в Євросоюзі існує доволі чисельна група держав, які щиро симпатизують Москві і тому блокують ухвалення жорстких заходів, покликаних стримувати агресію Росії в Криму.

Так, альянс російських друзів в ЄС виглядає наступним чином:

• Німеччина – країна, яка публічно засуджує дії Кремля, однак на неформальному рівні намагається зривати будь-які санкції, які пропонують застосувати по відношенню до Росії;
• Франція – має традиційну орієнтацію на Росією;
• Греція – сьогодні головує в Європейському Союзі, вдячна Росії за надання підтримки під час конфліктних ситуацій з Туреччиною;
• Італія, Іспанія – ставлення цих країн до Росії обережне, однак намаються її не дратувати;
• Болгарія, Сербія – союзники Москви у регіоні Центральної та південної Європи.

 

Те, що відбулося із Кримом, ще доведеться переосмислювати та аналізувати. Однак сьогодні група Geostrategy має підстави говорити про те, що Москва зробила велику геополітичну помилку, яка через 10 років призведе до розпаду Російської Федерації і, як це не дивно звучить сьогодні, до процвітання України, яка у 2024 році гарантовано стане повноправним членом Європейського Союзу і НАТО.

А поки що квола реакція Євросоюзу на нинішні події в Криму підштовхує Брюссель до вироблення нових антикризових механізмів. Причина таких дій Брюсселю – існування на території Європи великої кількості потенційних міжетнічних конфліктів, які після подій в Криму можуть спалахнути з новою силою. Страх Європи перед «ланцюговою реакцією» доволі сильний, що змушуватиме її ставати більш активною у вирішенні українсько-російського конфлікту.

Що ж таїть у собі Європа?

 

Іспанія/Каталонія

Каталонцям вдалося домогтися визнання автономії, визнання державного статусу каталонської мови і проголошення себе окремою від іспанців нацією. З 1979 року автономна область має свій власний уряд, що носить назву Женералітат і входить в іспанську політичну систему.

25 листопада 2012 року в Каталонії пройшли парламентські вибори, на яких очікувалася перемога радикальних сил, що дозволило б їм почати кампанію по відділенню регіону від Іспанії. У результаті голосування націоналістична партія «Конвергенція і союз» отримала 50 місць у парламенті, а друге місце посіли її союзники з «Лівої республіканської партія Каталонії», що отримали 21 місце в парламенті.

З 2009 року в Каталонії проводяться неофіційні референдуми, на яких за відділення від Іспанії висловлюються майже 100% голосуючих . Однак бере участь в них зазвичай не більше половини населення. За даними опитування Metroscopia, 46 % каталонців хотіли б незалежності від Іспанії. За створення конфедерації з Іспанією виступає сукупно 42% жителів Каталонії. Основною причиною невдоволення каталонців є перехід їх податкових виплат у розмірі 16 млрд. євро в центральну скарбницю і витрачання цих коштів на боротьбу з економічними проблемами всієї Іспанії. На Каталонію припадає близько 20% всього ВВП Іспанії .

Серед можливих наслідків проголошення незалежності Каталонії називається скорочення торгівлі з Іспанією і значне падіння ВВП нової країни. Для боротьби із сепаратистами в 2004 році іспанці скористалися бойкотом каталонських продуктів. За розрахунками Credit Suisse, після відділення від Іспанії ВВП на душу населення впаде на 20%. Економіст з Мадридського католицького університету Св. Павла Хосе Рага впевнений, що втрата іспанського ринку стане покаранням для Каталонії, яка реалізує там 80 % своєї продукції.

Глава Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу попередив, що нова держава не зможе відразу стати членом ЄС. При цьому Іспанія матиме право накласти вето на вступ Каталонії в ЄС. Це позбавить регіон дотацій Євросоюзу. З 2007 по 2010 роки Каталонія отримала від ЄС 7 мільярдів євро. Іспанський міністр юстиції Альберто Руїс - Галлардон впевнений, що відділення Каталонії означатиме кінець Іспанії як держави. Справа в тому , що за нею в недалекому майбутньому напевно послідує Країна басків , в парламенті якої сепаратистам належить дві третини місць.

 

Країна басків

Країна басків – це історичний регіон і автономне співтовариство в Іспанії. Історично область частково розташовувалася також на півдні Франції. Країна басків була визнана автономією в 1936 році, але вже в 1939 році була позбавлена самоврядування. Постійна автономія Країни басків була відновлена в 1980 році.
У Країні басків з 1959 року діє екстремістське угруповання ЕТА (в перекладі «Басконія і свобода »). З 1968 року застосовувалася практика терористичних акцій.

Спочатку сепаратизм був пов'язаний з утиском басків режимом Франсиско Франко. Після смерті генералісимуса ситуація значно змінилася в кращу сторону і Країна басків стала однією з найуспішніших областей Іспанії . У 2003 році була заборонена діяльність партії «Еррі Батасуна», політичного крила ЕТА. За даними соціологічних опитувань , в 2008 році 72 % жителів Країни басків виступали за переговори влади з ЕТА .

У 2011 році ЕТА двічі повідомляла про припинення своєї збройної боротьби, після чого баскська націоналістична коаліція « Амайур » отримала на виборах 7 місць в конгресі депутатів Іспанії. У зв'язку з цим посилилися розмови про прийдешнє зникнення ЕТА. У разі відділення Країни Басків від Іспанії можливий конфлікт із Францією, оскільки баски претендують також і на частину її території.

 

Великобританія/Шотландія

Шотландія була об'єднана з Англією в 1707 році, після чого парламент країни припинив своє існування. Його робота була відновлена тільки в 1999 році. На виборах 2011 року перемогу здобула «Шотландська національна партія» на чолі з Алексом Селмонд, отримавши 69 з 129 місць в парламенті. Перемігши на виборах до парламенту Шотландії в 2007 році, «Шотландська національна партія» Селмонда заявляла про необхідність проведення референдуму, але тоді у партії було недостатньо місць у парламенті для проведення закону про референдум.

15 жовтня 2012 прем'єр - міністр Великобританії Девід Кемерон і перший міністр Шотландії Алекс Селмонд підписали угоду про проведення референдуму про незалежність Шотландії. Шотландські влада розраховує провести референдум у 2014 році. За даними опитувань громадської думки YouGov, на 26 жовтня 2012 55 % шотландців виступали проти незалежності. На референдумі також планувалося підняти питання про розширення фінансової незалежності Шотландії, але британському прем'єру Камерону вдалося домогтися виключення цього пункту. Збільшення фінансової незалежності, за даними опитувань, підтримує 41 % шотландців.

При відділенні Шотландії нинішній прем'єр-міністр Великобританії Девід Кемерон стане останнім прем'єром Сполученого Королівства. «Шотландська національна партія» підтримує збереження монархії та зв'язків з Великобританією. У разі незалежності планується вступ до Співдружності націй і в ЄС. Але глава Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу попередив, що Шотландії доведеться подавати заявку про вступ в організацію.

Раніше повідомлялося , що Іспанія буде виступати проти вступу незалежної Шотландії в ЄС , щоб уникнути конфліктної ситуації в Каталонії і Країні Басків.

Говорячи про економіку, рейтингове агентство Fitch відмовилося давати оцінку чи впаде суверенний кредитний рейтинг Шотландії в разі незалежності, оскільки шотландські фінанси сильно залежать від результату переговорів з Великобританією. На кону можуть бути запаси нафти і газу в Північному морі, які оцінюються в 20 млрд. барелів. Після оголошення незалежності Шотландії британське міністерство оборони зіткнеться з необхідністю перебазувати свій атомний флот, що знаходиться в порту Кулпорт .

 

Північна Ірландія

Війна за незалежність Ірландії веде свою історію від 1916 року, коли відбулося пасхальне повстання в Дубліні. У 1919 році була створена ІРА (Ірландська республіканська армія), сепаратистська організація, метою якої є повна незалежність Північної Ірландії від Сполученого Королівства і возз'єднання з Республікою Ірландія . У ході боротьби ІРА здійснила ряд терористичних актів, включаючи замах на прем'єр- міністра Великобританії Маргарет Тетчер. У 2005 році діяльність ІРА була припинена, проте в 2012 році відновилася.

 

Сербія/Косово

Республіка Косово була самопроголошена у 1991 році на території автономного краю Косово і Метохія в Югославії. Вона проіснувала з 22 вересня 1991 по 1 лютого 2000 року. Визнано держава була тільки Албанією. Військова кампанія в Югославії звела нанівець всі спроби мирного розвитку республіки. 10 червня 1999 резолюцією ООН прийнято міжнародну форму правління Косово. 17 лютого 2008 Асамблея Косово прийняла декларацію про державний суверенітет Республіки Косово.

На даний момент, згідно з конституцією Сербії, Косово входить до складу Республіки Сербія в якості Автономного краю Косово і Метохії . У вересні 2012 року президент Сербії Томіслав Ніколіч заявив з трибуни ООН , що країна не буде визнавати незалежність Косово. Незважаючи на порушення резолюції ООН № 1244, Міжнародний суд ООН визнав законність одностороннього проголошення незалежності Косово. Республіка Косово визнана вісімдесятьма державами. Російська Федерація Республіку Косово не визнає.

28 червня 2008 була сформована Сербська Скупщина Косово - місцевий парламент в північній частині краю, що не контролюється албанцями. Новий парламент підтримали Сербія і Росія, а США , керівництво ЄС і влади самопроголошеної Республіки Косово оголосили його нелегітимним.

Серед албанців популярна ідея про створення в майбутньому «Великий Албанії», до якої, грунтуючись на історичному праві, увійшли б частини Греції, Сербії, Македонії та Чорногорії. У 2010 році , за даними Gallup, цю ідею підтримували 63 % албанців, 81 % жителів Косово, 53 % жителів Македонії.

Багато спостерігачів відзначають, що у Республіки Косово немає реальних шансів на незалежне існування. Частка населення за межею бідності в країні становить, за даними Світового банку, 34,5 % всіх жителів, а безробіття знаходиться на рівні 45,3 %.

Частина міжнародних спостерігачів очікували початку широкомасштабної розробки косовських надр після оголошення незалежності республіки. Як приклад одного з таких проектів можна привести плани Уеслі Кларка, який командував військами НАТО в Югославської кампанії, вкласти 5,6 млрд. доларів у видобуток вугілля в країні. Екс-держсекретар США Мадлен Олбрайт, в свою чергу, володіє найбільшим стільниковим оператором Косово IPKONET.

 

 

Воєводіна

Воєводіна є єдиною повністю контрольованої Сербією автономією і, разом з тим, самої економічно розвиненою частиною країни. Частина населення регіону виступала за підвищення статуту Воєводини до республіканського і подальше проведення референдуму про виключення Воєводини з Сербії. Організація «Асоціація мадярів Воєводини» зажадала також вступити в конфедерацію з Угорщиною. Однак у 2009 році парламент Сербії схвалив чинний документ про статус автономії.

 

 

Боснія і Герцеговина

Колишня югославська республіка на даний момент представляє собою конфедеративний об'єднання хорватсько - мусульманської Федерації Боснії і Герцеговини і Республіки Сербської. У кожної з них є повний набір владних інститутів і фактично суверенітет мають окремі частини держави. В якості президента країни діє президія Боснії і Герцеговини, в який входить три представника різних етнічних груп, що населяють країну: Федерація Боснія і Герцеговина обирає представника бошняків і хорватів, а Республіка Сербська - серба. Пост глави президії переходить між його членами кожні 8 місяців. На даний момент країну очолюють Желько Комшич , Небойша Радманович і Бакир Ізетбегович.

Прем'єр-міністр Республіки Сербської Мілорад Додік не виключає можливості, що в майбутньому буде проводитися референдум з питання незалежності країни. На його думку, такий захід не порушувала б жодного правила ЄС. У разі оголошення незалежності, Республіка Сербська, швидше за все, зіткнеться з дипломатичною ізоляцією.

 

Однак крім Федерації Боснії і Герцевіни та Республіки Сербської є округ Брчо , автономія якого була проголошена в 1999 році. Ця автономія суперечить Дейтонських угод. Де-факто округ Брчо знаходиться під міжнародним управлінням.

 

Італія

В Італії з 1991 року діє т.зв. «Ліга Півночі». Це націоналістична політична партія «Північна ліга за незалежність Паданії», яка виступає за утворення нової держави  з північних провінцій Італії зі столицею в Мілані. Згідно позиції партії, жителі південної частини Італії - ледарі і злочинці , а центральна влада підкуповують виборців Півдня за рахунок податків жителів Півночі. Прихильники партії виступають за федералізацію Італії і, в першу чергу, за посиленні автономії в питаннях оподаткування.

У червні 2011 року лідер «Ліги Півночі» Умберто Боссі виступив з пропозицією перенести частину міністерств з Риму в північні міста. Після цього існували побоювання, що Італія повторить долю Бельгії, яка позбулася уряду більш ніж на рік через політичні розбіжності сторін. У 1997 році «Ліга Півночі» провела «перші вибори до парламенту Паданії» , в яких взяло участь від 4 до 6 мільйонів жителів півночі Італії. У 2010 році, за даними опитувань компанії SWG, 61% жителів півночі Італії підтримували ідею незалежності. 45 % італійців при цьому вважають падання цілком реальною.

Багато оглядачів відзначають, що до недавнього часу ідея федералізації Італії могла втілитися в життя, оскільки «Ліга Півночі» мала досить високий рівень підтримки і входила в коаліцію з правлячою партією. Але репутація партії постраждала через корупційний скандал за участю її верхівки, включаючи самого Умберто Боссі. Також була випущена книга Фуріо Коломбо «Проти Ліги», в якій розповідається про порушення прав іммігрантів в містах, де у влади «Ліга Півночі».

Крім «Ліги Півночі» в Італії практично в кожному регіоні є своє сепаратистський рух. У районах що відійшли Італії після Другої Світової війни є прихильники возз'єднання з Австрією. Глава провінції Больцано- Боцен - Південний Тіроль Луїс Дурнвальдер в 2011 році демонстративно відмовився святкувати 150 -річчя створення сучасної Італії. За даними соціологів, до 80 % жителів регіону підтримують незалежність.

 

 

Бельгія

В основі проблем Бельгії лежить конфлікт між франкомовним населенням Валлонії і жителями Фландрії, складовими більшість бельгійського населення. Незважаючи на це, фламандська стала державною мовою тільки в 1980 році. Економічно Фландрія також розвинена сильніше і тому постійно стикається з перерозподілом податків. У результаті багато жителів цієї частини країни виступають за розділення країни.

Проблема ускладнюється особливим адміністративним статусом Брюсселя, історична приналежність якого оскаржується жителями Валлонії і Фландрії. Оглядачі не виключають появи своєрідної Берлінської стіни в Брюсселі у разі, якщо відбудеться поділ країни.

 

 

Франція/Корсика

Жителі Корсики почали активно боротися за свою незалежність у 1976 році, коли «Фронт національного звільнення Корсики» провів свої перші терористичні атаки. 5 травня 1976 фронт випустив свій маніфест, що вимагає позбавлення від усіх інструментів «французького колоніалізму» і конфіскації всього колоніального майна. У 1991 році Корсика отримала від влади Франції особливий статус, гарантувавши збереження його специфічних особливостей. У 2003 році референдум про об'єднання влади двох частин острова провалився. За період з 1998 по 2008 рік від терористичної активності фронту загинуло більше 3 тисяч чоловік. У 2005 році «Фронт національного звільнення Корсики» порушив встановлене в 2003 році припинення вогню.

Корсиканська сепаратизм абсолютно не виправданий з економічної точки зору, оскільки, на відміну від Каталонії або Фландрії, Корсика є самим економічно нерозвиненим регіоном країни, що не володіє запасами копалин. На материковій території Франції прихильників відділення Корсики може бути навіть більше, ніж на самому острові.

 

 

Данія

25 листопада 2008 в Гренландії пройшов референдум, на якому 75 % населення висловилося за автономію. Результати референдуму набрали чинності 21 червня 2009 року, і з того часу Данія здійснює керівництво лише питаннями закордонних справ і оборони Гренландії. Після референдуму були скорочені дотації до бюджету Гренландії , що складали 30 % її бюджету. Данські політики скептично оцінювали майбутнє Гренландії. Можливо, Гренландія зможе обходитися без дотацій, коли танення арктичних льодів відкриє доступ до запасів вуглеводнів. Але, за прогнозами , це займе ще не менше 20 років.

 

Регіон Азії

Європа – не єдине місце, де слідом за кримським півостровом можуть виникнути проблеми, пов’язані із сепаратизмом. Ось деякі больові точки регіону Азії, які можуть стати проблемою як для самої Росії, так і для головних світових гравців – США, Китаю, Індії та Японії:

• крихка стабільність в Афганістані після виведення у 2014 році військ НАТО може змінитися на нестабільність, яка загрожуватиме таким російським партнерам в регіоні Середньої Азії, як Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан та Киргизстан;

• нестабільність в Пакистані, яка може призвести до нового витку напруги між Індією та Пакистаном;

• китайсько-індійскьий конфлікт, який загрожуватиме серйозними світовими наслідками. У травні минулого року війська Китаю – одного з постійних членів Ради безпеки ООН – вторгалися на більше ніж 19 кілометрів індійської території та розбивали там наметове містечко. Ця конфліктна ситуація тривала більш ніж три тижні, доки Пекін та Делі знайшли порозуміння. Проте відносини між Індією та Китаєм характеризуються зростаючою ескалацією. На початку березня 2014 року кандидат у прем’єр-міністри Індії Нарендер Моді (Narendra Modi) закликав китайське керівництво припинити «експансіоністське» мислення, яке може призвести до страшних і непередбачувальних наслідків;

• Японія, слідом за Китаєм, так само працює над тим, щоб повернути під свій контроль частину територій, які контролюються сьогодні Російською Федерацією.

 

Отже, Москва, розпочинаючи небезпечні ігри із анексією територій суверенних держав під лозунгами захисту російськомовного населення, закладає під інші триваючі конфлікти міну уповільненої дії.

По-перше, це може спричинити виникнення нових збройних конфліктів.

По-друге, позначитися й на самій Росії, яка є нестабільним державним утворенням, територію якої населяють більше 100 народностей із різною релігійною та культурологічною орієнтацією.