АТО або війна?

"АТО або війна" – таке питання наразі втрутилось у порядок денний українського оглядача. Відповідь "БИЗНЕС" отримав від модератора аналітичної групи Geostrategy д.п.н. Сергія Даниленко.

Вже тривалий час суспільно-політична те експертна дискусія навколо цього питання, за яким стоїть правовий статус подій на південному сході країни, відбувається у руслі, що його можна охарактеризувати як прагнення «дати просту відповідь на критично складне питання».

Як відомо, у реальному житті такого не існує. Із загостренням ситуації на українському Донбасі дебати постають із новою силою і прагненням мати чіткість у розумінні та перспективах вирішення кризи.

Перед тим як навести власні аргументи з цього питання, хочу означити, що події та нинішній стан Автономної Республіки Крим ми виносимо за дужки, оскільки у повоєнній європейській історії, навіть на тлі розпаду Югославії чи конфлікту навколо Північного Кіпру український Крим є винятковою ситуацією, коли сусідня держави анексувала, а потім офіційно включила анексовані території до свого складу.

Цей прецедент ще стане предметом світової міжнародної конференції, яка і вирішить долю цієї території. Хоча час і формат цього заходу достеменно невідомі, але підґрунтя цього акту вже готується у світових дипломатичних колах. Але зрозуміло одне, що шлях до цього лежить через Гаагу.

Тепер власне про Донбас: чому досі АТО, хоча рішення про запровадження воєнного стану, а отже визнання агресії іншої держави і фактичне оголошення їй війни, за словами одного із народних депутатів, вже підписано та лежить у надійному місті.

Назву кілька чинників. Перший із них той, що вибір АТО як статусу заходів української вдали щодо своєї території, де тимчасово не діють її закони, був прийнятий тими ж людьми, від яких і нині залежить зміна цього статусу. Тож ми можемо твердити, що як політики, котрі відповідальні за державу, вони діють послідовно, втілюючи свою стратегію, яка продемонструвала як слабкі, так і сильні сторони. Схоже, що ці люди мають усвідомлення, коли ця стратегія буде вичерпана і які внутрішні та зовнішні умови мають, на їх погляд, скластися, щоб змінити її і дістати згаданий конверт.

Виходячи з цього твердження, можемо поглянути на міжнародні обставини перебігу подій на Донбасі. Загальний висновок такий, що світове товариство обрало шлях на політичне вирішення ситуації на південному сході України і хоче пройти його до кінця. А інструменти обрані економічні – перш за все санкції. Пригадаймо Ф. Могеріні, яка днями на дебатах у Європаламенті заявила, що економічний тиск на Росію діє, однак бажаного політичного результату досі не вдалося досягти.

У цьому контексті маємо сказати, що події в Україні крім кривих військових зіткнень із тисячами загиблих українських воїнів та мирних мешканців, а також втрат ворога, розгортаються у потужних дипломатичних та інформаційних зіткненнях, точніше протиборстві. Тут виступають з одного боку Україна/США/Європа, а іншого Росія. (Не беруся назвати її активних сателітів з цього питання, що теж показово). Виходячи з цих міркувань, можна твердити, що статус АТО дає можливість за принципом «поступового підняття температури» чи «стискання обруча» дати можливість агресору отямитися. А для дипломатії, тим паче інформаційно-психологічної складової небажаним є втрати можливості комунікувати із супротивником.

До того ж на наших західних союзників може тиснути і Будапештський меморандум, який спонукає їх надавати допомогу Україні у разі агресії. Повернення до нього – це нагадування підписантам про невиконання зобов’язання. А це дорогі репутаційні втрати.

Скажімо, у разі проголошення воєнного стану ми маємо, не обов’язково називати ворога одразу, але згодом доведеться це робити. Чи може країна, армія якої тільки-но народилася і посідає 21 місце у світі навіть натяком говорити про те, що її ворогом є країна, армія якої є другою у світі та ще й із ядерною зброєю?

Героїзм і безрозсудство – речі несумісні. До того ж варто подумати, а як ми виходитимемо із того стану? Чи готові міжнародні та внутрішні рішення для повернення до мирного стану. Бо вже на першому етапі нам доведеться бути готовим розірвати дипломатичні відносини із Росією, а це значить, що із норманським та женевськими форматами можемо фактично попрощатися, починати весь річний переговорний процес з нульової відмітки. Адже скільки зусиль ми зараз докладаємо для того, щоб всадити Росію за стіл переговорів. А та через «не можу» таки змушена це робити. А потім, не дотримуючись свої рішень, викриває себе на весь світ як агресор.

Не беру до уваги економічні аргументи. Їм слід присвятити окремий аналіз.

Сьогоднішнє протистояння на сході України – окрім безсумнівного героїзму військових, що вже став фактом народження української нації, має продемонструвати ще й перевагу у дипломатії, політичній єдності та непорушності цінностей громадянського суспільства.

І на останок. Звичайно, ситуація у сьогоднішній Україні унікальна і проводити історичні аналогії – річ, як відомо, марна. Одначе, нічого у світі вже таким вже небаченим не буває. Хотілося б привернути увагу до подій початку і середини 90-х у колишній Югославії, вже згаданій нами у цьому матеріалі. Маю на увазі протистояння Хорватії та Сербії навколо Республіки Сербська Країна. Тоді проевропейсько орієнтованому Загребу довелося майже три роки формувати як своє військо, так і міжнародну думку щодо анексії Бєлградом хорватських територій. Там були спочатку Ердутські й Дейтонскі угоди, ефективне втручання міжнародних організацій, формування внутрішньодержавної хорватської єдності, військовий вишкіл, дві успішні операції «Блик» та «Буря». Але мені не пригадується, щоб невелика Хорватія, навіть втративши частину свої території, а РСК встигла багато більше ніж химерна «Новоросія», запроваджувала воєнний стан, зробивши крок до одностороннього оголошення війни більш підготовленій у військовому плані Сербії. Проте вона повсякчас проводила переговори із сербським керівництвом, контактувала із маріонетковим урядом Країни.

Якщо в загальному, то ось такі обставини нині впливають на рішення тих, кому, не виключено, доведеться приймати кардинальне рішення по ситуації на Донбасі. Знаючи напевне, що конверт у президентському кабінеті із відповідним текстом у ньому, вже підготовлений.

Сергій Даниленко

Модератор аналітичної групи Geostrategy,

доктор політичних наук ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка