Про витоки вірменського протесту

Перші акції протесту, хоча й не такі масові, як сьогоднішні, пройшли в столиці Вірменії місті Єреван ще восени 2013 року, коли Уряд Вірменії оголосив про різку зміну свого зовнішньополітичного пріоритету. Це трапилося ще до українського Євромайдану. Вірменські громадяни вже тоді показали, що вірменське суспільство не є настільки інертним в політичному плані, як це демонструють російські ЗМІ.

Аналітики групи Geostrategy закликають не тиражувати міф про те, що Вірменія критично залежить від російського ринку. Так, залежить, але ця залежність вимірюється у розмірі близько 30%. Приблизно стільки складає зовнішня торгівля Вірменії та Росії. У грошах – це близько 400 млн. євро. Решта – це торгівля з країнами Євросоюзу, сусідніми Туреччиною та Іраном, а також іншими країнами світу. Однак правдою є те, що Росія скупила найбільше вірменських активів. До речі, офіційна версія виникнення заворушень – підняття тарифів на електроенергію. А хто формує ці тарифи? Російські компанії. До 2006 року 45% акцій компанії «Армросгазпром» належали Газпрому, а 10% - російській компанії «Ітера». Потім, в обмін на трьохрічний контракт на поставку до Вірменії російського газу за ціною 110 доларів, була проведена додаткова емісія, і доля Газпрому була доведена до більше 80%.

Чи здатний вірменський уряд контролювати ситуацію?

Питання є доволі складним. Ймовірно, уряд Вірменії має обмежені важелі впливу на розвиток протестних акцій. Той факт, що вірменська влада під тиском вулиці звільнила усіх затриманих учасників акцій протестів свідчить про те, що офіційний Єреван прагне уникнути майданних настроїв. Але на політичній карті Вірменії присутній потужний зовнішній фактор, який може різко відреагувати на масові акції протесту. Цей фактор – російські військові. На території Вірменії розташована 102-га російська військова база в місті Гюмрі, яка здійснює бойове чергування у рамках Об’єднаної системи протиповітряної оборони країн СНД. Це – 126 км. від Єревану. По сусідству розташоване російське військове містечко, де проживає близько 4 тисяч російських військових та членів їх родин. При необхідності офіційна Москва може за допомогою військових забезпечити так звану «братню допомогу» уряду Вірменії для наведення конституційного ладу в країні.

На думку аналітиків групи Geostrategy, сьогодні поки що не існує явних ознак того, що у Вірменії відбудеться повноцінний Майдан, який призведе до повного перезавантаження політичної системи в країні. Швидше за все, мова йде про демонстрацію слабких місць Росії, які здатні підірвати російський вплив на пострадянському просторі. Рушійною силою у цьому процесі виступає вірменська молодь, яка все категоричніше виступає проти участі Вірменії у російських геополітичних проектах, таких як Євразійський економічний союз. При цьому висуваються вимоги запровадження більш активної співпраці з Європейським Союзом. Очікується, що з метою стравлення «протестної пари» уряд Вірменії піде на певні поступки, зокрема, активізує діалог з Брюсселем та посилить участь в проектах «Східного Партнерства». Поки що на цьому справа й закінчиться. Але механізм обмеження впливу Росії в регіоні вже запущено, і навряд чи цей процес зупиниться до того, як в Кремлі відбудеться зміна влади. Як тільки режим російського президента Володимира Путіна буде демонтовано, країни Заходу та Китай ухвалять рішення про те, що робити з Кавказом та Середньою Азією.

Що гальмуватиме Вірменію від співпраці з ЄС?

Для Вірменії утримати статус-кво в питанні Нагорного Карабаху – основне політичне завдання. Якщо Вірменія в майбутньому піде на підписання Угоди про асоціацію з ЄС – вирішення цього замороженого конфлікту частково перейде до компетенції чиновників з Брюсселю. У цьому категорично не зацікавлені принаймні дві сторони – сама Вірменія та Росія. Вірменія – тому, що вона втратить монополію на перебіг процесу мирного врегулювання навколо Нагірного Карабаху, Росія – тому що її випхнуть із стратегічно важливого регіону.

У аналітиків групи немає жодних сумнівів у тому, що за такого сценарію Росія реанімує давній конфлікт. Необхідно пам’ятати, що Вірменія як член ОДКБ має певні гарантії безпеки від Москви. На цьому фоні Брюссель з об’єктивах причин надати такі гарантії не може.

Ось і виходить певна геополітична розтяжка Єревану: з одного боку, владі Вірменії треба йти на поступки вуличних протестувальників і посилювати співпрацю з Євросоюзом, а з іншого – не дратувати Москву, яка доволі легко зможе запалити пожежу Нагірно-Карабаського конфлікту. Як будуть розвиватися події – покаже ближче майбутнє.