Політика Росії в Арктиці

05 Jun, 2014 | |

Наприкінці квітня 2014 року російський президент Володимир ПУТІН провів засідання Ради безпеки Росії з питань реалізації державної політики в Арктиці.

Цей регіон становить все більший інтерес для Росії, яка прагне використати існуючі політичні та військові важелі впливу для закріплення в регіоні .

На зустрічі розглядалися шляхи реалізації Росією державної політики в Арктиці в інтересах національної безпеки, а також обговорювалися заходи, спрямовані на виконання раніше затверджених Путіним документів, зокрема “Засад державної політики РФ в Арктиці на період до 2020 року та подальшу перспективу” та “Стратегії розвитку Арктичної зони РФ та забезпечення національної безпеки на період до 2020 року”.

Аналітики групи Geostrategy вважають, що основна причина того, чому Росія прагне закріпитися в Арктиці, полягає, перш за все, у тому, що загальні запаси паливно-енергетичних ресурсів арктичної частини Росії перевищують 1,6 трлн. тон, а континентальний шельф містить близько чверті усіх шельфових запасів вуглеводородної сировини у світі.

Отримати доступ до таких ресурсів означає продовження розвитку російської економіки як енергозалежної, та продовження наповнювання кишень наближених до влади олігархів на довгі роки.

Для досягнення такої «амбітної» цілі росіяни планують створити Єдиний центр відповідальності за реалізацію арктичної політики, аналогічний державній комісії з широкими повноваженнями на зразок того, що вже було зроблено для регіону Далекого Сходу. Проте поки що відкритим залишається питання про міжнародно-правове оформлення зовнішнього кордону континентального шельфу Росії у Північному Льодовитому океані.

Із цим є проблеми. У березні 2014 року під час проведення 33-ї сесії Комісії ООН з кордонів континентального шельфу Росія заявила про своє право на частину Охотського моря, яка раніше вважалася відкритою, а саме на ділянку розміром 52 тисячі квадратних кілометрів, дно якої є продовженням російського континентального шельфу. Це право ще доведеться відстояти за закріпити у жорсткій боротьбі з іншими країнами регіону, які так само претендують на впив на Арктику. Мова йде, перш за все, про Сполучені Штати Америки, Канаду, Норвегію та Швецію. Також свої претензії на регіон починають чітко окреслювати Європейський Союз та Китай.

Це почало проявлятися після того, як у травні 2013 року відбулося засідання Арктичної Ради, на якому вперше в історії країни, які не маються відношення до Арктики, отримали статус спостерігача – це ті ж ЄС і Китай, а також Індія, Японія, Італія та Південна Корея. Таким чином політична карта Арктики почала поступово мінятися.

Повертаючись до результатів квітневого засідання Ради безпеки Росії, необхідно також вказати на те, що Путін доручив причетним державним органам опрацювати оптимальну економічну модель розвитку Північного морського шляху, щоб вже до 2015 року підняти його вантажообіг на рівень 4 млн. тон. Росіяни також працюватимуть над створенням вигідних умов для суден, які ходять під російським прапором, щоб саме ці кораблі здійснювали основний обсяг перевезень в Арктиці, зокрема Північним морським шляхом.
Міністерство оборони Росії також отримало своє «арктичне завдання» - розробити комплекс заходів із забезпечення безпеки російської Арктичної зони, а саме в частині військової складової (об’єкти нафтовидобування, вантажні термінали, трубопроводи мають бути надійно захищені від терористів та інших потенційних загроз).

 

Висновки

З усього видно, що отримання Росією доступу до вуглеводородів з Арктики посилить її позиції на енергетичному ринку Європи, яка на третину продовжує залежати від російських енергоносіїв. Тому Арктика відіграватиме все більш важливу роль як ключова стратегічна база енергоресурсів. Сьогодні російська Арктика забезпечує близько 10-15% російського ВВП та 25% її експорту. З наведеної вище інформації видно, що Москва має намір докладати ще більших зусиль для збільшення цих цифр.

Увага Росії до північних широт пояснюється також і тим, що її вуглеводородні поклади, розташовані у Західному Сибіру, швидко вичерпуються. Росія у своєму так званому Заполярї здійснювала видобуток вуглеводородів переважно на суші, у таких важливих для неї місцях як півострів Ямал. Тепер Москва вирішила розпочати реалізацію морських проектів на дні Північного Льодовитого океану в районі Баренцового, Печорського та Карського морів. Однак без відповідних технологій, якими Росія не володіє, здійснювати видобуток у промислових масштабах неможливо. Для цього на допомогу треба кликати такі країни як США, Норвегія або Канада. Такі тенденції сигналізують про те, що Росія буде змушена ближчим часом шукати спільну мову з цими державами, які сьогодні піддають гострій критиці дії Росії щодо України.

Отже, реальні перспективи видобутку Росією енергоресурсів з Арктики залишаються поки що незрозумілими і події в Україні мають прямий вплив на подальшу долю Росії в цьому регіоні.

ЦЕ МОЖЕ ВАС ЗАЦІКАВИТИ

Газпром вважає сланцевий газ фантомом

Лена Коларска-Бобінська
Лена Коларска-Бобінська, депутат Європарламенту, член групи від Європейської народної партії

Лена Коларска-Бобінська, євродепутат, член групи від Європейської народної партії, про причетність «Газпрому» до антисланцевої кампанії в Європі:

Джихадизм у Казахстані як частина глобальної терористичної мережі

Gordon M. Hahn
Gordon M. Hahn, Старший науковий дослідник з питань Росії та Євразії Центру міжнародних та стратегічних досліджень, м Вашингтон

Gordon M. Hahn, Старший науковий дослідник з питань Росії та Євразії Центру міжнародних та стратегічних досліджень, м Вашингтон Гордон Ган представив аналітичну доповідь на тему: ДЖИХАДИЗМ В КАЗАХСТАНЕ, КАК ЧАСТЬ ГЛОБАЛЬНОЙ ТЕРРОРИСТИЧЕСКОЙ СЕТИ

Перемир’я на Донбасі триває, але важко говорити про те, що Росія виконує Мінські угоди.

Стівен ПАЙФЕР
Стівен ПАЙФЕР, колишній Посол США в Україні, старший науковий співробітник Інституту Брукінгса

Не зважаючи на те, що перемир’я на Донбасі триває, важко говорити про те, що Росія виконує Мінські угоди. Російські військові разом із технікою продовжують перебувати на території Донбасу, непідконтрольній Україні.