Примерк партнерства: Китай скорочує торгівлю з Росією

Офіційні дані китайської митниці показують, що у 2025 році двостороння торгівля скоротилася на 6,5%, а імпорт російської нафти впав майже на 20%. Війна у Перській затоці лише зупинка на цьому шляху.

"Китай відвертається від РФ", "Пекін заморожує проєкти з Москвою", "Союз Сі і Путіна тріщить" — заголовки накшталт таких заполонили українські медіа і усе це звучить яскраво. Але Пекін не кидає москву, він робить дещо прагматичніше: забирає з цього партнерства все корисне, але дедалі менше готовий платити за нього власним комфортом, власною репутацією та власними гошима.

Чому Китай почав скорочувати закупівлі російського вугілля в момент, коли москва зробила "поворот на Схід" одним із головних елементів своєї економічної стратегії?

Центр протидії дезінформації при РНБО України зазначав, що у першій половині 2025 року імпорт російського вугілля до Китаю скоротився приблизно на 25%, а в другому кварталі падіння становило 34% у річному вимірі. Для російської економіки це удар значно сильніший, ніж може здатися на перший погляд. Китай тривалий час залишався ключовим покупцем російського вугілля — ще донедавна на нього припадала майже половина всього експорту цієї сировини з росії.

Саме тому таке скорочення закупівель стало для російської галузі майже екзистенційною проблемою. Вугледобувна промисловість росії вже перебувала у складному становищі через санкції, логістичні проблеми і зростання витрат. Коли ж почав зменшуватися попит з боку найбільшого ринку, ситуація різко погіршилася. За даними російських енергетичних структур, під загрозою закриття опинилися 51 підприємство зі 179.

Додатковим індикатором зміни економічної динаміки між Пекіном і москвою стала й загальна статистика двосторонньої торгівлі.

За даними Головного митного управління Китаю, у на кінець 2025 роцку товарообіг між двома країнами вперше за п’ять років скоротився — на 6,5% у річному вимірі — і становив 1,63 трлн юанів (близько 234 млрд доларів), тоді як у 2024 році він досяг рекордних 1,74 трлн юанів. Китайський експорт до росії зменшився на 9,9%, а імпорт російських товарів — на 3,4%. Особливо помітним стало падіння вартості російської нафти: за перші 11 місяців 2025 року Китай імпортував її на 19,6% менше, ніж роком раніше — на суму 328,5 млрд юанів. Водночас різко скоротилися й поставки китайських автомобілів на російський ринок — їхній експорт у кількісному вимірі впав на 46%. Навіть попри стратегічне партнерство, дані говорять нам, що економічна взаємодія між країнами почала втрачати динаміку, що стало першим таким спадом з 2020 року.

Скорочення китайських закупівель — це не сигнал емоційного "відходу" Пекіна проти Москви. Це радше прояв характерної для китайської зовнішньої політики холодної економічної логіки, де кожне рішення оцінюється через призму стратегічної вигоди, ризиків і довгострокового балансу сил. У цьому сенсі ситуація з російським вугіллям стала одним із найпоказовіших індикаторів того, як саме Китай будує свої відносини з росією в умовах війни та санкцій.

Проте головне питання полягає не в тому, наскільки болісним є цей удар для російської економіки. Значно важливіше зрозуміти, чому саме Китай вирішив скоротити закупівлі, попри те що Москва останні роки активно просувала ідею "повороту на Схід".

Щоб зрозуміти логіку Пекіна, варто пам’ятати ключову особливість китайської геоекономічної стратегії: Китай ніколи не будує політику на основі політичних симпатій. Його стратегія — це насамперед економічний прагматизм.

Тому Китай продовжує торгувати з росією навіть у складних геополітичних умовах. Але водночас він не має жодних сентиментів щодо російської економіки і не готовий підтримувати її за рахунок власних інтересів.

Ситуація з вугіллям демонструє це особливо наочно. За даними агентства Reuters, Китай залишається найбільшим імпортером вугілля у світі. Лише у 2024 році загальний імпорт вугілля до КНР зріс на 14,4% і сягнув рекордних 547,2 млн тонн. Водночас імпорт із росії, навпаки, зменшився на 7% — до 93,86 млн тонн. Це особливо показово, якщо врахувати, що поставки з Австралії за той самий період зросли на 59% — до 83,24 млн тонн, а з Монголії — на 19%, до 82,82 млн тонн. Його енергетична система продовжує значною мірою залежати від цього ресурсу. Проте Пекін має широкий вибір постачальників: Індонезія, Австралія, Монголія, ПАР та інші країни. Якщо російське вугілля стає дорожчим через логістичні витрати, санкційні ризики або митні обмеження, Китай просто купує більше в інших країнах.

Інакше кажучи, Китай не відмовляється від вугілля як енергоресурсу. Він просто перестає вважати росію незамінним постачальником.

Для Москви це особливо болісно ще й тому, що ідея "розвороту на Схід" була одним із центральних елементів економічної стратегії Кремля після початку повномасштабної війни. Втрата європейського ринку енергоносіїв мала компенсуватися зростанням торгівлі з азійськими партнерами, насамперед з Китаєм.

Проте реальність виявилася значно складнішою. Китай готовий купувати російські ресурси лише доти, доки це вигідно йому самому. І щойно з’являються альтернативи — він ними користується.

У цьому контексті особливо показовими виглядають слова політичного аналітика Олега Саакяна, який описав відносини між Москвою і Пекіном доволі жорсткою, але влучною метафорою. За його словами, сьогодні росія для Китаю — це "супермаркет перед закриттям, де в Китаю є VIP-картка доступу. Китай відверто використовує Росію. Він бере те, що йому потрібно, коли це вигідно. Але це не історія про дружбу чи союз", — наголосив експерт.

Схожу оцінку дають і західні аналітики. У матеріалах Financial Times зазначалося, що китайські чиновники у приватних розмовах дедалі частіше говорять про необхідність дистанціюватися від російської війни. Один із чиновників навіть сформулював цю позицію максимально різко: "Путін збожеволів. Китай не повинен просто йти за Росією".

Це не означає, що Китай раптом стане союзником Заходу або відкрито виступить проти Москви. Навпаки — Пекін намагається балансувати між різними центрами сили. З одного боку, він продовжує підтримувати економічні зв’язки з росією, купувати її ресурси і використовувати ослаблення Москви для зміцнення власного впливу. З іншого боку, Китай прагне уникнути прямої конфронтації із Заходом, який залишається його головним торговельним партнером.

Саме тому китайська стратегія сьогодні виглядає як класичний приклад геополітичного балансування.

Пекін не поспішає вкладати великі інвестиції у російську економіку. Китайські банки дедалі обережніше працюють з російськими фінансовими структурами, побоюючись вторинних санкцій. Деякі великі проєкти, на які Кремль покладав великі надії, так і не отримали китайського фінансування.

Скорочення імпорту вугілля — лише один із симптомів цієї тенденції.

Ще один важливий сигнал — активізація китайської політики в Центральній Азії.

За даними Служби зовнішньої розвідки України, Китай дедалі активніше співпрацює з Казахстаном, Узбекистаном та іншими країнами регіону, інвестуючи у транспортні коридори, енергетику і промисловість. Зокрема, йшлося про підписання понад 70 комерційних угод на суму більш як 15 млрд доларів. Особливу увагу приділяють Транскаспійському транспортному маршруту, який дозволяє з’єднати Китай з Європою в обхід російської території.

Це стратегічно важливий момент. Якщо раніше росія була головним сухопутним мостом між Китаєм і Європою, то тепер Пекін поступово створює альтернативні маршрути. Фактично Китай будує нову євразійську логістичну систему, де роль Росії стає значно меншою.

У цьому контексті скорочення закупівель російського вугілля набуває додаткового символічного значення. Воно показує, що економічна залежність росії від Китаю зростає, тоді як залежність Китаю від Росії поступово зменшується. Для Кремля це означає стратегічну пастку.

Росія дедалі більше потребує китайського ринку, китайських товарів і китайських фінансових каналів. Але Китай не має жодних підстав робити Москві економічні подарунки.

Саме тому сучасні російсько-китайські відносини стають дедалі більш асиметричними. Китай не розриває партнерство з росією — але перетворює його на інструмент власної геоекономічної стратегії. Москва поступово переходить у статус молодшого партнера, який залежить від китайського ринку значно більше, ніж Китай залежить від російських ресурсів.

Для України ця тенденція має подвійне значення. З одного боку, Китай навряд чи стане активним союзником Києва або відкритим противником Москви. Його політика залишатиметься прагматичною і нейтральною у публічній риториці. З іншого боку, економічна логіка дедалі більше працює проти росії. Санкційний тиск, втрата європейських ринків і залежність від одного великого покупця роблять російську економіку значно вразливішою.

І якщо навіть Китай — найбільший торговельний партнер росії — починає скорочувати закупівлі окремих ресурсів, це означає, що стратегія Кремля зі створення альтернативної економічної осі "Москва-Пекін" працює значно гірше, ніж очікувалося.

Саме тому історія з російським вугіллям — це не просто статистика зовнішньої торгівлі. Це показник глибшої трансформації міжнародної економіки і геополітики.

У сучасному світі навіть найближчі партнери залишаються партнерами лише доти, доки це вигідно. Китай, схоже, пам’ятає про це краще за інших.

Зореслава Колеснікова, аналітикиня