Чи розпочнеться широкомасштабна війна в Сирії у 2013 році?

 Внутрішні трансформації на Близькому Сході та Північній Африці продовжують привертати увагу аналітиків групи глобальної розвідки Geostrategy. Це і не дивно – оскільки події в згаданих регіонах здійснюють прямий вплив на світові військово-політичні, економічні та енергетичні процеси. 

Сьогодні найбільш проблемною країною продовжує залишатися Сирія, яка фактично перебуває на межі масштабної громадянської війни. Експерти групи вже аналізували важливість для усього Близькосхідного регіону утримання ситуації в Сирії під контролем, особливо у контексті відносин стратегічного партнерства з Іраном, який у разі перемоги режиму Башара АСАДА зуміє залишити потужний плацдарм в регіоні для власного регіонального домінування.

Спробуємо розібратися з тим, наскільки високими є шанси Сирії зануритися у 2013 році в громадянську війну, а також проаналізувати виклики, які негайно постануть перед новим керівництвом Сирії у разі поразки режиму Б.Асада.

Чи перетворяться акції протесту на війну в Сирії у 2013 році?

Ситуація в Сирії продовжує залишатися складною, навіть не зважаючи на безпрецедентно високий політичний та економічний тиск США та ЄС на правлячий режим Б.Асада, з одного боку, та підтримку Росії та Китаю цього режиму, з іншого. Однак тенденції вказують на те, що повстанці поступово починають перемагати. Причому як в середині країни, так і на міжнародних інформаційних полях та в міжнародних організаціях, у першу чергу – в Організації Об’єднаних Націй.

Тактична перевага сирійської опозиції складається з таких елементів:

• інтенсивність військових атак повстанців посилюється;
• опозиції вдалося сформувати новий і більш ефективний орган координації спільних дій;
• Уряд продовжує втрачати контроль над все більшою кількістю сирійських регіонів;
• політичні симпатії Заходу схиляються на бік повстанців, натомість Росія надає незначну практичну підтримку режиму Башара АСАДА. І навпаки, Франція, США, Туреччина та Великобританія є особливо активними в захисті інтересів повстанців.

Якщо бути відвертими, то нинішній правлячий режим фактично позбавлений можливості нормального функціонування, навіть не зважаючи на отримання фінансової підтримку з боку Ірану, Іраку та про-сирійських груп в сусідньому Лівані. Введені проти Сирії міжнародні економічні санкції нарешті зробили свою справу. Сьогодні правлячий режим Ассада практично не в змозі виконувати функції по забезпеченню власних громадян усіма необхідними потребами.

Ситуація всередині країни складна настільки, що не залишає Башару Асаду практично жодних шансів відновити контроль над більшістю території країни і тому, як наслідок, падіння цього режиму вже у близькій перспективі практично не викликає сумнівів в аналітиків Geostrategy. Але для цього повстанцям необхідно перейти до більш масових військових дій, розв’язавши тим самим у 2013 році мастабну громадянську війну.

Для початку війни та перемоги вже створені необхідні передумови.

Справи у повстанців йдуть краще, навіть не зважаючи на те, що на фоні глобальних змін «Арабської весни» фаза повалення правлячого режиму в Сирії затягнулася.

Зокрема, до сильних ходів сирійських поставців можна віднести таке:

• опозиція самоорганізувалася і стала об’єднаною. Формування національної коаліції революційних та опозиційних сил (the National Coalition for Revolutionary and Opposition Forces - NCROF) під єдиними керівництвом сприяє проведенню єдиної лінії опору правлячому режиму;

• військова допомога для повстанців. Країни Заходу продовжують надавати військову допомогу для повстанців, у тому числі у вигляді зброї та військових інспекторів. Крім того, західні держави зуміли переконати Саудівську Аравію та Катар у необхідності постачання повстанцям протитанкові та протиповітряні систем. Також відмінена заборона на завезення до Сирії куленепробивних жилетів, які є важливими для успішного проведення вуличних військових операцій;

• інтервенція Заходу. У разі застосування режимом Ассада відвертих силових дій проти мирного населення, у тому числі із застосування хімічної та біологічної зброї, не виключається втягнення до конфлікту збройних сил НАТО за схемою, яка застосовувалася під час конфлікту в Лівії. Скоріш за все, у цьому випадку військова операція НАТО в Сирії буде потужною, однак не довгою. Однак у такого сценарію існує одна серйозна небезпека. У відповідь на можливу агресії НАТО проти Сирії остання може нанести удар по Ізраїлю. «Якщо проти Дамаску будуть застосовані такі країні заходи (атака НАТО), то мені знадобиться не більше 6 годин для розгортання на Голанських висотах сотень ракет, які будуть направлені на Ізраїль» - заявив Б.Асад під час зустрічі з Міністром закордонних справ Туреччини Ахметом ДАВУТОГЛУ в Нью-Йорку в рамках проведення Генеральної Асамблеї ООН. Більше того, вказаний сценарій може призвести до включення в анти ізраїльську гру «Хезболли», яка базується у Південному Лівані. У свою чергу, Іран так само може нанести ракетні удари по військовим кораблям НАТО в Перській затоці, що призведе до розв’язання глобального конфлікту із важко прогнозованими наслідками;

• активізація Вільної сирійської армії, командування якої сьогодні знаходиться на території сусідньої Туреччини. Керівництво Туреччини зацікавлено у якомога скорішій стабілізації ситуації в Сирії, оскільки затяжна криза вже призвела до виникнення у прикордонних турецьких регіонах гуманітарної катастрофи, коли тисячі сирійській біженців перемістилися на територію Туреччини, створюючи тим самим небажану для Анкари внутрішню соціальну напругу.

Якою буде Сирія після Асада?

Отже, якщо громадянська війна в Сирії у 2013 році таки буде розв’язана, і її результатом стане падіння режиму Башара Асада, новий політичний режим Сирії потребуватиме потужної політичної підтримки Заходу, а також величезних фінансових вливань для стабілізації внутрішньо економічної ситуації в країні.

Аналітики групи Geostrategy вважають, що перехідний період в Сирії буде затяжним і болісним.

По-перше, в Сирії продовжують існувати численні групи прихильників Б.Асада, які неодмінно будуть створювати проблеми для нового перехідного сирійського Уряду.

По-друге, курдські регіони в Сирії вже отримали значну автономію. Частина політичних лідерів з цих регіонів мають добре налагоджені зв’язки з представниками курдських рухів Іраку, а також Робочою партією Курдистану.

Така ситуація непокоїть Туреччину, яка робить усе можливе для стримування курдських рухів в умовах непередбачуваних наслідків «Арабської весни». Не виключається, що у разі виходу внутрішньої ситуації в Сирії з-під контролю Туреччина може вдатися до проведення артилерійських ударів по військовим частинам, які підтримують режим Б.Асада.

Турецькі військові на кордоні з Сирією.

 
Ліван також із пересторогою слідкує за розвитком подій в Сирії, оскільки має небезпідставні прогнози щодо перекидання на свою відносно стабільну територію масових актів громадської непокори у світлі подій «Арабської весни».

Ірак, у свою чергу, продовжує підтримувати правлячий сирійській режим, оскільки переконаний у тому, що краще Басара Ассада поки що ніхто не може захищати інтереси шиїтської групи, яка сьогодні великою мірою визначає політику Багдада.

 Іран, швидше за все, після майже 30 років підтримки Башара Асада, за будь-якого сценарію розвитку внутрішніх подій в Сирії збереже значний вплив на реалізацією сирійським керівництвом зовнішньої та внутрішньої політики. Тому особливо й не хвилюється з приводу зміни влади в Сирії. Важливо вказати також на те, що іранський уряд надав уряду Сирії технології для контролю електронної пошти, мобільних телефонів і соціальних медіа. Іран створив ці технології у відповідь на протести 2009 року і витратив мільйони доларів на створення «кібер-армії», що дозволяє відстежувати дисидентів в Інтернеті. Технології моніторингу Ірану вважається одними з найскладніших в світі, які поступаються, мабуть, лише Китаю.

У той же час аналітики групи Geostrategy вважають, що падіння режиму Б.Асада боляче вдарить по Росії, яка продовжує бачити в нинішньому сирійському керівництві єдиного надійного союзника в регіоні Близького Сходу, а також перспективного покупця великої кількості російської зброї. 5 листопада 2012 року Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров визнав, що російська сторона за останній рік продала в Сирію зброї на суму близько 1 млрд. дол. США. Якщо режим Б.Ассада впаде – а це, на думку аналітиків Geostrategy, так чи інакше трапиться у 2013 році – в Росії виникне ще одна загроза: там посиляться радикальні мусульманські рухи, які за визначенням російського керівництва, несуть небезпеку внутрішній російській стабільності.

Крім того, падіння режиму Б.Асада означатиме для Москви закінчення ери користування тими радянськими надбаннями в Північній Африці та Близькому Сході, які були досягнуті за рахунок вкладення колосальних фінансових та людських ресурсів колишнього СРСР. Натомість наступить ера формування власного російського лобі на Близькому Сході та Північній Африці. Її результати поки що навіть важко побачити та відчути.