Дипломати починають партизанську війну

According to the outcomes of the latest analysis which main aim was to understand the trends of the latest internal processes in the Ukrainian Foreign Service, the whole diplomatic system faces significant difficulties. The brutal deaths of Ukrainians had occurred last days caused to further demoralization. The majority of the diplomatic staff is finding the possible ways for fighting for democratic future of the country.

Після пролиття на вулицях столиці крові, на адресу працівників системи Міністерства закордонних справ України почали сипатися звинувачення у їх байдужості, продажності та боягузтві втратити робочі місця в центральному апараті та посольствах за кордоном. Їх звинувачують у тому, що вони не пишуть заяви про звільнення та не йдуть із системи для підтримки народного руху опору.

Міжнародна група глобальної розвідки Geostrategy, яка третій рік працює на українському ринку міжнародної аналітики, хотіла б із цього приводу висловити кілька власних думок. Маємо надію, що вони трохи прояснять ситуацію, яка складається всередині системи української дипломатії. Усі думки базуються виключно на професійному досвіді аналітиків, які працюють в групі Geostrategy.

Причини

Перше – практично в кожному структурному підрозділі МЗС, в кожному українському посольстві працюють люди, які шоковані різкою, безпідставною і нахабною зміною курсу країни з Європи на Митний союз. Адже до провального саміту Україна- Європейський Союз, який відбувся у листопаді 2013 року, уся система працювала на єдину мету – підписання президентом Угоди з ЄС. І коли український президент Віктор ЯНУКОВИЧ, прокинувшись у Вільнюсі зранку 29 листопада, несподівано навіть для своїх близьких помічників сказав про своє рішення не підписувати Угоду – система МЗС увійшла у штопор і зависла.

Важливо вказати, що з 500 українських дипломатів, які в 2004 році вже відрито виступали проти фальсифікацій на тодішніх президентських виборах (фактично – виступили проти того ж Віктора ЯНУКОВИЧА та його команди), більшість залишилася в системі МЗС. А це означає, що ці люди – перевірені бійці, які ставлять інтереси держави вище власних амбіцій.

Друге - групі Geostrategy достеменно відомо про те, що ця система «висіла» до останнього часу, а після подій грудня минулого року та січня цього вона взагалі вийшла з ладу. Люди, які працюють в Києві та за кордоном, не мають чітких зрозумілих пояснень, куди ж усе-таки рухається Україна – в бік Європи, тобто демократії, або ж у бік Євразійського союзу – тобто згортання політичних та соціальних свобод. А смерті українських громадян взагалі деморалізували систему української дипслужби.

Посли ховаються від своїх іноземних партнерів, їх викликають на жорсткі розмови міністерства іноземних держав, на голови співробітників дипломатичних установ звалилася нечувана лавина критики. І це – лише початок.

Наприклад, Посла Костянтина ЄЛІСЄЄВА, який був головним євроінтегратором і який одразу після саміту мав їхати в Київ на високу посаду радника президента з питань євроінтеграції, вже два місяці ніхто не може побачити у Брюсселі. Ховаються також й інші українські посли. Отже – система української дипломатії зламана, і поки що не видно жодних ознак її ефективного капітального ремонту.

Третє – далі буде ще гірше. Система Леоніда КОЖАРИ, яка працює за правовими та ідеологічними темниками Віктора МЕДВЕДЧУКА та Анатолія ОРЛА, викликає все більше недовіри та зневаги у міжнародних партнерів у Європі, США та Канаді. А це означає, що вона у стадії розпаду. Ніхто вже не вірить українським дипломатам, адже світ переконується у нелегітимності діючої української влади. Як би не розвивалися події, усім зрозуміло: діюча влада в її нинішньому форматі більше не буде сприйматися цивілізованим світом.

Четверте – проблеми із фінансуванням суттєво прискорять процеси деморалізації навіть тих, хто в системі МЗС продовжує симпатизувати нинішній владі. Групі Geostrategy відомо про затримки із заробітною платнею, які виникли на початку нового року в Міністерстві закордонних справ. Тут варто повторити вже озвучену в українських ЗМІ тезу, що на диктатуру у режиму немає грошей. Але перші, хто відчує їх відсутність – стануть співробітники українських дипмісій.

Про окреслені проблеми працівники МЗС не кажуть вголос, однак розмови в курилках, соціальних мережах та приватному листуванні між собою вказують на єдине – люди обурені діями свого керівництва. А манера спілкування Леоніда КОЖАРИ з послами іноземних держав все більше дратує навіть тих, хто колись йому симпатизував. Міністерство, покликане захищати національні інтереси держави у світі, стрімко перетворюється на рупор правлячої партії. До чого категорично не готові більшість його співробітників. Ну хіба що В’ячеслав ЯЦЮК, якого новопризначений глава адміністрації президента України Андрій КЛЮЄВ може призначити заступником Леоніда КОЖАРИ, а також кількох співробітників кабінету міністра, зокрема Олега ГРИЦАЄНКА, пов’язаного з Анатолієм ОРЛОМ.

Групі Geostrategy відомо, що у ці дні співробітники МЗС масово беруть відпустки та лікарняні для підтримки людей на майданах. Це викликало обурення керівництва міністерства, яке намагається зупинити цей процес. Але без усунення причини його виникнення зробити це неможливо. Середня ланка міністерства вважає, що лише у разі повернення країни у правове демократичне європейське русло апарат МЗС заспокоїться та почне ефективно працювати.

На цьому тлі визріли передумови для початку українськими дипломатами справжньої партизанської війни за українську Незалежність. Власне, вона вже відбувається відтоді, коли брутально було зруйновано результати їх праці. І походить вона у своєрідній формі – дипломатичного саботажу. Цей метод виявися доволі ефективним за нинішніх умов, оскільки блокує антидержавну роботу верхівки міністерства та дає можливість зберегти національну дипломатичну службу.

Що треба робити?

Чому сьогодні важливо зберегти систему дипломатичної служби України?

Питання, на перший погляд парадоксальне, тому що одразу хочеться сказати не про збереження, а про необхідність її повного демонтажу.

Перше – дипломати зараз повинні залишатися на своїх місцях. Для стратегічних інтересів країни – це важливо. У керівництва міністерства повинно жевріти відчуття того, що усі процеси знаходяться під їх контролем. Це їх розслабить і, одночасно, позбавить можливості реально оцінювати міжнародну ситуацію, а також те, скільки в строю «бойових дипломатичних багнетів».

Це – перший крок до виникнення паніки всередині керівництва міністерства, коли усе ніби по документах гаразд, а насправді – ні. Бо ніхто нікуди міністра Леоніда КОЖАРУ не запрошує, руки не подає і обличчя відвертає. За такої блокади він ризикує отримати по фізіономії від українського президента, якому набридне чекати, коли ж західний світ все-таки засудить українських екстремістів і похвалить правоохоронні органи – за репресії проти демонстрантів, та парламентську більшість – за ухвалення антидемократичних законів.

Друге – за цих умов українські дипломати можуть кожен на своєму рівні, використовуючи особисті зв’язки і контакти в системі «off record» (тобто не публічно), інформуючи міжнародних партнерів про справжню картину подій в Україні. 

Третє – співробітники дипломатичних місій України за кордоном можуть по-новому використовувати свої знання іноземних мов під час роботи з українськими делегаціями, які будуть їхати за кордон для участі в будь-яких міжнародних заходах. Коли члени делегацій України наважаться доносити до міжнародних партнерів неправдиві сигнали про події в Україні, українські дипломати, здійснюючи переклад цих сигналів, можуть їх коригувати.