ТРИ причини, чому ЄС до кінця року підпише з Україною Угоду про асоціацію

Арешт 11 жовтня 2011 року колишнього Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко викликав різко негативну реакцію Європейського Союзу. Високі представники ЄС, а також низка країни-членів Євросоюзу публічно і на високому рівні висловили глибоке занепокоєння згортанням демократичних процесів в Україні. У цьому зв’язку було озвучено одну з найбільш небезпечних погроз – призупинити переговорний процес з Україною щодо підписання у цьому році Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яке заплановане на грудень місяць під час проведення П’ятнадцятого саміту Україна – ЄС.

 

Група «Geostrategy» продовжує розглядати такі погрози з боку Євросоюзу як абсолютно неприйнятні. Усвідомлюючи необхідність усунення будь-яких судових і політично вмотивованих переслідувань представників опозиційних сил в Україні, група вважає, що нинішня геополітична реальність вимагає невідкладного і термінового підписання з Україною у 2011 році Угоди про асоціацію.

 

 

З урахуванням основних стратегічних переваг, які, у разі підписання Угоди про асоціацію, отримають обидві сторони – Україна та Європейський Союз, група «Geostrategy» дійшла висновку, що існують три геополітичні причини, чому Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом буде підписана та парафована у грудні 2011 року.

 

 

Європейський Союз, попри існуючі фінансово-економічні труднощі, розглядає себе як реального актора світового рівня. Закріпити цей статус важливо, оскільки від цього залежить політичне майбутнє цього об’єднання. Після вступу в силу у грудні 2009 року Лісабонського договору, покликаного укріпити його роль і позиції на світовій арені в умовах різких глобальних змін, Євросоюз впритул наблизився до закріплення такого статусу. На сьогодні ринок Євросоюзу у 500 мільйонів осіб із 27 країнами-членами, загальним обсягом ВВП близько 15 трлн. дол. США, єдиною валютою «євро», спільним Європейським Центральним банком є одним з найпотужніших у світі вже реалізованих інтеграційних проектів.

 

 

 

 

Єдина ефективна відповідь Євросоюзу таким глобальним тенденціям – розширення сфери свого власного впливу, у тому числі за рахунок приєднання економік та територій таких держав, як Україна.  

 

 

Європейський Союз зацікавлений у перспективі залучити до сфери свого впливу дві інші важливі країни, які вже мають спільний кордон з Євросоюзом – Республіку Білорусь та Республіку Молдову. 

 

Білорусь, яка є членом Митного Союзу, продовжує перебувати під жорсткою орбітою російського інтеграційного домінування. Молдова хоча і з обережністю ставиться до перспектив інтеграційної співпраці з Москвою, продовжує страждати від неврегульованого Придністровського конфлікту, розв’язання якого так само перебуває у російській площині.

 

У той же час приєднання цих двох держав до єдиного економічного простору Євросоюзу завершить створення на російських кордонах дуги (країни Балтії вже є членами НАТО та ЄС), яка практично повністю (за виключенням Калінінградської області) блокує прямий вихід до нинішніх кордонів Євросоюзу і змусить Москву домовлятися з Брюсселем щодо форм та параметрів торгівлі або транзиту через територію своїх потенційних країн-членів – України, Білорусі та Молдови. 

 

У разі, якщо Угода про асоціацію з Україною буде підписана у 2011 році і запрацює якомога швидше, показуючи позитивні результати, це підштовхне Мінськ та Кишинів до початку переговорів з ЄС за українською моделлю. Кишинів вже знаходиться у фазі переговорного процесу з Євросоюзом щодо укладення Угоди про асоціацію, Мінськ ще треба переконати у доцільності такого варіанту геополітичного вибору. Тому Євросоюз зацікавлений у негайному укладенні Угоди про асоціацію з Україною та, відповідно, демонстрації її позитивної діяльності. 

 

На фоні незадоволення керівництва Білорусі участі у Митному союзі це виступатиме вигідним контрастом. 

 

 

Сьогодні більше 80 держав світу з населенням близько 1,3 млрд. осіб тісно пов’язані у свої відносинах з Європейським Союзом. Для них ЄС є найбільшим торговельним партнером, головним джерелом зовнішніх запозичень, інвестицій та економічної допомоги. Таким чином, третина населення планети живе у так званій зоні «європейського впливу». Сукупні бюджети допомоги країн-членів ЄС майже втричі більші за бюджет допомоги США, що прив’язує Євросоюз до важливих глобальних процесів.

 

Продовжити глобальну гру Євросоюзу допоможуть надійні та прогнозовані джерела енергопостачання, а також маршрути, якими енергоносії потраплятимуть на європейський ринок.

 

Отже, у разі формування надійного поясу держав від Балтії до Чорного моря за участю України, Білорусі та Молдови практично увесь східний кордон ЄС буде перебувати під його фактичним впливом. Таким чином буде забезпечено надійність «східних європейських воріт», через які енергоносії з Росії, а також таких держав як Туркменістану та Казахстану потраплятимуть на європейський ринок.

 

Застосовуючи такий інструмент як Європейська енергетична хартія, Євросоюз намагатиметься збудувати надійні ворота для імпорту енергоносії на свій простір за єдиними і прозорими правилами. Це убезпечить повторення у майбутньому будь-яких штучних енергетичних криз. 

 

Сполучені Штати надаватимуть підтримку ЄС на цьому шляху.