Зміна керівництва МЗС України: причини та можливі сценарії

Подія:

Після проведення у грудні 2011 року П’ятнадцятого саміту Україна – Європейський Союз в інформаційному просторі активізувалася дискусія про можливі кадрові перестановки в Міністерстві закордонних справ України. На фоні інших внутрішньополітичних подій ЗМІ приділили небагато уваги оцінкам причин та можливих наслідків для України звільнення з посади Костянтина Грищенка, призначеного Міністром закордонних справ на початку 2010 року. Аналітики групи GEOstrategy спробували розібратися у ситуації, що склалася в зовнішньополітичній службі, оскільки за нинішніх умов наслідки реалізації міжнародної політики України можуть відобразитись на перебігу та результатах виборів до Верховної Ради України у жовтні 2012 року.    

Аналіз ситуації:

Віктор Янукович протягом двох років перебування на посаді Президента України вже зробив чимало кадрових перестановок вищого політичного рівня. Їх характер вказує на те, що

а) кадрові рішення можуть прийматися не в пакеті, а на індивідуальній основі

б) в Уряді існують кілька потужних груп, до сфер яких належать члени Уряду; ці групи конкурують між собою, і в залежності від ситуації можуть мати більший або менший вплив на прийняття Президентом України кадрових рішень

в) створення «міжнародного\внутрішнього комфорту» для Віктора Януковича є важливим критерієм оцінки діяльності тієї чи іншої державної інституції.  

Одразу після перемоги на президентських виборах у 2010 році стало зрозуміло: для Президента України зовнішня політика буде дуже важливим елементом діяльності. Віктор Янукович добре пам’ятав про те, як зовнішній фактор вплинув на перебіг та результати президентської кампанії 2004 року. Тому на початку 2010 року перед зовнішньополітичною службою України було поставлено кілька принципово важливих питань:

• стати якщо не другом, то принаймні товаришем для Заходу. Таке завдання було логічним, оскільки станом на початок 2010 року наближені до Віктора Януковича та Партії регіонів фінансово-промислові групи не лише заробляли на бізнесі з російськими компаніями, але й вже були значною мірою інтегровані на зовнішні ринки, у першу чергу ринок Європейського Союзу (у 2010 та 2011 роках товарообіг з ЄС впритул наближався до обсягу товарообігу з Російською Федерацією і становив більше 30 мільярдів дол. США). Виходячи, зокрема, й з цих мотивів було прийнято рішення про необхідність завершення переговорів з ЄС щодо укладення Угоди про асоціацію, яка включає у себе положення про створення зони вільної торгівлі;

• вирівняти відносини з Російською Федерацією, які були значною мірою зіпсовані останнім роком перебування Віктора Ющенка на посаді Президента України. Схоже, що на початку президентства сам Віктор Янукович щиро вірив у реальну можливість встановлення дружніх відносин з Росією. До такого кроку його також підштовхували російські лобісти та проросійські консультативні групи, які знаходилися і продовжують перебувати в орбіті впливу на Віктора Януковича. За його особистим переконанням, вибудувати рівноправні відносини з Москвою, не втративши при цьому національних інтересів, було цілком реальним завданням. Сьогодні, коли важливі переговори для наближених до Віктора Януковича промислових груп щодо перегляду укладених в 2009 році між Україною та Росією газових контрактів зайшли в глухий кут, стало зрозумілим: ні Угода про продовження терміну перебування російського Чорноморського флоту в Криму (2010 рік), ні ухвалення нового Закону про засади внутрішньої та зовнішньої політики, яким знялось питання співпраці по лінії Україна – НАТО (2010 рік) не допомогли Києву вибудувати з Москвою більш-менш паритетну систему взаємовідносин. На початку 2012 року стало очевидним: сценарій розвитку співпраці з новим російським Президентом Володимиром Путіним, який у березні цього року гарантовано отримає перемогу на президентських виборах, залишається повністю незрозумілим. Як виявилося, керівництво Росії не задовольнила навіть «програма української напівкапітуляції»: воно захотіли усе й одразу;

• вивести з порядку денного питання про співпрацю України з Організацією Північноатлантичного договору. Це, на думку Віктора Януковича та наближених до нього зовнішньополітичних радників, треба було зробити з кількох причин: задовольнити Росію (не спрацювало) та задовольнити власний електорат (так само не працює, особливо на фоні погіршення соціально-економічної ситуації на Сході України). Разом з тим, зниження рівня політичного діалогу по лінії Україна – НАТО, у тому числі ліквідація у 2010 році низки урядових структур, які займалися натівською проблематикою, лише створило для України додаткові проблеми у галузі безпеки, але жодним чином їх не зняло;   

• встановити персональні відносини з найбільш впливовими світовими політиками, отримавши тим самим певну індульгенцію на проведення в Україні жорсткої боротьби з політичними конкурентами. Рішення про вивезення з України високо збагачуваного урану, прийняте напередодні участі Віктора Януковича у ядерному саміті в Вашингтоні у квітні 2010 року ставило за мету, зокрема, й досягнення цієї політичної цілі. Проте сьогодні можна констатувати, що Президенту України не вдалося встановити довірливих відносин з такими важливими для України політичними лідерами як Барак Обама, Ніколя Саркозі, Ангела Меркель, Броніслав Комаровський, Олександр Лукашенко, Ільхам Алієвим, Гурбангули Бердимухамедовим. Відсутність глибокого розуміння питань та персональних проблем один одного сильно ускладнюють проведення самостійної зовнішньополітичної лінії.   

Що найбільше погіршило стосунки України з міжнародними партнерами за останні два роки?

1.  Затримання у серпні 2010 року в міжнародному аеропорту Бориспіль керівника німецького фонду Ніко Ланге буквально напередодні візиту Президента України Віктора Януковича до Німеччини. Цей інцидент різко загострив і без того складні політичні відносини по вісі Київ – Берлін. За усіма ознаками (не підписання у грудні 2011 року Угоди про асоціацію через, у тому числі, непоступливу позицію особисто Ангели Меркель) характер розвитку українсько-німецьких відносин продовжує залишатися складним.
2. Депортація в 2011 році співробітників Посольства Чеської Республіки в Україні. Сьогодні розвиток відносин України з Чехією виглядає доволі проблематичним. Це, зокрема, продемонструвало останнє рішення чеської влади надати притулок чоловіку заарештованої Прем’єр-міністра України. Якщо до цього додати все ще розморожені відносини з Румунією, то у підсумку Україна має доволі ненадійний Західний фланг.
3. Обіцянка приватизувати\продати газотранспортну систему України, яка, вочевидь, була дана вищому російському керівництву. Її невиконання, а замість цього наполягання на перегляді газових контрактів суттєво погіршило атмосферу розвитку українсько-російських відносин та особистих взаємин між політичними лідерами двох держав.
4. Відмова України приєднати до Митного Союзу за участю Росії, Білорусі та Казахстану. Авторство цього політичного проекту належить особисто Володимиру Путіну, і тому не надавши позитивної відповіді на зроблену у 2011 році пропозицію відносини між Віктором Януковичем та майбутнім російським Президентом ускладнилися.
5. Затримання, арешт та ув’язнення у 2011 році колишнього Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко стали найгіршими кроком, що найбільше ускладнив відносини України з країнами Євросоюзу та Сполученими Штатами Америки. Безвідносно до внутрішніх аспектів справи – встановлення вини належить до компетенції суду – аналітики групи GEOstrategy вважають це рішення таким, що практично на півроку зупинило усі позитивні аспекти співпраці по лінії Київ – Брюссель та Київ – Вашингтон. Надзвичайні зусилля особисто Костянтина Грищенка та української зовнішньополітичної служби кинуті на подолання негативних наслідків від «справи Юлії Тимошенко», а не на вирішення важливих питань стратегічного розвитку держави. За прогнозами групи, така ситуацію триватиме й надалі. І лише результати та характер проведення виборів до Верховної Ради України у жовтні 2012 року або пом’якшить цю ситуацію, або навпаки – ще більше додатково ускладнить.  

Наслідки звільнення Костянтина Грищенка з посади Міністра закордонних справ України

У разі, якщо Президент України прийме рішення звільнити Міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка із займаної посади, воно ніяким чином не покращить міжнародне становище. Група вже писала про п’ять кроків, які можуть повернути України в геополітичну гру. Надані рекомендації продовжують залишатися чинними.

ДИВИСЬ: П’ять кроків, які повернуть України в геополітичну гру.

Можливі потенційні кандидати на посаду Міністра закордонних справ України – Петро Порошенко та Руслан Демченко – стануть лише так званими технічними або перехідними міністрами, оскільки кожен з них буде прагнути забезпечити «міжнародний комфорт Банкової»  і навряд чи матиме намір, бажання та людські ресурси для продукування нових і цікавих зовнішньополітичних ідей. Цілком очевидно, що після проведення парламентських виборів в Україні у жовтні цього року конфігурація українського уряду буде цілком інакшою.

Звільнення Костянтина Грищенка також означатиме початок повномасштабного повернення Володимира Путіна у глобальну енергетичну гру, в якій може не знайтися місце компанії РосУкрЕнерго – структурі, наближеній до нинішнього Міністра палива та енергетики України Юрія Бойка. Оскільки ще з часів участі Костянтина Грищенка в Республіканській партії – політичному проекті Юрія Бойка – цей український політик симпатизує нинішньому Міністру закордонних справ України.   

Звільнення Костянтина Грищенка також має ще одне пояснення: він може зібратися пройти за списками Партії регіонів до Верховної Ради України. Таким чином, у партійних кулуарах готується заміна нинішньому партійному Міністру закордонних справ – Леоніду Кожарі, якому може не знайтися місця в партійних списках.