АТО або війна?

24 Jan, 2015 | |

"АТО або війна" – таке питання наразі втрутилось у порядок денний українського оглядача. Відповідь "БИЗНЕС" отримав від модератора аналітичної групи Geostrategy д.п.н. Сергія Даниленко.

Вже тривалий час суспільно-політична те експертна дискусія навколо цього питання, за яким стоїть правовий статус подій на південному сході країни, відбувається у руслі, що його можна охарактеризувати як прагнення «дати просту відповідь на критично складне питання».

Як відомо, у реальному житті такого не існує. Із загостренням ситуації на українському Донбасі дебати постають із новою силою і прагненням мати чіткість у розумінні та перспективах вирішення кризи.

Перед тим як навести власні аргументи з цього питання, хочу означити, що події та нинішній стан Автономної Республіки Крим ми виносимо за дужки, оскільки у повоєнній європейській історії, навіть на тлі розпаду Югославії чи конфлікту навколо Північного Кіпру український Крим є винятковою ситуацією, коли сусідня держави анексувала, а потім офіційно включила анексовані території до свого складу.

Цей прецедент ще стане предметом світової міжнародної конференції, яка і вирішить долю цієї території. Хоча час і формат цього заходу достеменно невідомі, але підґрунтя цього акту вже готується у світових дипломатичних колах. Але зрозуміло одне, що шлях до цього лежить через Гаагу.

Тепер власне про Донбас: чому досі АТО, хоча рішення про запровадження воєнного стану, а отже визнання агресії іншої держави і фактичне оголошення їй війни, за словами одного із народних депутатів, вже підписано та лежить у надійному місті.

Назву кілька чинників. Перший із них той, що вибір АТО як статусу заходів української вдали щодо своєї території, де тимчасово не діють її закони, був прийнятий тими ж людьми, від яких і нині залежить зміна цього статусу. Тож ми можемо твердити, що як політики, котрі відповідальні за державу, вони діють послідовно, втілюючи свою стратегію, яка продемонструвала як слабкі, так і сильні сторони. Схоже, що ці люди мають усвідомлення, коли ця стратегія буде вичерпана і які внутрішні та зовнішні умови мають, на їх погляд, скластися, щоб змінити її і дістати згаданий конверт.

Виходячи з цього твердження, можемо поглянути на міжнародні обставини перебігу подій на Донбасі. Загальний висновок такий, що світове товариство обрало шлях на політичне вирішення ситуації на південному сході України і хоче пройти його до кінця. А інструменти обрані економічні – перш за все санкції. Пригадаймо Ф. Могеріні, яка днями на дебатах у Європаламенті заявила, що економічний тиск на Росію діє, однак бажаного політичного результату досі не вдалося досягти.

У цьому контексті маємо сказати, що події в Україні крім кривих військових зіткнень із тисячами загиблих українських воїнів та мирних мешканців, а також втрат ворога, розгортаються у потужних дипломатичних та інформаційних зіткненнях, точніше протиборстві. Тут виступають з одного боку Україна/США/Європа, а іншого Росія. (Не беруся назвати її активних сателітів з цього питання, що теж показово). Виходячи з цих міркувань, можна твердити, що статус АТО дає можливість за принципом «поступового підняття температури» чи «стискання обруча» дати можливість агресору отямитися. А для дипломатії, тим паче інформаційно-психологічної складової небажаним є втрати можливості комунікувати із супротивником.

До того ж на наших західних союзників може тиснути і Будапештський меморандум, який спонукає їх надавати допомогу Україні у разі агресії. Повернення до нього – це нагадування підписантам про невиконання зобов’язання. А це дорогі репутаційні втрати.

Скажімо, у разі проголошення воєнного стану ми маємо, не обов’язково називати ворога одразу, але згодом доведеться це робити. Чи може країна, армія якої тільки-но народилася і посідає 21 місце у світі навіть натяком говорити про те, що її ворогом є країна, армія якої є другою у світі та ще й із ядерною зброєю?

Героїзм і безрозсудство – речі несумісні. До того ж варто подумати, а як ми виходитимемо із того стану? Чи готові міжнародні та внутрішні рішення для повернення до мирного стану. Бо вже на першому етапі нам доведеться бути готовим розірвати дипломатичні відносини із Росією, а це значить, що із норманським та женевськими форматами можемо фактично попрощатися, починати весь річний переговорний процес з нульової відмітки. Адже скільки зусиль ми зараз докладаємо для того, щоб всадити Росію за стіл переговорів. А та через «не можу» таки змушена це робити. А потім, не дотримуючись свої рішень, викриває себе на весь світ як агресор.

Не беру до уваги економічні аргументи. Їм слід присвятити окремий аналіз.

Сьогоднішнє протистояння на сході України – окрім безсумнівного героїзму військових, що вже став фактом народження української нації, має продемонструвати ще й перевагу у дипломатії, політичній єдності та непорушності цінностей громадянського суспільства.

І на останок. Звичайно, ситуація у сьогоднішній Україні унікальна і проводити історичні аналогії – річ, як відомо, марна. Одначе, нічого у світі вже таким вже небаченим не буває. Хотілося б привернути увагу до подій початку і середини 90-х у колишній Югославії, вже згаданій нами у цьому матеріалі. Маю на увазі протистояння Хорватії та Сербії навколо Республіки Сербська Країна. Тоді проевропейсько орієнтованому Загребу довелося майже три роки формувати як своє військо, так і міжнародну думку щодо анексії Бєлградом хорватських територій. Там були спочатку Ердутські й Дейтонскі угоди, ефективне втручання міжнародних організацій, формування внутрішньодержавної хорватської єдності, військовий вишкіл, дві успішні операції «Блик» та «Буря». Але мені не пригадується, щоб невелика Хорватія, навіть втративши частину свої території, а РСК встигла багато більше ніж химерна «Новоросія», запроваджувала воєнний стан, зробивши крок до одностороннього оголошення війни більш підготовленій у військовому плані Сербії. Проте вона повсякчас проводила переговори із сербським керівництвом, контактувала із маріонетковим урядом Країни.

Якщо в загальному, то ось такі обставини нині впливають на рішення тих, кому, не виключено, доведеться приймати кардинальне рішення по ситуації на Донбасі. Знаючи напевне, що конверт у президентському кабінеті із відповідним текстом у ньому, вже підготовлений.

Сергій Даниленко

Модератор аналітичної групи Geostrategy,

доктор політичних наук ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка

ЦЕ МОЖЕ ВАС ЗАЦІКАВИТИ

Путін забезпечив виживання режиму Асада

Джон Маккейн
Голова комітету Сенату США з питань збройних сил сенатор Джон Маккейн

Заява, що Росія почне виведення деяких збройних сил з Сирії сигналізує проте що Володимир Путін переконаний, що він розбомбив та знищив достатньо супротивників кривавого режиму Асада, щоб забезпечити його виживання.

Газпром вважає сланцевий газ фантомом

Лена Коларска-Бобінська
Лена Коларска-Бобінська, депутат Європарламенту, член групи від Європейської народної партії

Лена Коларска-Бобінська, євродепутат, член групи від Європейської народної партії, про причетність «Газпрому» до антисланцевої кампанії в Європі:

Україна, криза: чому програють всі?

Семуель Чарап
Семуель Чарап старший політолог RAND Corporation

За три роки з моменту початку кризи в Україні загинуло більш ніж 10000 людей і це продовжує виснажувати ресурси всіх країн.  В результаті всі програють і в цьому конфлікті кожен великий актор грає гірше, ніж це було раніше і вирішення видається невловимим  як ніколи. Це не повинно бути так.