Як іранська нафта впливатиме на світовий ринок?

Подія

До введення щодо Ірану міжнародних обмежувальних санкцій, ця країна була однією із лідерів по експорту сирої нафти. Однак після запровадження санкцій, які призвели до втрати доступу офіційного Тегерану до західних технологій та світового нафтового ринку, країна зменшила видобуток до 3 млн. барелів нафти на день (до запровадження санкцій видобуток складав близько 5 млн. барелів нафти на день). Після того, як країни Заходу домовилися про скасування санкцій щодо Ірану, керівництво цієї країни оголосила про амбітні плани в нафтовій сфері. Зокрема, було заявлено про те, що протягом ближчих шести місяців видобуток зросте до 4 млн. барелів на день, а до 2020 року країна зможе вийти на обсяги близько 6 млн. барелів нафти на день.

Аналіз ситуації

За оцінками аналітиків групи глобальної розвідки Geostrategy, які базуються на узагальнених даних авторитетних західних компаній, для розвитку нафтового сектору Ірану необхідно близько 100 млрд. дол. США інвестицій. Більше того, для модернізації цієї сфери Ірану критично потрібні західні технології, а також досвід компаній-лідерів, які працюють в нафтовій сфері.

Очікується, що у листопаді 2015 року Іран запровадить нову контактну модель співпраці з міжнародними нафтовими компаніями. Суть цієї моделі полягає у наступному. Іноземні компанії протягом кількох років матимуть право здійснювати розвідку іранських нафтових родовищ, після чого протягом 15-25 років матимуть право на їх експлуатацію. При цьому іранський уряд буде враховуватися обсяги капіталовкладень у реалізовані проекти, світову ціну на нафту, а також обсяги видобутку нафти іноземними компаніями. Від цих сукупних факторів буде залежати податкова політика офіційного Тегерану: успішні компанії, які видобуватимуть та продаватимуть більше нафти, будуть отримувати додаткові преференції від Іранського уряду. Такі нововведення можуть зробити іранський ринок найбільш привабливим у порівнянні з іншими країнами Перської затоки, які займаються активним видобутком та експортом сирої нафти.

Зокрема, вже відомо про те, що протягом останніх трьох місяців візити до Тегерану здійснили представники таких компаній як Royal Dutch/Shell, французька Total та італійська Eni. У публікаціях іранських ЗМІ міститься припущення, що найближчі кілька років саме ці компанії будуть найбільш активним на іранському нафтовому ринку. По-перше, вони добре знають специфіку та умови діяльності на ринку Ірану. По-друге, вони розраховують, що Іран наростить постачання нафти на європейський ринок.

Однак нова контрактна модель містить також певні ризики. У першу чергу, ці ризики пов’язані із тим, що іноземні компанії, які здійснюватимуть видобуток нафти в Ірані, будуть зобов’язані продавати частину нафти на внутрішньому ринку. А ціни на нафту на внутрішньому ринку набагато нижчі за ціни на світовому ринку. Окрім того, не виключено, що офіційний Тегеран буде робити спроби максимально залучити ресурси іранських компаній до розробки іноземними корпораціями нових нафтових родовищ. Це може ускладнити процес реалізації в Ірані амбітних енергетичних проектів. Ситуація, яка складається в Ірані після скасування міжнародних санкцій, дає підстави вважати, що зрештою ця країна вийде на рівень видобутку сирої нафти, який вона мала до запровадження санкцій, і навіть вище. Однак для цього знадобиться більший період часу, ніж п’ятирічний, який було оголошено офіційним Тегераном одразу після скасування запроваджених санкцій.

Аналітики компанії Moody's також вважають, що Ірану треба значний період часу для того, щоб компенсувати недостатні інвестиції, які країна недоотримала з моменту введення проти неї міжнародних санкцій. Відповідно до оцінок самого Ірану, ближчі два-три роки країна має залучити щонайменше 230 млрд. дол. США.

Висновки

Рішення про зняття з Ірану міжнародних санкцій хоча й матиме позитивний ефект на розвиток ситуації на глобальному енергетичному ринку, проте не принесе миттєвого полегшення для країн-імпортерів сирої нафти. Для відновлення потенціалу іранського нафтового потенціалу необхідний час і великі інвестиційні вливання. Фактично іранська карта виглядає такою, що буде розіграна в перспективі щонайменше двох-трьох років. Однак від її розіграшу мають виграти європейські країни, включно із Україною. Для цього є кілька причин.

Перше – іранська нафта має задовольнити зростаючі потреби європейського ринку. Однак нафтою офіційний Тегеран обмежуватися не збирається. Заступник міністра нафти Ірану 23 липня 2015 року у Відні заявив про те, що «Іран прагне стати одним із найбільших постачальників газу на світовий ринок. До 2017 року Іран планує збільшити поставки газу з нинішніх 700 млрд. кубометрів до 1,1 трлн. кубометрів газу. Європа для нас є одним із найбільш привабливих ринків». А це означає, що у російського Газпрому також виникнуть значні труднощі на європейському газовому ринку.

По-друге, іранська нафта має позитивно вплинути на зниження світової ціни на нафту. Як наслідок, це поступово, але невідворотно підриватиме російську економіку, яка продовжує більше ніж на 60% залежати від валютних надходжень від продажу енергоносіїв на світових ринках. Від послаблення російської економіки програватиме російський військово-промисловий комплекс. Відповідно, агресивна політика офіційної Москви має стати більш збалансованою. Очікується, що максимальний ефект від зняття міжнародних санкцій з Ірану спрацює наприкінці третього терміну правління російського президента Путіна, що, як наслідок, призведе до руйнації існуючої політичної системи Росії.