Brexit запустить дезінтеграцію Європи

 Зрозуміло, що британці, які виступають за вихід їх країни з лав Європейського Союзу, мислять національними категоріями: наприклад, їм не подобається імміграційна, візова або економічна політика офіційного Брюсселю, або наплив трудових мігрантів із країн ЄС, які представляють колишній Варшавський догорів. Але вихід з Євросоюзу стане катастрофою не лише для ЄС, а також для самої Великої Британії та США.

Як зазначав американський президент Барака Обама під час останньої поїздки до Лондону, Вашингтон зацікавлений в існуванні та ефективній роботі Євросоюзу, який виступає у ролі надійного міжнародного партнера у вирішенні таких питань криза на Близькому Сході та агресія Росії проти України.

Наслідки Brexit дадуться взнаки для європейського континенту. Перша за все, подібним інструментом можуть скористатися такі радикальні політичні партії, як французький Національний фронт Марі Ле Пен, австрійська Партія Свободи або Нідерландська Партія Свободи, яка ініціювала проведення сумнозвісного референдуму на тему майбутнього Угоди про асоціацію, укладену між ЄС і Україною.

Якщо британці залишать Євросоюз, тоді Шотландія та Північна Ілрандія (до речі, вони практично одностайно проголосували «за» Євросоюзу) можуть провести чергові референдуми за вихід сі складу Британії, який цього разу принесе їм довгоочікувану незалежність. Ланцюгова реакція на цьому навряд чи зупиниться - шляхом британців також, ймовірно, захочуть піти фламанці, каталонці та інші. Отже, результати референдуму у Великій Британії заклали під Євросоюз вибуховий механізм, який може зробити це міждержавне об’єднання вразливим для зовнішніх впливів та політичних маніпуляцій.

Найбільш парадоксально те, що саме британський прем’єр-міністр Уїнстон Черчіль був одним із авторів створення прототипу Європейського Союзу. Але з часом офіційний Лондон почав поступово давати задній хід. Спочатку відмовилися приєднуватися до зони євро, залишивши в обігу свою національну валюту. Потім виступили категорично проти входження до Шенгенської зони. Таким чином, як би сьогодні сумно не було Девіду Кемерону, він розуміє, що британські політики самі привчили своїх громадян до думки про те, що європейська інтеграція – а по суті будівництво унікального європейського дому – завжди має стояти на вторинному плані. Британцям, на відміну від німців, посилалися сигнали, мовляв, ми в ЄС, але в урізаному форматі. От і догралися…