Праві партії в Європі: де зараз і що буде потім?

71 рік після закінчення Другої світової війни, ще живі свідки фашистських режимів в Західній Європі, ще не загоїлись рани рідних закатованих цими режимами людей, закатованих тому, що вони іншої раси, репресованих за національною ознакою. Але схожа на те що дехто з Європейців бажає забути ті часи і декому навіть на терпиться пройти з переможним маршем по Європі під гаслами «Європа для європейців», «Європа прокинься» або «Один народ. Одна Європа. Один Бог».
Про це потрібно починати говорити вже зараз, коли ми бачимо результати виборів в Австрії та тенденції на виборах в інших країнах Євросоюзу.

 Австрія

Практично половина австрійських виборців у травні 2016 року проголосувала на президентських виборах за правого популіста з Австрійської партії свободи (АПС) (Freiheitliche Partei Österreichs, FPÖ) Норберта Хофера.

Австрійська партія свободи має в країні довгу історію. Зірковий час партії вперше пробив в 1999 році, коли партія Йорга Хайдера була другою на парламентських виборах. Сьогодні ключовою фігурою партії є євроскептик Хайнц-Крістіан Штрахе. Він довгий час був прихильником непримиренного курсу по відношенню до іноземців. З ростом популярності у австрійців погляди Штрахе ставали більш помірними, тим самим розширюючи електорат. Згодом АПС вдалося отримати прихильність середнього класу і залишків робочого прошарку суспільства. На сьогодні представники АПС не досягли свого, але рано чи пізно вони претендуватимуть на крісло федерального канцлера.

Переможець виборів на сьогодні 72-річний Александер Ван дер Беллен здобув 50,3 відсотка голосів виборців, за Гофера проголосували 49,7 відсотків. Хоча в першому турі він набрав 21% голосів, ставши другим після Норберта Хофера ( 35%).

 

Родина Ван дер Белла були склодувами, і в 1700 році приїхали з Голландії в Росію. Вони оселилися не далеко від кордону з Естонією. Їх шлях був досить успішним, вони отримали дворянський титул, займалися за царя державними справами. Дід нового президента був переконаним лібералом, поки не прийшла Жовтнева революція. У 1919-му Ван дер Белли бігли від більшовиків і влаштувалися в Естонії до 1940 року, допоки Сталінський Радянський Союз не окупував країну. Батьки новообраного президента деякий час жили в Німеччині, потім перебралися до Відня. Там в 1944-му народився Олександр. Але через рік, коли Червона армія увійшла до Відня, сім'я сховалася в Тіролі. Майбутній кандидат вивчав економіку в Інсбруку, працював в Берліні і з 1980 року викладає у Віденському університеті. У політиці спочатку був соціал-демократом, а з 1994 року він "зелений". В ході виборчої кампанії він заявляв, що іммігранти - щаслива можливість, і що відкрита Європа - ось мета, яку повинна переслідувати Австрія.

 

Але нам більш цікаві праві популісти які ще декілька років тому могли розраховувати на підтримку 20-30% електорату. А на сьогодні вони програють лише 0,6%. Хоча вселяє оптимізм те, що за даними опитування, проведеного відразу після виборів, 40% тих, хто проголосував за Ван дер Белл зробили це не через його особисті якості, а щоб не дати перемогти Хоферау. Що дуже схоже на ситуацію в Україні коли ми голосуємо не за а проти поганого кадидата.

В особі Норберта Хофера, кандидата від "Партії свободи", крайні праві набрали максимальну кількість голосів починаючи з 1945 року. У другий тур виборів в країні уперше від часів Другої світової не змогли вийти кандидати від двох головних центристських партій. Ще 16 років тому Європа була обурена включенням "Австрійської партії свободи" в урядову коаліцію. А сьогодні…

Кандидат від націоналістичної "Партії свободи" Норберт Хофер переміг в усіх землях Австрії, за винятком Відня.

Під час свого останнього передвиборного мітингу, 45-річний пан Хофер ще раз різко наголосив на своїй позиції, що мігранти мають інтегруватися в австрійське суспільство.

"Ми тепло вітаємо тих людей, які поважають і люблять Австрію і які знайшли тут свій новий дім, - сказав він під оплески слухачів. - Але слід сказати, що ті, хто не цінують нашу країну, хто воює за Ісламську державу, або ті, хто ґвалтує жінок, таким людям я кажу: "Це не ваша батьківщина. Вам не місце в Австрії".

 

Чи є виключенням Австрійська перемога правих для Європи? Схоже що гасла, які звучать в Австрії, знаходять підтримку серед значних прошарків електорату по всій Європі - і у Франції, Італії, Німеччині, Швеції, Греції, Нідерландах. До цього списку можемо додати також Східноєвропейські країни, які вже відіграють значну роль в загальноєвропейській політиці такі як Польща, Угорщина,Словаччина

Звичайно праві партії в цих країнах досить різні, але успіхи правих в одній країні стимулюють зростання електорату схожих партій в інших.

 

Франція

У Франції успіх австрійської АПС призведе до певного зростання популярності ультраправого "Національного фронту" (Front National) Марін Ле Пен, який набрав 6,8 млн голосів на регіональних виборах у 2015 році. Це було найбільшою перемогою за всю історію існування партії. Критика міграційної політики та бажання різко скоротити число мігрантів, дозволених у Франції - одні з головних гасел партії. Партія виступає за протекціоністську економічну політику і планує припиняти надання державної допомоги для іммігрантів, в тому числі медико-санітарної.
"Національний фронт" під керівництвом Марін Ле Пен у 2014 році отримав від Росії кредит у розмірі 9 млн євро на проведення виборчої компанії.

На фото: Марін Ле Пен, з Сергієм Наришкіним

Кредит був надано Першим чесько-російським банком. Перший чесько-російський банк, незважаючи на свої чеські корені і бізнес-інтереси в цій країні, є повністю російським.

У 2002-2003 роках банк, який мав досить скромні активи, купила компанія "Стройтрансгаз", яка в ті роки контролювалася сім'ями Віктора Черномирдіна і Рема Вяхірєва, а зараз належить структурам Геннадія Тимченко. Після зміни власника активи банку різко збільшилися, і він увійшов до числа 50 найбільших банків країни.

Останнім часом 100% його акцій належало голові правління Роману Попову, який до того, як очолити банк, займав пост заступника начальника департаменту фінансів "Будтрансгазу". Насправді кредит ніхто не збирався повертати, бо вже в березні 2016 року цей банк було оголошено банкрутом і зараз він в процесі ліквідації. Сама Марін Ле Пен в 2014му заявила, що партія змушена шукати гроші за кордоном, оскільки французькі банки відмовилися давати їй кредити.
І вже в лютому 2016р Марін Ле Пен запросила кредит в розмірі 27 мільйонів євро на фінансування передвиборної кампанії на президентських і парламентських виборах знову у Росії. І напевно вона його отримає тим чи іншим шляхом.

 

Греція

В проблемній Греції неофашистська партія «Золотий Світанок» (Χρυσή Αυγή), заснована в 1980 році, тільки в 2012 році увійшла до парламенту Греції, вигравши 21 місце. Вибори тоді прийшли на тлі виснажливих економічних потрясінь і в стані жорсткої економії.

На фото: партія «Золотий Світанок», схильна до екстремальних анти іммігрантських поглядів, та виступає за зближення з Росією.

У вересні 2013 року грецька влада заарештували десятки високопоставлених чиновників партії «Золоотий світанок», в тому числі членів парламенту і лідера партії, Ніколаоса Міхалоліакоса, який був звинувачений у створенні злочинної організації.

«Золоотий світанок», знову виграв 18 місць на парламентських виборах . Але цікаво що як почалася криза мігрантів в Греції, партія не проводить гучних заходів. Тільки в деяких районах були не значні акції. Хоча лідери партії заявляють що готують численні протести по всій країні проти "ісламізації Греції."

 

Швеція

У Швеції ультраправа партія «Шведські демократи» (Sverigedemokraterna), виграла близько 13 відсотків голосів на виборах у вересні 2014 року, що дало їй 49 з 349 місць в парламенті.
Партія Шведські демократи закликає до сильного обмеження імміграції, та не згодна з вступом Туреччини до Європейського Союзу і прагне проведення референдуму з питання про членство в Європейському Союзі.

У Німеччині «Пегіда» (Patriotische Europäer gegen die Islamisierung des Abendlandes, PEGIDA) і партії на кшталт «Альтернатива для Німеччини» також сигналізують про те, що масами можна маніпулювати за допомогою настроїв, чуток і антиєвропейських закликів.

 

Польща

У Східній Європі показовою є Польща, де правопопулістська "Право і справедливість" (ПіС) в жовтні минулого року набрала абсолютну більшість мандатів в ході парламентських виборів. Новий уряд уже виступає з критикою рішень Брюсселя. У відповідь Брюссель критикує уряд за утиски свободи слова і реформи системи правосуддя. Варшава сприймає критику як небажане втручання ЄС у свої внутрішні справи і рішуче відмовляється підкорятися в цих питаннях європейського диктату.

Але крім "Право і справедливість" у країні існує партія «Зміна» (Zmiana). Лідер партії Zmiana Матеуш Піскорський їздив до Криму перед анексією українського півострова і виступив в ролі «спостерігача» на так званому референдумі, який влаштували солдати Росії. За словами Піскорського, підтримка проросійських бойовиків з боку Кремля - це «нормальна реакція» на нібито «утиски» російськомовного населення України.

 

На фото: Матеуш Піскорський на маніфестації партії «Зміна»

Цього місяця Піскорський був затриманий та 20 травня за рішенням суду він був заарештований на 3 місяці. Процес був таємний, повідомлялося лише, що йому висунули звинувачення в шпигунстві. Згідно з даними Агентства внутрішньої безпеки, з 2013 до 2016 року Піскорський «брав участь в діях російської розвідки, спрямованих проти Польщі, за допомогою участі у зустрічах з особами, контактуючими з російською розвідкою, виконання завдань, пов'язаних з пропагандою інтересів Росії і маніпулюванням польським громадською думкою, отримуючи за цю діяльність фінансові кошти». В рамках цієї співпраці Піскорський, за інформацією АВБ, створив політичну партію і організації, що фінансуються Росією. Цілі організацій були такі: «створення антиукраїнських настроїв в Польщі і антагонізаціі польсько-українських відносин». Лідер партії Zmiana Матеуш Піскорський заявляє що не знав що його партію фінансували російські спецслужби. Прокуратура і Агентство внутрішньої безпеки стверджують, що це брехня. У свою чергу члени партії Zmiana вважають, що Піскорський став жертвою політичних репресій, тому що відкрито виступав проти присутності НАТО в Польщі. Наприкінці 90-х на початку 2000-х він видавав журнал Odala, в якому було розміщено багато статей, в яких заперечувалося існування Голокосту. Також Піскорський виправдовував дії Третього рейху і закликав створити «Слов'янську імперію, оскільки це єдина надія для білої раси».

 

Угорщина

«Йоббік», (JOBBIK) крайньоправа, анти-імміграційна, популістська економічна протекціоністська партія отримала 20 відсотків голосів на парламентських виборах в 2014 році, що робить її третьою за величиною партією Угорщини. Їх політична платформа включає в себе проведення референдуму з питання членства в Європейському Союзі і закликає до припинення замовчування питання про «зусилля сіоністського Ізраїлю в домінуванні в Угорщині і світі».

На фото: смолоскипна хода представників партії Йоббік в Угорщині

«Йоббік» хоче збільшити державні витрати на етнічних угорців, які проживають за кордоном і сформувати нове міністерство як буде перйматись цим питанням. В 2012 році партія запропонувала законопроект про кримінальну відповідальність за гомосексуалізм з тюремним терміном до восьми років.
Також в своїй політичній програмі партія задекларувала повернення Закарпаття Угорській Республіці. Представники партії завжди засуджували введення санкцій проти Росії. Хоча при цьому МЗС Росії у своїй доповіді 2015 року «Неонацизм - небезпечний виклик правам людини, демократії та верховенства права» зараховує «Йоббік» до расистських партій.

В цьому році керівництво партії планує провести чистку, і схоже, це буде підготовка до нового формату партії. Без відверто екстремістських елементів. Тим самим лідер партії Габор хоче залучити більш широкий електорат до майбутніх виборів. Як очікується, вже у 2018 році партія може стати правлячою в Угорщині.

 

Висновки

Праві партії в Європі дуже не однорідні. Програми кожної з них мають свою специфіку. Хоча останні роки підйом у всіх відбувається  в основному на тлі антиімміграційних настроїв.

Об’єднує ці партії скептичне ставленні до традиційних політичних партій, які фактично мали владу в Західній Європі від кінця Другої світової війни і створили успішну Європу. Перетворити зруйнований післявоєнний континент в світового економічного лідера – це те, що вдалось традиційним партіям. Від правих поки популістичні лозунги і не спостерігається конструктивізму в економічних питаннях.

Місцеві бізнес еліти та банківські кола активно не підтримують праві партії.

У багатьох правих партій стирчать вуха російських спецслужб, а інколи це просто пряме вливання російських грошей в бюджети партій.

Це зрозуміла політика Кремля, який мріє про розвал єдиної Європи. Нав’язати євроскептицим – це завдання пропагандистської машини Кремля, який не соромиться використовувати в своїх методах відверту брехню та підміну фактів.

Показовою є участь в «Міжнародному консервативному форумі» в Петербурзі, який збирає російських націоналістів, представників європейських партій, що мають стійку репутацію ультраправих, націоналістичних і неонацистських. На форумі об’єднуються «арійці по крові», що захоплюються Гітлером і «мужніми солдатами вермахту і «Ваффен-СС », що використовують стилізовану свастику в якості емблеми і впевнено ділять людей за кольором шкіри і національності.

При тому що Європа поступово схиляється праворуч, вона дуже критично сприймає праві партії, які існують в Україні, зокрема УНА-УНСО, «Тризуб імені Степана Бандери» та «Правий сектор». В цьому вони грають в унісон з Росією, де ці партії заборонені рішенням Верховного суду за поданням Генпрокуратури.

Отже Україні, варто частіше нагадувати Європі про необхідність боротьби із подвійними стандартами в оцінках внутрішньополітичних процесів, які відбувається у країнах-членах Євросоюзу, а також тих державах, які прагнуть інтегруватися в ЄС. Офіційному ж Києву також необхідно пам’ятати, що економічна стагнація та корупція є ідеальними інструментами для виникнення соціальних передумов для розквіту правих партій популістського спрямування. 

І наостанок, щоб ні в кого не виникало сумнівів щодо участі Росії у фінансуванні правих рухів в Європі. Одіозний російський олігарх Костянтин Молофеєв 31 травня 2016 року зізнався, що два року тому у Відні, у палаці «Ліхтенштейн» він виступав у ролі координатора європейських ультраправих партій, у тому числі вже згаданого «Національного фронту» Франції та Австрійської партії свободи. За його словами, у австрійських ультраправих йому імпонує євро скептицизм та рішучий намір зупинити міграцію. Малофеєв також зізнався, що він добре знає лідера Австрійської партії свободи Гайнца-Хрістіана Штрахе.

Російський олігарх, який стоїть за початком війни на Сході України, також повідомив про персональні зв’язки з партією німецьких євро скептиків «Альтернатива для Німеччини», яка є лідером у боротьбі із гомосексуалізмом.

Володимир Денисюк, аналітик групи Geostrategy