Праві партії в Європі: де зараз і що буде потім?

01 Jun, 2016 | Володимир Денисюк | старший аналітик групи Geostrategy
Корова

71 рік після закінчення Другої світової війни, ще живі свідки фашистських режимів в Західній Європі, ще не загоїлись рани рідних закатованих цими режимами людей, закатованих тому, що вони іншої раси, репресованих за національною ознакою. Але схожа на те що дехто з Європейців бажає забути ті часи і декому навіть на терпиться пройти з переможним маршем по Європі під гаслами «Європа для європейців», «Європа прокинься» або «Один народ. Одна Європа. Один Бог».
Про це потрібно починати говорити вже зараз, коли ми бачимо результати виборів в Австрії та тенденції на виборах в інших країнах Євросоюзу.

 Австрія

Практично половина австрійських виборців у травні 2016 року проголосувала на президентських виборах за правого популіста з Австрійської партії свободи (АПС) (Freiheitliche Partei Österreichs, FPÖ) Норберта Хофера.

Австрійська партія свободи має в країні довгу історію. Зірковий час партії вперше пробив в 1999 році, коли партія Йорга Хайдера була другою на парламентських виборах. Сьогодні ключовою фігурою партії є євроскептик Хайнц-Крістіан Штрахе. Він довгий час був прихильником непримиренного курсу по відношенню до іноземців. З ростом популярності у австрійців погляди Штрахе ставали більш помірними, тим самим розширюючи електорат. Згодом АПС вдалося отримати прихильність середнього класу і залишків робочого прошарку суспільства. На сьогодні представники АПС не досягли свого, але рано чи пізно вони претендуватимуть на крісло федерального канцлера.

Переможець виборів на сьогодні 72-річний Александер Ван дер Беллен здобув 50,3 відсотка голосів виборців, за Гофера проголосували 49,7 відсотків. Хоча в першому турі він набрав 21% голосів, ставши другим після Норберта Хофера ( 35%).

 

Родина Ван дер Белла були склодувами, і в 1700 році приїхали з Голландії в Росію. Вони оселилися не далеко від кордону з Естонією. Їх шлях був досить успішним, вони отримали дворянський титул, займалися за царя державними справами. Дід нового президента був переконаним лібералом, поки не прийшла Жовтнева революція. У 1919-му Ван дер Белли бігли від більшовиків і влаштувалися в Естонії до 1940 року, допоки Сталінський Радянський Союз не окупував країну. Батьки новообраного президента деякий час жили в Німеччині, потім перебралися до Відня. Там в 1944-му народився Олександр. Але через рік, коли Червона армія увійшла до Відня, сім'я сховалася в Тіролі. Майбутній кандидат вивчав економіку в Інсбруку, працював в Берліні і з 1980 року викладає у Віденському університеті. У політиці спочатку був соціал-демократом, а з 1994 року він "зелений". В ході виборчої кампанії він заявляв, що іммігранти - щаслива можливість, і що відкрита Європа - ось мета, яку повинна переслідувати Австрія.

 

Але нам більш цікаві праві популісти які ще декілька років тому могли розраховувати на підтримку 20-30% електорату. А на сьогодні вони програють лише 0,6%. Хоча вселяє оптимізм те, що за даними опитування, проведеного відразу після виборів, 40% тих, хто проголосував за Ван дер Белл зробили це не через його особисті якості, а щоб не дати перемогти Хоферау. Що дуже схоже на ситуацію в Україні коли ми голосуємо не за а проти поганого кадидата.

В особі Норберта Хофера, кандидата від "Партії свободи", крайні праві набрали максимальну кількість голосів починаючи з 1945 року. У другий тур виборів в країні уперше від часів Другої світової не змогли вийти кандидати від двох головних центристських партій. Ще 16 років тому Європа була обурена включенням "Австрійської партії свободи" в урядову коаліцію. А сьогодні…


Кандидат від націоналістичної "Партії свободи" Норберт Хофер переміг в усіх землях Австрії, за винятком Відня.

Під час свого останнього передвиборного мітингу, 45-річний пан Хофер ще раз різко наголосив на своїй позиції, що мігранти мають інтегруватися в австрійське суспільство.

"Ми тепло вітаємо тих людей, які поважають і люблять Австрію і які знайшли тут свій новий дім, - сказав він під оплески слухачів. - Але слід сказати, що ті, хто не цінують нашу країну, хто воює за Ісламську державу, або ті, хто ґвалтує жінок, таким людям я кажу: "Це не ваша батьківщина. Вам не місце в Австрії".

 

Чи є виключенням Австрійська перемога правих для Європи? Схоже що гасла, які звучать в Австрії, знаходять підтримку серед значних прошарків електорату по всій Європі - і у Франції, Італії, Німеччині, Швеції, Греції, Нідерландах. До цього списку можемо додати також Східноєвропейські країни, які вже відіграють значну роль в загальноєвропейській політиці такі як Польща, Угорщина,Словаччина

Звичайно праві партії в цих країнах досить різні, але успіхи правих в одній країні стимулюють зростання електорату схожих партій в інших.

 

Франція

У Франції успіх австрійської АПС призведе до певного зростання популярності ультраправого "Національного фронту" (Front National) Марін Ле Пен, який набрав 6,8 млн голосів на регіональних виборах у 2015 році. Це було найбільшою перемогою за всю історію існування партії. Критика міграційної політики та бажання різко скоротити число мігрантів, дозволених у Франції - одні з головних гасел партії. Партія виступає за протекціоністську економічну політику і планує припиняти надання державної допомоги для іммігрантів, в тому числі медико-санітарної.
"Національний фронт" під керівництвом Марін Ле Пен у 2014 році отримав від Росії кредит у розмірі 9 млн євро на проведення виборчої компанії.

На фото: Марін Ле Пен, з Сергієм Наришкіним

Кредит був надано Першим чесько-російським банком. Перший чесько-російський банк, незважаючи на свої чеські корені і бізнес-інтереси в цій країні, є повністю російським.

У 2002-2003 роках банк, який мав досить скромні активи, купила компанія "Стройтрансгаз", яка в ті роки контролювалася сім'ями Віктора Черномирдіна і Рема Вяхірєва, а зараз належить структурам Геннадія Тимченко. Після зміни власника активи банку різко збільшилися, і він увійшов до числа 50 найбільших банків країни.

Останнім часом 100% його акцій належало голові правління Роману Попову, який до того, як очолити банк, займав пост заступника начальника департаменту фінансів "Будтрансгазу". Насправді кредит ніхто не збирався повертати, бо вже в березні 2016 року цей банк було оголошено банкрутом і зараз він в процесі ліквідації. Сама Марін Ле Пен в 2014му заявила, що партія змушена шукати гроші за кордоном, оскільки французькі банки відмовилися давати їй кредити.
І вже в лютому 2016р Марін Ле Пен запросила кредит в розмірі 27 мільйонів євро на фінансування передвиборної кампанії на президентських і парламентських виборах знову у Росії. І напевно вона його отримає тим чи іншим шляхом.

 

Греція

В проблемній Греції неофашистська партія «Золотий Світанок» (Χρυσή Αυγή), заснована в 1980 році, тільки в 2012 році увійшла до парламенту Греції, вигравши 21 місце. Вибори тоді прийшли на тлі виснажливих економічних потрясінь і в стані жорсткої економії.

На фото: партія «Золотий Світанок», схильна до екстремальних анти іммігрантських поглядів, та виступає за зближення з Росією.

У вересні 2013 року грецька влада заарештували десятки високопоставлених чиновників партії «Золоотий світанок», в тому числі членів парламенту і лідера партії, Ніколаоса Міхалоліакоса, який був звинувачений у створенні злочинної організації.

«Золоотий світанок», знову виграв 18 місць на парламентських виборах . Але цікаво що як почалася криза мігрантів в Греції, партія не проводить гучних заходів. Тільки в деяких районах були не значні акції. Хоча лідери партії заявляють що готують численні протести по всій країні проти "ісламізації Греції."

 

Швеція

У Швеції ультраправа партія «Шведські демократи» (Sverigedemokraterna), виграла близько 13 відсотків голосів на виборах у вересні 2014 року, що дало їй 49 з 349 місць в парламенті.
Партія Шведські демократи закликає до сильного обмеження імміграції, та не згодна з вступом Туреччини до Європейського Союзу і прагне проведення референдуму з питання про членство в Європейському Союзі.

У Німеччині «Пегіда» (Patriotische Europäer gegen die Islamisierung des Abendlandes, PEGIDA) і партії на кшталт «Альтернатива для Німеччини» також сигналізують про те, що масами можна маніпулювати за допомогою настроїв, чуток і антиєвропейських закликів.

 

Польща

У Східній Європі показовою є Польща, де правопопулістська "Право і справедливість" (ПіС) в жовтні минулого року набрала абсолютну більшість мандатів в ході парламентських виборів. Новий уряд уже виступає з критикою рішень Брюсселя. У відповідь Брюссель критикує уряд за утиски свободи слова і реформи системи правосуддя. Варшава сприймає критику як небажане втручання ЄС у свої внутрішні справи і рішуче відмовляється підкорятися в цих питаннях європейського диктату.

Але крім "Право і справедливість" у країні існує партія «Зміна» (Zmiana). Лідер партії Zmiana Матеуш Піскорський їздив до Криму перед анексією українського півострова і виступив в ролі «спостерігача» на так званому референдумі, який влаштували солдати Росії. За словами Піскорського, підтримка проросійських бойовиків з боку Кремля - це «нормальна реакція» на нібито «утиски» російськомовного населення України.

 

На фото: Матеуш Піскорський на маніфестації партії «Зміна»

Цього місяця Піскорський був затриманий та 20 травня за рішенням суду він був заарештований на 3 місяці. Процес був таємний, повідомлялося лише, що йому висунули звинувачення в шпигунстві. Згідно з даними Агентства внутрішньої безпеки, з 2013 до 2016 року Піскорський «брав участь в діях російської розвідки, спрямованих проти Польщі, за допомогою участі у зустрічах з особами, контактуючими з російською розвідкою, виконання завдань, пов'язаних з пропагандою інтересів Росії і маніпулюванням польським громадською думкою, отримуючи за цю діяльність фінансові кошти». В рамках цієї співпраці Піскорський, за інформацією АВБ, створив політичну партію і організації, що фінансуються Росією. Цілі організацій були такі: «створення антиукраїнських настроїв в Польщі і антагонізаціі польсько-українських відносин». Лідер партії Zmiana Матеуш Піскорський заявляє що не знав що його партію фінансували російські спецслужби. Прокуратура і Агентство внутрішньої безпеки стверджують, що це брехня. У свою чергу члени партії Zmiana вважають, що Піскорський став жертвою політичних репресій, тому що відкрито виступав проти присутності НАТО в Польщі. Наприкінці 90-х на початку 2000-х він видавав журнал Odala, в якому було розміщено багато статей, в яких заперечувалося існування Голокосту. Також Піскорський виправдовував дії Третього рейху і закликав створити «Слов'янську імперію, оскільки це єдина надія для білої раси».

 

Угорщина

«Йоббік», (JOBBIK) крайньоправа, анти-імміграційна, популістська економічна протекціоністська партія отримала 20 відсотків голосів на парламентських виборах в 2014 році, що робить її третьою за величиною партією Угорщини. Їх політична платформа включає в себе проведення референдуму з питання членства в Європейському Союзі і закликає до припинення замовчування питання про «зусилля сіоністського Ізраїлю в домінуванні в Угорщині і світі».

На фото: смолоскипна хода представників партії Йоббік в Угорщині

«Йоббік» хоче збільшити державні витрати на етнічних угорців, які проживають за кордоном і сформувати нове міністерство як буде перйматись цим питанням. В 2012 році партія запропонувала законопроект про кримінальну відповідальність за гомосексуалізм з тюремним терміном до восьми років.
Також в своїй політичній програмі партія задекларувала повернення Закарпаття Угорській Республіці. Представники партії завжди засуджували введення санкцій проти Росії. Хоча при цьому МЗС Росії у своїй доповіді 2015 року «Неонацизм - небезпечний виклик правам людини, демократії та верховенства права» зараховує «Йоббік» до расистських партій.

В цьому році керівництво партії планує провести чистку, і схоже, це буде підготовка до нового формату партії. Без відверто екстремістських елементів. Тим самим лідер партії Габор хоче залучити більш широкий електорат до майбутніх виборів. Як очікується, вже у 2018 році партія може стати правлячою в Угорщині.

 

Висновки

Праві партії в Європі дуже не однорідні. Програми кожної з них мають свою специфіку. Хоча останні роки підйом у всіх відбувається  в основному на тлі антиімміграційних настроїв.

Об’єднує ці партії скептичне ставленні до традиційних політичних партій, які фактично мали владу в Західній Європі від кінця Другої світової війни і створили успішну Європу. Перетворити зруйнований післявоєнний континент в світового економічного лідера – це те, що вдалось традиційним партіям. Від правих поки популістичні лозунги і не спостерігається конструктивізму в економічних питаннях.

Місцеві бізнес еліти та банківські кола активно не підтримують праві партії.

У багатьох правих партій стирчать вуха російських спецслужб, а інколи це просто пряме вливання російських грошей в бюджети партій.

Це зрозуміла політика Кремля, який мріє про розвал єдиної Європи. Нав’язати євроскептицим – це завдання пропагандистської машини Кремля, який не соромиться використовувати в своїх методах відверту брехню та підміну фактів.

Показовою є участь в «Міжнародному консервативному форумі» в Петербурзі, який збирає російських націоналістів, представників європейських партій, що мають стійку репутацію ультраправих, націоналістичних і неонацистських. На форумі об’єднуються «арійці по крові», що захоплюються Гітлером і «мужніми солдатами вермахту і «Ваффен-СС », що використовують стилізовану свастику в якості емблеми і впевнено ділять людей за кольором шкіри і національності.

При тому що Європа поступово схиляється праворуч, вона дуже критично сприймає праві партії, які існують в Україні, зокрема УНА-УНСО, «Тризуб імені Степана Бандери» та «Правий сектор». В цьому вони грають в унісон з Росією, де ці партії заборонені рішенням Верховного суду за поданням Генпрокуратури.

Отже Україні, варто частіше нагадувати Європі про необхідність боротьби із подвійними стандартами в оцінках внутрішньополітичних процесів, які відбувається у країнах-членах Євросоюзу, а також тих державах, які прагнуть інтегруватися в ЄС. Офіційному ж Києву також необхідно пам’ятати, що економічна стагнація та корупція є ідеальними інструментами для виникнення соціальних передумов для розквіту правих партій популістського спрямування. 

І наостанок, щоб ні в кого не виникало сумнівів щодо участі Росії у фінансуванні правих рухів в Європі. Одіозний російський олігарх Костянтин Молофеєв 31 травня 2016 року зізнався, що два року тому у Відні, у палаці «Ліхтенштейн» він виступав у ролі координатора європейських ультраправих партій, у тому числі вже згаданого «Національного фронту» Франції та Австрійської партії свободи. За його словами, у австрійських ультраправих йому імпонує євро скептицизм та рішучий намір зупинити міграцію. Малофеєв також зізнався, що він добре знає лідера Австрійської партії свободи Гайнца-Хрістіана Штрахе.

Російський олігарх, який стоїть за початком війни на Сході України, також повідомив про персональні зв’язки з партією німецьких євро скептиків «Альтернатива для Німеччини», яка є лідером у боротьбі із гомосексуалізмом.

Володимир Денисюк, аналітик групи Geostrategy
ЦЕ МОЖЕ ВАС ЗАЦІКАВИТИ

Чи відходить Україна «на другий план»?

Джеймс Девіс
Джеймс Девіс Професор-міжнародник із Університету Санкт-Галлена

На нещодавній Мюнхенській конференції з безпеки "українське питання" опинилося в "другому ешелоні" проблем - головними темами все ж стали нова політика США за президента Трампа та міжнародний тероризм.

Румунія проти додаткових передумов для підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС

Адріан Северин (Adrian Severin)
Адріан Северин (Adrian Severin), депутат Європейського парламенту, незалежний (Румунія)

Адріан Северин, депутат Європейського парламенту, незалежний (Румунія), про підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом:

Чи можливі санкції проти українських політиків гомофобів?

Марійе КОРНЕЛІССЕН
Марійе КОРНЕЛІССЕН, депутат Європарламенту від Нідерландів, політична група «Зелені» - Європейський вільний альянс»

Марійе КОРНЕЛІССЕН, депутат Європарламенту від Нідерландів, політична група «Зелені» - Європейський вільний альянс» про санкції проти українських політиків-гомофобів: