Вибори в Росії: майбутнє з багатьма невідомими?

Прогнозована перемога Володимира ПУТІНА на президентських виборах 4 березня 2012 року залишила більше питань, ніж дала відповідей на них. Головний висновок, який зробила аналітична група Geostrategy з урахуванням реконфігурації політичного ландшафту в Росії, полягає у тому, що ера відносної внутрішньої стабільності під протекторатом Володимира ПУТІНА невідворотно минає. 

Третій термін перебування В.ПУТІНА на посаді Президента Російської Федерації стане своєрідним перехідним етапом до формування нової політичної системи Росії. Її параметри та основні характеристики поки що невідомі, однак наступні хвилі соціальних протестів у великих промислових містах, які напевно відбудуться вже у ближчому майбутньому, будуть вказувати на те, якою стане Росія «після Путіна».

Отже, зміни в Росії неминучі, і тертій прихід В.Путіна на найвищу в державі посаду навряд чи зможе їх відкласти.

З урахуванням останніх політичних подій в Росії аналітична група Geostrategy вирішила зробити оцінку та класифікацію головних загроз, які вже сьогодні гостро стоять перед новобраним російським президентом. Затягування з їх вирішенням лише прискорить процес соціального вибуху всередині Росії. Разом з тим, зорієнтованість на більш демократичні методи правління, побудову вільного суспільства з прозорими правилами гри подарує Володимиру ПУТІНУ історичний шанс принаймні з другої спроби стати реформатором, який зробить з Росії велику і прогнозовану державу.  

Економічна сфера.
Російська економіка потребує системних реформ. Однак надто зіпсовані стосунки російського середнього та малого бізнесу з російською владою значно ускладнюють реалізацію цього важливого завдання на масштабну модернізацію країни. Крім того, втручання держави у діяльність великих російських компаній не дозволяє останнім залучати інвестиційні ресурси Заходу, оскільки для Західного капіталу в Росії продовжують існувати великі політичні ризики.

Одна з найбільш складних проблем, які становлять серйозну загрозу для економічного зростання, це старіння працездатного населення з його нульовим кількісним зростанням. За узагальненими оцінками авторитетних західних експертів, до 2030 року Росія втратить близько 11 мільйонів працездатних громадян з 102 мільйонів, які сьогодні працюють на російську економіку. Модернізація та лібералізацію економіки могла б упередити такі небезпечні тенденції, однак на сьогодні поки що не зафіксовано бажання російського керівництва рухатися саме таким шляхом.

Зовнішня політика.  
Країни Європейського Союзу, США та Канада, країни Близького Сходу та Північної Африки все більше розчаровуються політикою російського керівництва у сфері зовнішньої політики. Останні зовнішньополітичні провали Росії  у подіях «арабської весни» призвели до майже повної втрати так званих «радянських режимів», які були встановлені за допомогою  фінансових та політичних ресурсів колишнього СРСР.
Цей радянський спадок, окрім поки що Сирії, Росія повністю втратила. 

Його відновлення виглядає сьогодні дуже малоймовірною справою.

В Європі російське керівництво вибудувало більш-менш дружні відносини лише з Німеччиною, з рештою країн діалог відбувається з позиції «енергетичного диктату».

Вже у 2012 році Росії доведеться змиритися з фактом розширення Європейського Союзу за рахунок двох нових держав – Хорватії та Сербії. У цьому зв’язку важливо відзначити, що Сербія може стати своєрідним лобістом інтересів Росії в Євросоюзі. Разом з тим, визнання Сербією де-факто незалежності Косово певною мірою позбавляє Москву інструментів впливу на політику Сербії.

     
Китай останнім часом також більше уваги концентрує на Африці та Латинській Америці, де втручання держави в економічні процеси є меншим, ніж в Росії.
Розвиток у ближчій перспективі покладів нафти і газу в регіоні Антарктики поставить питання про необхідність багатосторонньої співпраці Росії з такими державами як США, Канада та Норвегія, які мають власні погляди на справедливий розподіл спірних територій Антарктики.   

Місце України в процесах навколо Росії.
Тут ми б вважали за доцільне заторкнути лише міжнародний аспект політики Росії щодо України.

Нинішня політика Росії щодо України загалом не відповідає геополітичному масштабу двох держав, не відображає їх політичну та економічну вагу в регіоні, є по суті спрямованою лише на задоволення економічних потреб еліт двох держав. Група Geostrategy вважає, що сьогодні обидві сторони – російська та українська – добре навчилися тіньовій співпраці, в першу чергу маніпуляціям у газовій сфері, однак так і не змогли вибудувати у взаємовідносинах чіткі і прозорі стратегічні складові, які були б однаково та рівнозначно цікаві як двом державам -  Росії та Україна – так і їх партнерам, як на Сході, так і на Заході.  

З урахуванням існуючого дисбалансу, а також наявності в російської сторони встановити диктат над пострадянським простором, країни Заходу будуть давати керівництву Росії чіткі сигнали про те, що пострадянський простір не є зоною виключної відповідальності Росії. 

Європейський Союз буде і надалі прагнути тісної інтеграції з Україною, у першу чергу – в економічній площині. Такі спроби, як і раніше, наражатимуться на категоричну незгоду російської сторони. У цьому зв’язку позитивне вирішення «справи Тимошенко» могло б вирівняти західний вектор української зовнішньої політики.

У разі втрати Москвою контролю над ситуацією на Кавказі різко зросте рівень терористичної загрози в європейській частині Росії. З урахуванням того, що російські політичні кола намагаються перекинути на територію України протистояння з мусульманськими радикальними групами Києву варто замислитися над продовженням пошуку ефективних шляхів забезпечення власної безпеки.

Отже, у середньостроковій перспективі Україна може повернутися до розгляду питання про вступ до НАТО, що може стати прелюдією до повноправного набуття нашою державою членства в Європейському Союзі.