Білорусі стає все важче тримати геополітичний баланс: ризики для України

Результати останніх парламентських виборів, проведених у Білорусі у вересні 2016 року, принесли неочікувані результати: до білоруського парламенту пройшли два представники від опозиційних сил. Мова йде про Анну Конопацьку (97-й округ, Мінськ) від Об'єднаної громадянської партії та Олену Анісім (Столбцовський район, Мінська область) від Товариства білоруської мови. Потрапляння опозиціонерів до законодавчого органу Білорусі трапилося вперше за останні двадцять років. Чому президент Білорусі Олександр Лукашенко допустив це? І чого чекати України від сусідки? Аналітики групи Geostrategy спробували розібратися у ситуації.

Війна Росії проти України налякала білорусів

Початок масштабної агресії Росії проти України не лише стало певним шоком для незмінного білоруського президента, але й для пересічних білорусів, які до 2014 року не вірили у можливість переходу російськими військами кордону з Україною. Дійсно, не знали ж білорусі на початку 1990-х років про те, що держава, з якою вони створили єдиний політичний та економічний союз, зможе піти війною на Україну. З екранів телевізорів вони постійно чули про те, що в Росії живуть їх партнери, а в Європі – суцільні вороги. Але виходить, що вороги насправді не мають намірів забирати територію їх країни, а ось друзі зможуть це зробити, причому доволі легко, використовуючи мотив захист російськомовного населення. Звучить грізно, особливо враховуючи те, що в білорусі практично усі російськомовні.

Для офіційного Мінську, стратегічне партнерство, розвиток союзницьких відносин між Республікою Білорусь та Російською Федерацією обумовлені географічною й культурно-історичною близькістю двох країн та народів, взаємодоповнюваністю економік, тісними коопераційними зв'язками білоруських та російських компаній. Правовою основою білорусько-російської інтеграції є підписаний 8 грудня 1999 року главами Білорусі й Росії Договір про створення Союзної держави. Відповідно до положень Договору, країни визначили низку спільних орієнтирів:

• забезпечення мирного та демократичного розвитку народів двох держав; створення єдиного економічного і митного простору;
• забезпечення сталого соціально-економічного розвитку;
• проведення узгодженої зовнішньої політики й політики у сфері оборони;
• формування єдиної правової системи; проведення узгодженої соціальної політики; забезпечення безпеки і боротьби зі злочинністю.

Росія традиційно є основним торговельним партнером Білорусі й найбільшим експортним ринком для білоруських товарів. За останнє десятиріччя товарообіг між двома країнами зріс більш ніж у п'ять разів. За минулий рік Росія посіла перше місце у зовнішній торгівлі Білорусі. З сумарного обсягу експорту РБ на частку РФ припало 34,4%. Імпорт з РФ склав 57,1% від загального обсягу білоруського імпорту. Порівнюючи з відповідним періодом 2014 року відбулось зменшення експорту на 39,9% та імпорту на 31,3%. При цьому товарообіг зменшився на 34,7% у порівнянні з аналогічним періодом 2014 року і склав 3,738 млрд. дол. США. Білорусь постачає до РФ, головним чином, продукцію машинобудування й сільського господарства. Білоруська промисловість використовує матеріали й комплектуючі російських партнерів. Відзначається досить високий рівень й у сфері будівництва – білоруські будівельники зводять об'єкти соціального й промислового призначення в низці суб'єктів РФ. Російські будівельні компанії здійснюють забудову житла, готелів та бізнес-центрів у Мінську. П’ята частина обсягів російського газу, який постачається до країн Європи, йде через газотранспортні системи Білорусі.

Поряд з взаємодією в рамках «двійки», Білорусь та Росія виступають за поглиблення співробітництва в колективному форматі, беруть активну участь в інших інтеграційних проектах на пострадянському просторі, а саме сформованого Митного союзу Білорусі, Казахстану й Росії «запущеного» з 1 січня 2012 року, Єдиного економічного простору та Євразійського економічного союзу, який вступив у дію 1 січня 2015 року. Сторони координують свої дії на міжнародній арені, відпрацювавши таку форму співробітництва як Програма узгоджених дій у сфері зовнішньої політики, що приймається кожні два роки.

Створено й функціонує регіональне угруповання військ (сил) РБ та РФ, здійснюється взаємодія між системами ППО двох країн. У Білорусі й Росії формується єдина нормативна база у сфері боротьби зі злочинністю. На територіях двох держав проводяться узгоджені заходи щодо попередження, виявлення й припинення протиправних дій з боку організованих злочинних угруповань, актів тероризму, торгівлі людьми. Громадяни Білорусі й Росії мають практично однакові можливості для працевлаштування, вибору місця проживання, отримання освіти, медичної допомоги й соціального забезпечення. При перетинанні білорусько-російського кордону білорусам та росіянам не потрібно проходження прикордонного контролю, митного огляду, заповнення міграційної карти.

Конфлікти між Мінськом і Москвою

Ключовими зовнішньоекономічними завданнями Республіки Білорусь на російському напрямку є нарощування обсягів білоруського експорту, ефективне використання потенціалу прямих зв'язків між регіонами двох країн, поглиблення кооперації, розширення білоруської товаропровідної мережі, залучення інвестицій. На тлі поглиблення інтеграції між двома країнами періодично виникають конфлікти й непорозуміння політико-економічного характеру. Керівництво Білорусі намагається уникнути посилення російського впливу в країні, разом з тим воно позбавлено можливості для ведення збалансованої багатовекторної зовнішньої політики через погіршення відносин із Заходом.

Багаторічна одновекторність дається взнаки, причому вона множиться на відсутність досвіду проведення чесної і відкритої внутрішньополітичної боротьби, внаслідок чого в країні протягом останніх двадцяти років не проводилися прозорі та демократичні вибори – ні парламентські, ні президентські.

Коли в 2015 році Росія звинуватила Білорусь у збільшенні закупівель російських нафтопродуктів та їх експорту на європейські ринки як розчинників та розріджувачів (без сплати експортного мита до бюджету Росії), Москва припиняла поставки російської нафти до Білорусі та запропонувала Мінську компенсувати російському бюджету відповідні втрати, які оцінюються у 1,5 млрд. дол. США, поставивши в залежність від цього умови постачання нафти до Білорусі. При цьому російська сторона в обмін грошової компенсації була згодна на приватизацію низки білоруських підприємств. Однак білоруська сторона не була готова до подібних дій, внаслідок чого були змушена перейти до захисту.

Вважається, що метою Росії є примушення Білорусі до повного економічного підпорядкування, а потім – і до політичного. Протягом останніх років Кремль вимагає приватизації ключових білоруських підприємств. Білоруська сторона робила спроби виправити ситуацію, посилаючись на особливий характер двосторонніх відносин, але вагомих результатів не досягла. У питанні про приватизацію білоруси демонструють непоступливість, ухиляючись від продажу російській стороні на прийнятних для неї умовах акцій великих білоруських підприємств.

За попередні роки між офіційним Мінськом та Москвою також відбувалися гострі «продовольчі війни». Традиційними для відносин між Росією та Білоруссю стали так звані «торговельні війни», зокрема, що стосуються ціни на російський газ для білоруських споживачів. З урахуванням звинувачень у реекспорті заборонених товарів, які звучать на адресу Білорусі з боку Росії, офіційний Мінськ почав розмірковувати про альтернативні політичні та економічні напрямки розвитку. Війна Росії проти України суттєво підштовхнула цей процес, у першу чергу тому, що введенні Заходом економічні санкції призвели до спаду російської економіки та обезцінення російського рубля. На тлі цих подій Білорусь здійснила несподівані дипломатичні кроки щодо обміну думками з проблемних питань у відносинах Білорусі та Російської Федерації з керівниками дипломатичних місій країн ЄС. Більше того, Міністерство закордонних справ цієї країни в одній із офіційних заяв 2015 року зазначило важливість діалогу та поглиблення співробітництва між Білоруссю та Європейським Союзом. Допуск до парламенту у вересні 2016 року двох опозиціонерів вказують на те, що лінія на певну розморозку відносин по лінії Євросоюз – Білорусь все ще триває.

Російська економічна рецесія штовхає Білорусь на Захід

Падіння світових цін на нафту просто таки добиває традиційно міцні російсько-білоруські відносини. У першому кварталі 2016 року ВВП скоротився на 3.7% у порівняні з аналогічним періодом минулого року, що дало підстави експертам Міжнародного валютного фонду на втрату ще додаткових 2,7% ВВП.

Безробіття в країні у 2015 збільшилося практично удвічі у порівнянні з 2014 роком. Білоруська валюта знецінилася майже на 50% по відношення до долара США. Аналітики групи Geostrategy приходять до висновку, що навіть зняття санкцій з Росії не повернуть для Білорусі безхмарні 2000-ні роки. Занадто складний комплекс проблем постає перед Білоруссю, причому не лише економічних, але й соціально-політичних і безпекових.

Усвідомлюючи цей складний комплекс викликів і загроз, білоруський президент робить спроби диверсифікувати зовнішню політику своєї країни. Так, наприклад, у жовтні 2014 року Олександр Лукашенко піддав критиці процес анексії Криму, вказавши на неприйнятність використання Росією такого поняття як «території, які колись належали Росії». Зокрема, білоруський лідер вказав на те, що використання подібного підходу може загрожувати територіальній цілісності самої Росії, яка в різні історичні періоди входила до складу Монгольської імперії. До цього часу офіційний Мінськ не висловився на підтримку російської політики, яка призвела до тимчасової анексії півострова.

Білоруське керівництво також продовжує імплементацію окремих ліберальних ініціатив, пов’язаних зі створенням більш привабливих умов для потенційного приходу Західних інвесторів на білоруський ринок. Зокрема, Національний банк спростив умови для обміну валют, а Уряд скоротив фінансову підтримку за рахунок бюджетних коштів низки державних компаній, а також приступив навіть до ліквідації найбільш неефективних державних підприємств. У квітні 2016 року було навіть вирішено підвищити пенсійний вік, що пов’язується із прагненням Білорусі продовжити співпрацю з Міжнародним валютним фондом. За оцінками соціологічної компанії Belarusian Analytical Workroom, штаб-квартира якої розташовується у Варшаві, станом на початок цього року 66% громадян Білорусі були готові сприймати економічні реформи, при цьому близько 23% респондентів погодилися із негайними ринковими перетвореннями.

Висновки для України

Незважаючи на зазначені обережні ліберальні рухи офіційного Мінська, аналітики групи Geostrategy не бачать ознак початку активного євроінтеграційного поступу Білорусі. Уважного погляду на політику Білорусі щодо Росії достатньо, аби зробити висновок про те, що попри певні «проєвропейські зрушення», відносини між двома країнами не зазнали ніяких суттєвих змін.

Білорусь залишається єдиною країною в регіоні Центрально-Східної Європи, у якої навіть немає базової угоди на співпрацю з Європейським Союзом. Відносини офіційних Мінську та Брюсселю регулюються торговельною угодою від 1989 року, укладену між Європейським економічним співтовариством та колишнім СРСР. За таких обставин нереально говорити про якусь переорієнтацію на Захід. Такі дії Олександра Лукашенка доволі важко назвати «переорієнтацією зовнішньої політики», також немає підстав стверджувати про готовність білорусів до поглиблення відносин з Євросоюзом. Сьогодні мова йде про нормалізацію відносин із ЄС, їх виведення на новий безконфліктний рівень. Тому в ближчій перспективі очікувати на дипломатичні прориви не доводиться.
Києву варто готуватися до повільного дрейфування Білорусі в сторону ЄС. Лише після того, як Мінськ та Брюссель досягнуть порозуміння щодо необхідності підписання нової базової угоди про співпрацю, з’являться підстави говорити про реальну диверсифікацію зовнішньої політики Білорусі.

Враховуючи участь Білорусі в Євразійському економічному проекті під егідою Росії, така угода буде доволі скромною, у порівнянні, наприклад, із тими, що підписали Україна, Грузія чи Молдова.

Однак нормалізації відносин Білорусі із ЄС потребують в трьох столицях: Москві, Мінську та Брюсселі. Тому не виключено, що модель інтеграції Білорусі в європейський простір стане в нагоді для Кремля, який прагне тримати під контролем процеси в регіоні Центральної та Східної Європи. Така модель може бути застосована і по відношенню до України, якщо до того часу Києву не вдасться провести реальні реформи та надійно і надовго закріпитися в європейській геополітичній орбіті.