Інтеграція Євразії завершиться відродженням СРСР

05 Aug, 2012 | |

На думку експертів групи глобальної розвідки Geostrategy, основною зовнішньополітичною ціллю Володимира ПУТІНА до 2015 року є повна реанімація СРСР зі столицею в Москві. Це можна вважати традиційним російським геополітичним імперативом, який у різні історичні періоди вже втілювався в життя, зокрема під час існування Російської імперії та Радянського Союзу, на місці яких сьогодні робляться спроби сформувати новий Євразійський Союз (назва нового інтеграційного об’єднання, куди Кремль має намір втягнути Україну, Білорусь, Молдову, Вірменію, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан та Таджикистан).

 

Експерти групи мають підстави вважати, що Володимир Путін одразу після третього приходу на посаду Президента Росії у своїх контактах з лідерами найбільш впливових світових держав чітко окреслив виключну зону свого впливу, яка співпала з кордонами колишнього Радянського Союзу. У приватних бесідах із лідерами Західних держав він висловив своє щире захоплення словом «Союз», недвозначно вказавши на неприпустимість втручання у справи країн-учасниць СНД. Молдова й Україна були названі особливими державами, які не можуть бути інтегровані до Євросоюзу та НАТО.

 

У цьому зв’язку хотіли б звернути увагу на те, що на січень 2015 року призначено проведення чергових президентських виборів в Україні, в яких хоче перемогти нинішній Президент Віктор ЯНУКОВИЧ. Існує ймовірність того, що президентська передвиборча кампанія в Україні у 2014 році відбуватиметься саме під гаслами «відродження або реанімації колишнього Радянського Союзу». У випадку, якщо Віктор Янукович зробить вибір на користь вступу України до Євразійського Союзу, він отримає повну фінансову, політичну та медіа підтримку від російського Президента Володимира Путіна на проведення передвиборчої кампанії. У протилежному випадку нинішньому керівнику української держави доведеться зіштовхнутися з комплексним тиском Москви, яка не буде повторювати власні політичні помилки періоду «Помаранчевої революції» 2004 року.

Однак Київ поки що тримає зовнішньополітичний баланс між Євросоюзом та Росією. Робити це буде значно важче після проведення парламентських виборів у жовтні цього року. Якщо вибори пройдуть у демократичний спосіб – відносини України із Заходом можуть бути збережені принаймні «на робочому рівні». Якщо будуть мати місце масові фальсифікації та інші недемократичні моделі поведінки – Україна продовжить сповзання на Схід, до інтеграційних об’єднань під керівництвом Росії. У цьому разі сила опору, яку Віктор Янукович може використовувати у відносинах з Москвою, різко зменшиться. Саме тому в інтересах влади продемонструвати під час проведення парламентських виборів високі стандарти відкритості, прозорості та демократичності.

 

Як формуватиметься Євразійський Союз?

За оцінками групи Geostrategy, формування Євразійського Союзу відбуватиметься у декілька етапів, які матимуть спочатку економічний, а вже після цього – політичний характер:

формування Зони вільної торгівлі країн СНД;

створення Митного союзу за участю країн-членів СНД (Казахстан, Росія та Білорусь оголосили про створення Митного Союзу у січні 2010 року);

формування Єдиного економічного простору в межах СНД (з 1 січня 2012 року почав діяти єдиний економічний простір за участю трьох держав-учасниць Митного союзу);

створення нового Євразійського парламенту (наднаціональний законодавчий орган) ;

остаточне оформлення Євразійського Союзу з безпековим та політичним контекстом, а також єдиною валютою та єдиним емісійним центром в Москві.

 

Москва вже не перший рік втілює на практиці силовий сценарій по «збору земель».

Військові дії Росії проти Грузії у серпні 2008 року стали покаранням цієї пострадянської республіки за те, що вона наблизилася до НАТО та цілеспрямовано йшла до членства в Європейський Союз. Із геополітичної точки зору війна проти Грузії стала попереджувальним сигналом для решти держав СНД, які будували свою геополітичну стратегію, орієнтовану на Захід. Як наслідок, було посилено безпекову співпрацю з Білоруссю, Вірменією та Таджикистаном.

 

Реванш олігархічних сил в Україні та Киргизстані став черговою тактичною перемогою Росії, який надав чіткий сигнал країнам Заходу про те, що пострадянський простір продовжує бути зоною виключних інтересів Кремля.

 

Сьогодні робота Росії по збиранню земель все більше інституалізується, а створення Митного союзу стає ключовим елементом цього процесу. Поки що до Митного союзу, окрім Росії, також входять Білорусь та Казахстан.

 

Киргизстан – колись найбідніша республіка СРСР – також подала заявку на приєднання до Митного союзу. У разі набуття Киргизстаном повноправного членства в цій організації, інша Центральноазійська країна – Таджикистан – також розпочне вступ до неї (Душанбе вже робив відповідну заяву з цього приводу). Група глобальної розвідки Geostrategy вважає за необхідне при здійсненні аналізу зовнішньополітичних преференцій Таджикистану враховувати те, що станом на середину 2012 року на території цієї країни знаходилося три російські військові бази та близько 7 тисяч російських військовослужбовців, що ускладнює міжнародні маневри Душанбе. Хоча навіть у цих умовах керівництво Таджикистану відмовило Росії в оренді військово-повітряної бази у місті Айні, а також не допустило російських військових до спільного патрулювання таджико-афганського кордону.

 

Інші країни Середньої Азії – Узбекистан та Таджикистан – ще менш готові приєднатися до Митного союзу. У липні цього року Узбекистан вийшов з Організації з договору про колективну безпеку (ОДКБ), одночасно посилюючи співпрацю з Китаєм та США. Відповідно, потрапити до Євразійського союзу Узбекистан зможе лише внаслідок застосування Росією силових дій. Таджикистан так само публічно не демонструє бажання входити до інтеграційних проектів Москви.

 

Такі кавказьські держави як Грузія, Вірмені та Азербайджан мають діаметрально протилежні погляди на перспективи приєднання до Митного та Євразійського союзів. Грузія повністю орієнтована на Європейський Союз, Вірменія – не педалює дане питання, хоча й не висловлює відвертих заперечень щодо приєднання до Митного Союзу, Азербайджан – намагається створити власний локальний Митний союз за участю Туреччини та Казахстану.

 

Молдова під зростаючим політичним впливом Румунії починає все сильніше орієнтуватися на Євросоюз, віддаляючись тим самим від російського домінування.
 

 

Отже сьогодні саме Білорусь та Казахстан мають найбільше планів щодо поглиблення економічної співпраці з Росією.

 

Проаналізувавши економічні показники у торгівлі між цими трьома державами, група глобальної розвідки Geostrategy дійшла висновку про поступове зростання обсягів торгівлі між країнами Митного союзу. Це – позитивний фактор, який з економічної точки зору робить Митний союз привабливим інтеграційним об’єднанням для інших держав колишнього СРСР, і в першу чергу – України.

 

У період з 2009 по 2010 роки торгівля між країнами зросла на третину, і становила близько 20 мільярдів дол. США. Між 2010 та 2011 рокам торгівля зросла майже на дві третини. Тенденція на зростання торгівлі продовжує розвиватися, і у першому кварталі 2012 року її обсяг досяг 16 мільярдів дол. США. Три найбільші торговельні категорії є а) паливо та енергетичні ресурси (близько 43%), б) метал та вироби з нього (близько 11%) та в) транспорт та обладнання, включаючи автомобілі (близько 9%).

 

Однак, на думку експертів групи Geostrategy, із лібералізованої торгівлі випадають нафта і газ – ключова для України група товарів, здатна забезпечити більш конкурентоздатні умови виробництва та продажу Україною кінцевих продуктів на внутрішньому та світовому ринках. Це відбувається тому, що Росія, будучи основним експортером нафти та газу, не хоче приводити ціну на цей вид енергоносіїв для білоруського або, скажімо, українського ринків на рівень ціни на внутрішньому ринку Росії. Така політика Росії в питанні формування ціни на енергоносії для краї-учасниць Митного союзу відлякує інших потенційних учасників від приєднання до цього інтеграційного об’єднання.

 

Росія також встановлює контроль над стратегічно важливими підприємствами більш слабких країн-учасниць Митного союзу. Приклад Білорусі у цьому зв’язку є найкращим. Станом на першу половину 2012 року Росія володіє 100% акцій білоруської енергетичної транзитної компанії Белтрансгаз, і лише взамін на це Мінськ отримав можливість купувати російський газ за зниженими цінами.

 

Казахстан, завдяки розвитку тісного співробітництва з Китаєм, виявився менш вразливим для впливу Росії. З урахуванням існуючого високого рівня економічної, енергетичної та політичної співпраці між Астаною та Пекіном, а також невпинно зростаючу роль Китаю в регіоні Центральної Азії, казахський президент Нурсултан НАЗАРБАЄВ доволі впевнено почуває себе у співпраці з Росією. Так звана «китайська страховка» дозволяє і буде дозволяти Казахстану не відчувати на собі диктат Кремля.

 

 

 

Україна в геополітичних інтеграційних лабіринтах

Україна є найбільш важливою державою для успішного втілення зазначеного вище геополітичного проекту Володимира Путіна. Москва витрачає багато зусиль на те, щоб переконати Київ у необхідності приєднання спочатку до Митного Союзу, а вже потім – до Євразійського Союзу.

 

Вище згадувалося про те, що Президент Віктор Янукович поки що робить значні зусилля для утримання геополітичного балансу між Сходом і Заходом. Підписавши у 2010 році Закон України «Про основні засади внутрішньої та зовнішньої політики», в якому євроінтеграція визнана одним з головних пріоритетів у зовнішніх політиці, він тим самим лише окреслив давно існуючу реальність: наближені до Глави української держави фінансово-промислові групи активно розвивають великий бізнес як із Євросоюзом, так і з Росією (товарообіг з ЄС склав у 2011 році близько 34 млрд. дол. США, з Росією – близько 45 млрд. дол. США). Саме тому для Віктора Януковича життєво важливо зберегти для себе та свого найближчого оточення обидва напрямки. У разі втрати одного з них інший не зможе швидко компенсувати можливих збитків.

 

Оскільки Євросоюз демонструє відкриті підходи в питанні створення зони вільної торгівлі з Україною, можливі втрати та надбання Києва від підписання Угоди про асоціацію з ЄС загалом були прораховані українською стороною. Європейський Союз є одним із основних торговельних партнерів України. Його доля у загальному обсязі торгівлі товарами та послугами України за період 2004 — 2011 роки складалася у розмірі від 29,6% (у 2006 році) до 34,2% (у 2011 році) та в середньому становить 32,2% (109,6 млрд. дол. США). При цьому, доля українського експорту до країн ЄС в загальному обсязі експорту складалася у розмірі від 25,4% (у 2009 році) до 33,1% (у 2011 році). У свою чергу, доля імпорту з країн-членів ЄС за вказаний період складалася у розмірі від 33,3% (у 2007 році) до 37,8% (у 2011 році) та в середньому становила 35,6% (56,2 млрд. дол. США). Таким чином, у торгівлі між Україною та ЄС відбулося збільшення питомої ваги експорту та зменшення питомої ваги імпорту.

 

Враховуючи зазначені тенденції, група глобальної розвідки Geostrategy вважає, що в разі створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом Україна отримає наступні переваги:

• покращення доступу українських товарів та послуг до ринку ЄС;
• покращення умов експорту української продукції у зв’язку з отриманням цінової переваги за рахунок скасування ввізного мита;
• переоснащення та модернізація вітчизняних підприємств;
• збільшення обсягів інвестицій з країн-членів ЄС в економіку України;
• підвищення обсягів двосторонньої торгівлі і збільшення надходження
валютних коштів;
• зростання обсягів продажу сільськогосподарської продукції традиційних
експорто орієнтованих галузей (зерно, олія);
• розширення номенклатури товарів та послуг на внутрішньому ринку;
• підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції у зв’язку із
впровадженням нових стандартів;
• зменшення нетарифних обмежень у торгівлі сільськогосподарською
продукцією у рамках співробітництва у сфері санітарних та фітосанітарних
заходів;
• гармонізація митних процедур та підвищення ефективності діяльності
митних органів у контексті сприяння торгівлі;
• створення гармонізованого правового поля для забезпечення діяльності
суб’єктів торговельних відносин шляхом наближення законодавства
України до законодавства ЄС;
• стимулювання розвитку конкуренції та обмеження монополізму.

 

Зовсім іншою є ситуація з гіпотетично можливим вступом України до Митного союзу. У групи Geostrtegy є значно більше питань, ніж відповідей на них. Жодних реальних цифр щодо «плюсів» та «мінусів» для України від вступу до Митного союзу поки що немає (вони навряд чи з’являться у майбутньому, бо Митний Союз тяжіє до закритості, в той час як Євросоюз – навпаки, до прозорості у відносинах з міжнародними партнерами). Протягом останніх двох років було зроблено чимало гучних заяв щодо вигідності для України приєднатися до Митного союзу. Тодішній Прем’єр-міністр Володимир Путін навіть називав цифру у 6 мільярдів дол. США на рік чистої вигоді від вступу Києва до цього інтеграційного об’єднання. Однак формулу виникнення такої переваги так і не було пояснено.

 

 

Представники українського Уряду також робили низку незрозумілих заангажованих заяв щодо необхідності вступу України виключно до Митного союзу із одночасним припиненням євроінтеграційного шляху. Окрему увагу звертають на себе різко «анти європейські» заяви Валерія МУНТІЯНА, який у період з березня 2010 по лютий 2011 року працював на посаді заступника міністра економіки України, а також був урядовим уповноваженим з питань співробітництва з Росією, державами-учасницями СНД, Євразійського економічного співробітництва та іншими регіональними об’єднаннями. Цікавим фактом з біографії цього українського чиновника є те, що у 1982 році він закінчив Пушкінське вище військове інженерно-будівельне училище у місті Санкт-Петербург (сьогодні це – Військовий інженерно-технічний університет). Знаючи так званих «ленінградських військових» особисто, він міг використовуватися російською стороною для створення проблем для України на шляху підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Має право на існування також інше припущення: Київ використовував Валерія Мунтіяна як своєрідний «залякуючий фактор» для Заходу саме тоді, коли переговори з ЄС заходили у глухий кут.

 

Намагаючись уникнути пастки спонтанного потрапляння до Митного союзу, Президент України запропонував так звану формулу «3+1», яка може бути реалізована у відносинах між Україною та країнами-членами Митного союзу. Однак і ця формула також не була чітко пояснена українською стороною, а російська, у свою чергу, заявила про те, що прийнятним для членів Митного союзу може бути лише повноправний вступ України до цього об’єднання.

 

Висновки

Київ сьогодні опинився у ситуації, коли необхідно робити цивілізаційний вибір: йти на Захід або інтегруватися до пострадянських об’єднань під проводом Росії. Однак рух України у Західному напрямку було зупинено після арешту в Києві колишніх членів Уряду України, зокрема Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Рух у Східному напрямку став особливо спокусливим після приходу у березні 2012 року Володимира Путіна на посаду Президента Росії. З кожним наступним роком геополітичне балансування Києва між Сходом і Заходом ставатиме все складніше.

 

ЦЕ МОЖЕ ВАС ЗАЦІКАВИТИ

Про окремі аспекти питань європейської безпеки

Ivo Daalder
Іво ДААЛДЕР (Ivo Daalder), Постійний представник США при НАТО

Розміщення в Європі елементів системи протиракетної оборони

2013 рік – найбільш складний для Ірану

Аліреза Надер (Alireza Nader)
Аліреза Надер (Alireza Nader), старший аналітик корпорації RAND

Аліреза Надер (Alireza Nader), старший аналітик корпорації RAND

Розмови про надання Україні зброї не повинні припинятися

Стівен Сестанович (Stephen Sestanovich)
Стівен Сестанович (Stephen Sestanovich), старший аналітик Ради зовнішніх зносин, США

В якому б форматі не проводилися дебати про те, чи треба Сполученим Штатам Америки надавати летальну зброю Україні для зупинення російської військової агресії на Сході країни, сам факт таких розмов вже позитивно впливає на дипломатичні шляхи вирішення конфлікту.