У Туреччині з’являться радарні установки для системи протиракетної оборони НАТО

Подія

 У період з 15 по 16 липня 2011 року Державний секретар США Хіларі Клінтон відвідала з візитом Турецьку Республіку. Найбільш гострими темами, що обговорювалися під час зустрічей у рамках зазначеного візиту, були питання розміщення на території Туреччини елементів системи протиракетної оборони НАТО та європейські перспективи Туреччини, зокрема надання Сполученими Штатами можливого сприяння європейській інтеграції. Практично уся тематика опосередковано заторкує національні інтереси України.
Ще наприкінці 2010 року Туреччина розпочала вивчати технічні аспекти розміщення на своїй території елементів системи ПРО. Нинішній візит Держсекретаря США Х.Клінтон перевів цю дискусію вже у практичну площину.
 
Аналіз ситуації

Розміщення на території Турецької Республіки радарних станцій у рамках розгортання системи протиракетної оборони Північноатлантичного Альянсу було одним з найбільш дискусійних під час переговорів Державного секретаря США Х.Клінтон.
Воно мало свою передісторію.
За результатами вивчення у 2010 році технічних аспектів розміщення радарних установок як елементу системи ПРО турецькою стороною було прийнято позитивні рішення щодо даного питання.
Однак при цьому на заваді реалізації планів стали геополітичні аспекти. Турецька сторона висловила занепокоєння з приводу націленості системи ПРО проти Ірану та Російської Федерації – держав, які постачають критичну масу енергоносіїв на турецький ринок. Крім цього, Туреччина реалізує низку енергетичних проектів із зазначеними країнами, зокрема «Набукко» та «Південний потік», що робить гру Туреччини у ПРО надто ризикованою.  Відомо також, що у 2010 році Туреччина при обговоренні питання щодо розміщення елементів системи ПРО цікавилася можливістю ділитися отриманими з системи ПРО даними з країнами, які не є членами НАТО.
Результати візиту 15 по 16 липня 2011 року Х.Клінтон до Туреччини вказав на те, що Сполучені Штати загалом вибрали вдалий час для продовження обговорення даного питання з Туреччиною, оскільки на сьогодні у цій країні триває процес формування нового уряду, орієнтованого на інтеграцію у Західний простір. Зокрема, Уряду Туреччини потрібне рішення Європейського Союзу про чіткі перспективи її повноцінної інтеграції, а також готовності сторони ЄС лібералізувати режим поїздок громадян Туреччини до країни Євросоюзу.  
Ймовірно, що для досягнення зазначених цілей новий Уряд Туреччини також підтримуватиме політику Західних держав щодо Арабського світу – Сирії, Йорданії, Іраку та Лівії – хоча при цьому буде прагнути розвивати відносини  з Іраном – державою, яка експортує значну кількість енергоносіїв на внутрішній турецький ринок.
Активізація у 2011 році діяльності американської Адміністрації щодо теми розміщення системи протиракетної оборони може також бути пов’язана в перебігом врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту. Зокрема, із можливим прийняттям ООН у вересні 2011 року рішення про визнання Палестинської автономії. Якщо таке рішення буде прийнято, це різко загострить ситуацію на Близькому Сході. Тому елементи системи протиракетної оборони, розміщені на території Туреччини, можуть оповіщати про можливі ракетні удари по території Ізраїлю.  

Висновки

Протягом останніх кількох років Сполучені Штати вже обговорювали питання про розміщення елементів протиракетної оборони НАТО з низкою європейських держав, у тому числі з Польщею та Румунією.
При цьому важливим є те, що усі країни, на території яких можуть бути розміщені елементи загальноєвропейської системи ПРО і яким у різні часи були зроблені відповідні пропозиції, межують з Україною – Туреччина, Польща та Румунія. Цей фактор створює додаткову напругу у відносинах Росія – США та Росія – НАТО. А також несе у собі додаткову потенційну загрозу з боку терористичних організацій, які розглядатимуть системи ПРО як один з основних об’єктів для знищення.
Можлива згода Туреччини на розміщення елементів системи ПРО також вказує на можливу ескалацію напруження на Близькому Сході у другій половині 2011 року, яка може бути пов’язана із міжнародним визнанням Палестинської Автономії.