Росія вступила в активну фазу блокування переговорів Україна – Європейський Союз щодо укладення Угоди про асоціацію

12 Jun, 2011 | |

Подія

13 травня 2011 року Міністерство закордонних справ України повідомило про рішення оголосити персонами нон-грата двох співробітників Посольства Чехії в Україні - аташе з питань оборони полковника Зденека Кубічека та військового аташе майора Петра Новатру. У відповідь чеська сторона оголосила про рішення щодо висилки двох співробітників Посольства України у Чеській Республіці.

Відповідно до наявної інформації, вже через тиждень обидві сторони реалізували заявлені наміри. Прізвище чеських дипломатів було оголошено одразу. Прізвища українських дипломатів оголошені не були.

Аналіз ситуації

Зазвичай рішення про висилку дипломатів, особливо представників військового аташату (які, до речі, не є рідкісними у щоденній дипломатичній практиці) не оголошуються публічно. Оголошення може здійснюватися лише у декількох випадках, зокрема:

а) дві країни знаходяться у жорсткій фазі політичного протистояння, і тому депортація дипломатів є публічним сигналом щодо незмінності продовження жорсткої лінії у зовнішній політиці однієї з країн;

б) вище політичне керівництво двох країн відчуває персональний антагонізм один до одного або бажає дати відповідь на якийсь недружній крок;

в) третя країна, виходячи з власних політичних мотивів, використовуючи особливість відносин з однією із країн, хоче негативним чином вплинути на її відносини з третьою державою/групою держав/міжнародною організацією.

Нинішня ситуація за формою розвитку є фактично безпрецедентно , і тому перший мотив – «а» - навряд чи підходить для даної справи. На певну можливість другого мотиву - «б» - вказує реакція українських експертів, а також Міністра закордонних справ Чехії Карела Шварценберга, які вважають дипломатичний скандал своєрідною формою відплати Чехії за надання у січні 2011 року політичного притулку колишньому Міністру економіки України Богдану Данилишину.

Проте найбільш ймовірним виглядає мотив «в», який наштовхує на обґрунтовану думку про присутність в історії третьої зацікавленої сторони – Росії.

Які мотиви переслідує Москва, хто з нинішнього російського керівництва може стояти за цією історією, чому це трапилося з Чехією і саме зараз.

Які мотиви?

Україна з 2008 року наблизилася до завершальної стадії переговорного процесу щодо укладення Угоди про асоціацію з ЄС – одного з найбільш значимих у новітній історії України документів, який, за сприятливих результатів у переговорах, дозволить отримати юридичну можливість набути у перспективі повноправне членство у Європейському Союзі. Україна стала першою з глибоко пострадянських держав (країни Балтії до уваги не беруться), яка впритул підійшла до детонації значних геоекономічних та геополітичних змін у регіоні Східної Європи.

Асоційоване членство України в ЄС повністю ламає геополітичну концепцію Російської Федерації, оскільки прив’язує Україну не лише до європейського ринку та культурно-релігійного простору, але й – опосередковано – до трансатлантичної безпекової моделі. 

 Чеські дипломати займалися збором даних, що стосуються розробки ракетно-космічних систем та літаків АН-70 та АН-178, які здійснюються українською стороною для Росії, а також бронетанкового машинобудування і супутникової навігації для танків «Оплот».

Хто стоїть?

Ідея створення Митного союзу належить особисто нинішньому Прем’єр-міністру Володимиру Путіну, який перебуваючи на посаді Президента вирішив зв’язати країни колишнього СРСР в єдиному економічному просторі і вже потім – у політичному. Розрахунок був чітким: у 2011 році здійснюється успішний запуск Митного союзу, у тому числі за участю України, а у 2012 році Володимир Путін як відтворювач пострадянського простору перемагає на президентських виборах.

Нинішній Президент Росії Дмитро Медведєв без особливого ентузіазму розглядає ідею створення Митного союзу. Оскільки ця ідея належить його потенційному супернику на наступний президентських виборах у 2012 році, Медведєв, ймовірно, не має особливого бажання підігравати своєму потенційному конкуренту на президентських виборах. Його публічні виступи з даного питання дозволяють зробити висновок про те, що його позиція є більш стриманою і навіть «демократичнішою», оскільки Медведєв принаймні публічно визнає суверенне право України на приєднання до Митного союзу або на створення зони вільної торгівлі з ЄС.

Чому Чехія і чому зараз?

Це відплата Чехії за надання у січні 2011 року політичного притулку колишньому Міністру економіки України Богдану Данилишину. Таку думку поділяє більшість українських експертів. Крім того, її також підтримав Міністр закордонних справ Чехії Карел Шварценберг.

З огляду на те, що в інформаційному просторі інші версії майже не розглядалися, варто у цьому зв’язку вказати на таке.

Два українських політика – Ігор Рибачук та Олег Ляшко – у березні та квітні 2011 року висунули припущення, що після відмови України від пропозиції Росії щодо приєднання до Митного Союзу наша держава неодмінно зіштовхнеться з жорсткою реакцією Російської Федерації.  Зазначалося, що особливо Володимир Путін навряд чи зможе пробачити таку «неконструктивну українську позицію», продемонстровану під час візиту Володимира Путіна до Києва 12 квітня 2011 року.

Отже, нинішній час – перебування України у фінальній стадії переговорного процесу щодо укладення Угоди про асоціацію і створенню зони вільної торгівлі з ЄС – є вдалим.

Ситуація із затримання Ніко Ланге напередодні здійснення Президентом України Віктором Януковичем у серпні 2010 року першого після обрання на посаду Президента України офіційного візиту до Федеративної Республіки Німеччина була першим сигналом про те, що основні вектори зовнішньої політики України будуть жорстко контролюватися з Москви. І, як виявляється, не останнім.

Висновки

Україна, відмовивши особисто Володимиру Путіну у пропозиції приєднатися до Митного союзу, увійшла у небезпечну фазу «політичних провокацій», яка вже проявилася у формі рішення України вислати двох чеських дипломатів з України.

У результаті висилки чеських дипломатів суттєво зросли ризики того, що під час переговорів щодо Угоди про асоціацію Україні не вдасться виторгувати у сторони ЄС право закріпити у тексті Угоди європейську перспективу. Це – одне з найбільших політично вагомих питань, які до останнього часу не вдається вирішити на переговорах з Євросоюзом. У цьому зв’язку Комісар ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле – громадянин Чеської Республіки (у 1986 році закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин), який до останнього моменту займав швидше проукраїнську позицію щодо даного питання – може переглянути своє позитивне ставлення до української переговірної команди. Такий розвиток подій повністю відповідає інтересам Росії і, у той же час, суперечить політичним директивам української команди переговірників, які намагаються отримати від сторони ЄС згоду на включення до тексту Угоди про асоціацію положення про перспективу членства України в Євросоюзі.

Відмовивши Прем’єр-міністру Росії Володимиру Путіну у пропозиції приєднатися до Митного союзу Президент України Віктор Янукович фактично підтримав Дмитра Мєдведєва у передвиборчих перегонах 2012 року. Від цього рівень потенційної небезпеки особисто для Віктора Януковича та України збільшився – до речі, разом із збільшенням підтримки українського лідера демократичними країнами Західного світу.

ЦЕ МОЖЕ ВАС ЗАЦІКАВИТИ

США з імпортера стали експортером газу

Френк Веррастро
Френк Веррастро, Центр стратегічних та міжнародних досліджень, Вашингтон

Френк Веррастро, Центр стратегічних та міжнародних досліджень, Вашингтон

Путін забезпечив виживання режиму Асада

Джон Маккейн
Голова комітету Сенату США з питань збройних сил сенатор Джон Маккейн

Заява, що Росія почне виведення деяких збройних сил з Сирії сигналізує проте що Володимир Путін переконаний, що він розбомбив та знищив достатньо супротивників кривавого режиму Асада, щоб забезпечити його виживання.

Іран на милість Путіна, безпрецедентний, але крихкий союз

Alireza Nader
Аліреза Надер (Alireza Nader), старший аналітик корпорації RAND

Росія і Іран налагодили безпрецедентний, але крихкий союз на Близькому Сході. Російсько-Іранське співробітництво є ключовим для забезпечення виживання режиму президента Башара Асада в Сирії і знищенням повстанців зі східної частини Алеппо. Російські бомбардувальники використовували іранські війсь