Чим загрожує Україні занепад російських регіонів?

18 Feb, 2014 | |

According to the accumulated recent data statistics on the development of the 83 Russian regions, rather difficult political and economical perspective could be predicted for its neighboring country. Difficult situation in the Russian regions has already leaded to covert rebellion. Ukrainian officials should think twice before deciding to turn to the Customs Union instead of the EU perspectives.

Подія

Починаючи з моменту виникнення світової фінансово-економічної кризи 2009 року, на російські регіони було покладено основний тягар негативних економічних явищ: почали скорочуватися обсяги фінансування регіонів практично за усіма основними статтями та напрямками. Зроблено це було для утримання федерального бюджету в обсягах, необхідних для підтримки статусу Росії як країни, яка продовжує висувати претензії на глобальне лідерство.

Пройшло чотири роки, і стало зрозуміло, що виснажені фінансовою економією російські регіони, за оцінками аналітиків групи глобальної розвідки Geostrategy, вноситимуть протягом ближчого часу дисбаланс у роботу федерального уряду та основних російських банків, а в середньостроковій перспективі і взагалі можуть поставити під загрозу існування російської держави.

Чим початок внутрішньої російської нестабільності загрожує Україні?

Аналіз ситуації

Після проведення російським президентом Володимиром ПУТІНИМ адміністративної реформи, на сьогодні Росія розбита на 83 регіони, які мають статус областей, республік, країв, федеральних міст та автономних округів.

Більшість російських регіональних утворень завжди мали певний рівень дефіциту місцевих бюджетів, однак після відновлення темпів росту російської економіки в 2000-х роках рівень дефіциту не носив загрозливих форм.

Важкі часи для російських регіонів почалися в 2009 році, коли рівень дефіциту місцевих бюджетів сягнув з 35 мільярдів дол. США у 2010 році до очікуваних 78 мільярдів дол. США у поточному році. За оцінками компанії Standard&Poor’s, у 2015 році рівень дефіциту місцевих бюджетів складатиме 103 мільярда дол. США. Загальний державний борг Росії, який формуватиметься на основі місцевого та федерального рівнів, складатиме близько 300 мільярдів дол. США, або 14% від загальних обсягів російського ВВП. Для такої великої країни це не є тактичною загрозою, однак у стратегічному вимірі це означає виникнення серйозних проблем із фінансуванням Москвою своїх регіонів.

Очікується, що лише 20 із 83 російських регіонів зможуть самотужки впоратися зі своїми фінансовими проблемами. Решта 60 потребуватимуть все більших фінансових вливань з федерального бюджету, оскільки не матимуть власних ресурсів для покриття дефіциту. Традиційна форма покриття дефіциту місцевих російських бюджетів – це надання регіонам дозволу на випуск регіональних облігацій та надання федеральних кредитів під низькі відсотки на довгий термін – від 5 до 20 років. Однак статистичні дані вказують на те, що федеральний уряд вже розпочав політику різкого скорочення надання регіонам федеральних кредитів.

Так, у 2013 році Москва мала намір надати своїм регіонам кредитів на суму лише 4,8 мільярда дол. США, в реальності ж було надано лише 2,4 мільярдів дол. США. На цьому фоні чомусь одразу згадується отримання Україною у грудні 2013 року кредиту від Росії на суму 15 мільярдів дол. США. Цікаво, якщо Москва своїм регіонам не може надати навіть третину від так званого українського кредиту, то на яких умовах ці гроші були надані Віктору ЯНУКОВИЧУ?

 

Економічна стагнація

Іншим фактором, який продовжує поступово, але невідворотно розхитувати російські регіони, є економічна стагнація. Незважаючи на високі ціни на нафту та газ, зростання російського ВВП у 2013 році склало лише 1,5%, хоча на початку року російський уряд заявляв про очікувані 3-4%. Цей результат є дуже поганим, особливо на фоні 7-8% зростання ВВП, які Росія мала в середині 2000-х років. Причинами такого падіння є комплекс внутрішніх проблем, які накопичувалися в Росії роками. Одна з них – низький обсяг іноземних інвестицій, які вкладаються в російську економіку, а також відтік капіталу з приватного сектору.

Цифри за минулий рік вражаючі: протягом перших дев’яти місяців 2013 року з Росії було виведено 48 мільярдів дол. США з приватного сектору (за аналогічний період 2012 року було виведено 46 мільярдів дол. США). На цьому фоні іноземні інвестори погано сприйняли рішення про консолідацію 800 малих регіональних російських банків під дахом Центрального банку Росії. Така ініціатива погіршила інвестиційну привабливість російських регіонів для іноземного капіталу.

Обсяги виробництва традиційно популярної російської експортної продукції, такої як металургія, також продовжили скорочуватися в минулому році. 31 російський регіон, включаючи Комі, мали в 2013 році негативний індекс промислового виробництва. У 2014 році ситуація може лише погіршитися, оскільки потужні металургійні гіганти продовжують скорочувати виробництво через втрату ринків збуту та падіння світових цін на металопродукцію. Така статистична інформація та прогнозні оцінки повинні змусити замислитися українських виробників металургійної продукції (Віктора ПІНЧУКА, наприклад), які наприкінці минулого року активно переконували президента Віктора ЯНУКОВИЧА у тому, що підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом зажене Україну в глибоку промислову кризу. А російський ринок навпаки – витягне українських виробників. Так виглядає, що російський ринок, окрім гучних заяв, не збирався та не має можливості збиратися рятувати українських металургійників, оскільки власні виробники перебувають у глибокій стагнації.

Наприклад. Російський алюмінієвий гігант «Русал» закриває п’ять заводів по виробництву алюмінію – у Волгограді, Карелії, в Ленінградській області та на Уралі, звільняючи десятки тисяч робочих. І, очевидно, процес згортання виробництва на цьому не зупиниться.

Іншою серйозною проблемою, яка підриває розвиток російський регіонів, є виконання регіонами так званих «федеральних зобов’язань». Відповідно до російського законодавства, регіони мають право залишити на власний розвиток лише 37% від зароблених коштів, решта ж передається до Москви, яка формує федеральний бюджет. Звичайно, у формі субсидій та міжурядових трансферів якісь кошти повертаються, але це – не більше 20%. Таким чином практично 43% регіони віддають до федерального бюджету. Причому процес урізання регіонів вже триває не один десяток років. Лише протягом останніх трьох років практично на 12% скоротилися обсяги повернення коштів із центру до регіонів.

 


На фото: вигляд одного з російських міст

 

Бунт в російських регіонах розпочався?

Економічні проблеми в Європейському Союзі та Китаї додатково ускладнили перспективи розвитку російської економіки. І накопичений негатив не змусив себе довго чекати. У минулому році розпочався поки що закритий бунт російських регіонів проти політики федерального уряду. Керівники регіонів виступають проти великих відрахувань до федерального бюджету, нарікають на неможливість залучення іноземних інвестицій, вказують на надмірну зарегульованість економічних процесів, жаліються на закритість для іноземних інвесторів таких сфер як видобуток природного газу та нафти. Ситуація зайшла настільки далеко, що у грудні 2013 року, коли Україна вибухнула хвилею протестів проти невмотивованого рішення уряду Миколи АЗАРОВА відкласти підготовку до підписання Угоди про асоціацію, Москва була змушена провести невідкладну нараду з керівниками російських регіонів. Тема наради – як зробити так, щоб в регіонах залишалося більше коштів, і при цьому не страждав федеральний бюджет.

Завдання є дуже складним. Адже, незважаючи на економічний спад, рівень наповнення федерального бюджету Росії залишається стабільним. Так виглядає, що Кремль усе більше концентрується на наповненні саме федерального бюджету, і усе менше піклується за те, щоб у віддалених від центру російських регіонах тривали хоча б якісь економічні процеси. Також дуже велика увага приділяється наповненню резервного фону Росії, знову ж таки за рахунок відрахувань з регіонів. Так, станом на початок 2014 року валютні запаси Росії складають 512 мільярдів дол. США, фонд національного добробуту складає 87 мільярдів дол. США, а в резервному фоні акумульовано 85,3 мільярда дол. США.

Таким чином сумарні валютні запаси Росії складають 685 мільярдів дол. США. Цих коштів може бути достатнім для реалізацію великих регіональних проектів протягом років, однак проблема в тому, що російське керівництво дуже неохоче відкриває ці фонди для потреб держави.

Хоча, на думку аналітиків Geostrategy, несправедливо говорити про те, що російське керівництво нічого не робить для своїх регіонів. Володимир ПУТІН як ніхто інший добре розуміє як важлива регіональна стабільність для реалізації Москвою амбіційний міжнародних проектів. Наприклад, таких, як збирання колись втрачених радянських земель.

Таке розуміння підштовхує Москву на продовження терміну повернення регіонами федеральних фінансових запозичень. Так, наприклад, нещодавно для Татарстану було збільшено термін повернення федеральних запозичень до 20 років. Більшість боргів регіональних бюджетів зосереджені в російському «Сбербанку», який розпочав переговори із регіонами про реструктуризацію повернення таких боргів. Окрім того, робляться спроби реанімувати виробництво в російських регіонах. За це питання відповідає особисто прем’єр-міністр Дмитро МЕДВЕДЄВ, який у тому ж критичному для України грудні 2013 року оголосив про початок п’ятирічної програми, суть якої полягає в активному будівництві виробничих потужностей в російських регіонах. Очікується, що до 2020 року буде створено 25 мільйонів нових робочих місць у таких галузях як харчова промисловість, м’ясне та молочне виробництво, будівництво, металургія та автомобілебудування.

Цікаво, про що думав український президент Віктор ЯНУКОВИЧ, який, відмовляючись від ідеї створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом, говорив про те, що російський ринок дозволить українській економіці зростати.

Тут варто повторити тезу про те, що Київ здійснює поганий аналіз світових економічних та політичних процесів. Чомусь ніхто не прораховував очевидні негативні тенденції розвитку російської економіки, сказані вище. Субстантивна претензія про погану аналітику має бути висловлена до міністра закордонних справ Леоніда КОЖАРИ та економічного блоку українського уряду. Якщо подивитися на плани Дмитра МЕДВЕДЄВА по реанімації російського виробництва, то стане очевидним, що Україна потрібна для Росії не як економічний та торговельний партнер, а як примітивне джерело дешевої робочої сили, яка буде творити новітню російську індустріалізацію.

Ескалація російського суспільства

Причини, які підштовхують Москву до дій по стимулюванню розвитку регіонів, лежать також у площині зростаючого невдоволення народностей, що населяють Росію, офіційною політикою Володимира ПУТІНА. Звичайно, сьогодні на фоні запеклої боротьби українських громадян за право обирати прогресивний європейський шлях розвитку, говорити про потенційну нестабільність в Росії говорити якось не з руки.

Однак. на думку аналітиків Geostrategy, російські внутрішні проблеми є набагато складнішими, ніж українські. Російське суспільство є глибоко розділеним за расовими та релігійними ознаками. Зростання ксенофобських та націоналістичних настроїв, подвоєне ненавистю до іммігрантів (переважно з країн Середньої Азії та Кавказу, а також Китаю), які приїжджають до Росії у пошуках «кращої долі», створює вибухонебезпечну суміш, яка може взірватися в будь-який момент. Так, до речі, вже трапилося в одному із спальних районів Москви Бірюлево восени 2013 року, коли торгівець шаурмою, виходець із Кавказу вбив російського 25-річного хлопця Егора ЩЕРБАКОВА.

На фото: заворушення в Москві в жовтні 2013 року

Відповідь російського суспільства була особливо жорсткою. Масові погроми російськими екстремістами вихідців із Кавказу (торговельних точок, де вони працювали) могли призвести до серйозних політичних наслідків в межах усієї Росії. І лише оперативні дії російських силовиків утримали ситуацію під контролем. Однак події в Бірюлево показали, якою насправді крихкою є внутрішня російська стабільність.

До речі, доволі несподіваною небезпекою для територіальної цілісності Росії є … Сибір. У 2005 році в Сибіру набув розголосу політичних рух «Наша рідна ангарська земля» за від’єднання Сибіру від Росії, який на місцевих виборах посів друге місце. Причина такого несподіваного сценарію – невдоволення мешканців Сибіру політикою Москви. Під час проведеного в 2007 році соціологічного опитування 60% мешканців Сибіру висловилися за повну його автономію, а 25% - за незалежність від Росії. В 2010 році під час перепису населення в Росії багато мешканців Сибіру вказали свою національність як «сибірці».

Якщо Сибір від’єднається, Росія може втратити практично половину своєї території. За підсумками 2012 року від 68% до 75% усього російського експорту складали товари, видобуті або первинно оброблені в Сибіру. У грошовому вимірі це – 320-350 мільярдів дол. США усього російського експорту. Переважно «сибірські» податки на видобуток корисних копалин та експортний податок на нафту та газ забезпечують близько 50% доходів федерального бюджету Росії. Якщо Росія втратить Сибір – вона скотиться з 9 на 30-те місце в рейтингу глобальних експортерів, тобто опиниться за Австрією.

 

Висновок

Києву необхідно провести глибокий аналіз питання про те, чи варто розвертати курс держави у Східному напрямку – до Митного союзу, в якому ключову роль відіграватиме поки що стабільна Росія, яка, однак, має доволі ризиковані перспективи на віддалене майбутнє.

Росія є доволі слабким державним утворенням. Якщо відбудуться зміни на глобальному енергетичному ринку, внаслідок чого свою традиційну цінність втратять нафта і газ, якщо через фінансові проблеми зникнуть можливості для розвитку ядерного потенціалу та підтримки життєдіяльності російської розвідки, яка була розбудована колишнім Радянським Союзом за часів «холодної війни», світ побачить зовсім іншу Росію.

Карта можливо дезінтеграції Росії

Обсяг її економіки можна порівняти з економікою Італії, причому без видимих ознак економічного прориву. Додати до цього треба те, що етнічне російське населення зменшується шаленими темпами, і відбувається це на фоні зростання експансії Китаю, а на російському Кавказі зберігається небезпечна напруга. Таким чином Росію навряд чи можна розглядати як перспективного партнера, здатного забезпечити Україні важливий технологічний, інвестиційний та людський розвиток.

ЦЕ МОЖЕ ВАС ЗАЦІКАВИТИ

Імпічмент чи енергетична незалежність України

Richard Morningstar
Річард Л. Морнінгстар
Глобальний енергетичнний центр Атлантичної ради

Незважаючи на корупційні проблеми, які історично хвилювали цю націю, потрібно пам’ятати, що незалежно від результатів цього розслідування Україна не створила проблеми.

Скасувати санкції США в обмін на скорочення ядерного арсеналу РФ - це віддати Україну

Ельмар Брок
Ельмар Брок
Голова комітету з закордонних справ Європарламенту

Скасувати санкції проти Росії, запроваджені США у зв'язку з анексією Криму та агресією проти України, в обмін на скорочення Москвою її ядерного арсеналу означало б "угоду про продаж свободи іншої країни", вважає чинний голова комітету Європарламенту з закордонних справ, представник німецького Хри

Наступною жертвою збройної агресії можуть стати країни Балтії

Max Boot
Max Boot, старший аналітик з питань міжнародної безпеки, Рада з міжнародних відносин, США

 Після того, як Росія в 2014 році розпочала військову агресію проти України, виникло стійке відчуття того, що за Україною наступною жертвою збройної агресії можуть стати країни Балтії.