США відсікають РАО Газпром від ринку Південної Азії

Останні десять років акціонерна компанія Газпром була одним з найбільших джерел наповнення російського державного бюджету (близько 10%) та, водночас, основним джерелом збагачення вищого політичного керівництва Росії. Взявши на початку 2000-х років Газпром під повний політичний контроль, президент Росії Володимир ПУТІН міцно закріпився на російському політичному олімпі. Ймовірно, саме тотальний контроль над Газпромом, капіталізація якого на кінець 2011 року становила 160 мільярдів дол. США (дорівнює близько 5 річним бюджетам України), дозволив Путіну не втратити владу у 2008 році, формально передавши важелі політичного впливу Дмитру МЕДВЕДЄВУ. Персональна зацікавленість вищого російського керівництва у розвитку Газпрому дозволила з моменту його заснування у 1989 році досягти значних успіхів.

 

У 2012 році доля Газпрому на світовому газовому ринку коливається у межах 15-20%. Такої концентрації ресурсів не мають жодні інші світові конкуренти Газпрому. Контроль над цією потужною енергетичною компанією допомагає Путіну не лише утримуватися при владі, але й вирішувати важливі для Росії зовнішньополітичні завдання, зокрема встановлювати політичний контроль над процесами в країнах СНД та навіть змінювати існуючі державні кордони (як це трапилося з грузинськими територіями, отриманими Росією у 2008 році внаслідок проведення військової спецоперації).

 

Залежність значної кількості європейських країн від російського газу додатково посилює позиції Газпрому в Європі. Європейські партнери групи Geostrategy висловлюють припущення, що країни Європи поки не готові до реалізації багатомільярдних проектів із диверсифікації джерел енергопостачання, здатних хоча б на третину знизити залежність від російського газу.

 

Реалізація Європою проектів диверсифікації, з урахуванням політичних наслідків «арабської весни» 2011 року, триватиме від 5 до 15 років. Таким чином, теоретично Європа зможе створити для Росії енергетичну проблему лише наприкінці третього терміну перебування Володимира Путіна на посаді президента Росії, тобто у 2018 році. До цього часу навряд чи варто сподіватися на помітну зміну енергетичної конфігурації в Європі.

 

При аналізі фінансового становища компанії необхідно враховувати те, що зростання протягом останніх років світових цін на енергоносії дозволяло Газпрому отримувати більші прибутки, ніж ті, що закладалися в державний бюджет Росії на початку кожного року. Зокрема, прибуток Газпрому у 2010 році склав 35.2 млрд. дол. США (проноз на початку 2010 року коливався у межах 30 млрд. дол. США). У в 2011 році – 42.2 млрд. дол. США (прогноз на початку 2011 року становив близько 38 млрд. дол. США).

Таким чином, загальні позиції російського газового монополіста на світовому енергетичному ринку можна оцінити як доволі міцні.

 

Газове родовище Бованенково (місце розташування – Півострів Ямал).

Для ефективного продовження енергетичної експансії Газпрому потрібні нові газові родовища, оскільки старі вичерпуються швидкими темпами. Проблема зміління старих газових родовищ гостро стоїть перед компанію вже не перший рік. Тому керівництво Газпрому звертає особливу увагу на Ямальський півострів, де зосереджені основні поклади газу. На Ямал також уважно дивляться й потенційні іноземні інвестори які, незважаючи на політичні ризики, готові розпочати роботу в регіоні, розташованому на відстані більше ніж 3,5 тисячі кілометрів від європейського енергетичного ринку.

 

Одним з найпотужніших газових родовищ Ямальського півострова є родовище Бованенково, в якому містяться близько 4 трильйонів кубічних метрів природного газу (дані американських партнерів групи Geostrategy). Тобто протягом наступних 35 років загальноєвропейські потреби у споживанні природного газу можуть покриватися з газосховища Бованенково практично на 30%. Приблизна ціна покладів газу з Бованенково становить 100 млрд. дол. США, що складає більше половини капіталізації російського газового монополіста. Проектний обсяг видобутку газу в Бованенкоко – 115 мільярдів куб. метрів на рік.

 

Регіон Бованенково – зона особливого контролю. Правління РАО Газпром ще у 2008 році визначило півострів Ямал регіоном стратегічних інтересів компанії. Заявки на відвідання іноземними громадянами Ямало-Ненецького автономного округу розглядаються російськими компетентними органами протягом місяців, а результати розгляду таких заявок важко спрогнозувати. Така обережність російських спецслужб пояснюється головним чином тим, що в цьому окрузі сконцентровано 85% усіх газових запасів Росії.

 

Сьогодні у районі газового родовища Бованенкоко працюють близько 1 800 робітників, яким на початок 2012 року вдалося пробурити 186 газових свердловин. Очікується, що вже у липні 2012 року газ з цього газового родовища буде транспортуватися на внутрішній російський ринок. Цифри щодо обсягів транзиту залишаються невідомими.

 

Відповідно до планів керівництва Газпрому, у майбутньому частина газу із Бованенково має продаватися на китайському ринку, який через 10 років споживатиме щороку близько 300 млрд. куб. метрів газу (у 2011 році Китай витратив на власні внутрішні потреби 150 млрд. куб. метрів газу). Проте Китай поки не поспішає укладати з Росією контракти на купівлю газу, оскільки розглядає Росію як геополітичного конкурента.

До того ж Китай вчиться на українсько-російських газових відносинах, які Москва вибудовує виходячи з позиції диктату.

Пекін надає перевагу більш дешевому газу з Туркменистану. Незважаючи на численні політичні заяви щодо поглиблення китайсько-російського співробітництва, Газпрому поки що не вдається продати Пекіну жодного кубічного метра власного газу. І це продовжує залишатися чутливим питанням для керівництва російської газової компанії, яке прагне диверсифікувати ринки збуту газу. Останні події в Азії вказують на те, що Газпрому перекривають вихід на газовий ринок.
 

TAPI Pipeline відрізає Газпром від ринку Азії

Сьогодні серйозним конкурентом російському газу в Азійському регіоні виступає газ із Туркменістану. Президент країни Гурбангули БЕРДИМУХАМЕДОВ здійснює кроки, які зводиться до наступного:
 

• не дратувати російське керівництво відвертою «антигазпромівською» політикою;
• і одночасно шукати нові ринки збуту газу та будувати в обхід території Росії альтернативні шляхи його транспортування.
 

 Отримавши політичну підтримку з боку США, які під час проведення антитерористичних акцій проти радикального мусульманського руху Талібан сконцентрували сили НАТО в сусідньому Афганістані, Туркменистан вирішив розпочати впровадження низки проектів з транспортування власного газу за трьома напрямками - Туреччину, Китай та Індію. За рахунок цього Туркменистан не лише зменшує власну залежність від російських газотранспортних мереж, але й заручається політичною підтримкою найпотужніших держав світу – США, Індії та Китаю.

 

Вже сьогодні у групи глобальної розвідки Geostrategy є підстави вважати, що прихід в Афганістан сил НАТО під проводом США переслідував кілька геополітичних цілей, одна з яких – створити на території Афганістану умови для будівництва нових газопроводів, через які туркменський та у перспективі каспійський газ постачатиметься до пакистанського, індійського та китайського ринків.

 

Реалізація проекту TAPI Pipeline – чіткий крок у даному напрямку.
Так званий Транс-Афганський газопровід, до якого в середині 2008 року приєдналася Індія (переговори про його будівництво були розпочаті ще у 1995 році), є живим проектом. Його учасниками є Туркменістан, Афганістан, Пакистан та Індія.

 

Нижче наводяться карта потенційних газопроводів, покликаних забезпечити транспортування туркменського газу на різні міжнародні ринки.

Джерело: Iran Review

 

Відповідно до проектних розрахунків, загальна протяжність газопроводу становитиме близько 1.680 кілометрів зі щоденним обсягом транзиту близько 90 мільйонів кубічних метрів газу з туркменських газових родовищ, або з річним обсягом близько 33 мільярдів куб. метрів туркменського газу. Проект TAPI Pipeline фінансується Азійським банком розвитку, його приблизна ціна становитиме 7,6 мільярдів дол. США.
 

Свій початок газопровід братиме від одного з найбільших туркменських газових родовищ Довлентабад-Донмез, відкритому у 1982 році. В 1997 році незалежна американська аудиторська компанія DeGolyer and McNaughton оцінила газові поклади родовища Довлентабад-Донмез в обсязі 0,7 трильйонів куб. метрів. У 2005 році Азійський банк розвитку, який виступає основним спонсором проекту, зробив нові дослідження, в результаті яких було підтверджено іншу цифру потенційних покладів газу – 1,3 трильйона куб. метрів.
 

По афганській території газопровід проходитиме поруч із трасою від Херта до Кандагару, по пакистанській території від Кетта до Мультана. Кінцевим пунктом газопроводу стане місто Фазілка, розташоване поруч із пакистано-індійським кордоном.
 

23 травня 2012 року в Туркменистані за участю представників цієї країни, а також Афганістану, Пакистану та Індії було нарешті підписано Угоду про реалізацію масштабного проекту TAPI.
 

До останнього часу переговори були ускладнені тим, що Афганістан не міг погодити ставку транзиту газу через свою територію. Однак група глобальної розвідки Geostrategy отримала інформацію про те, що кілька тижнів тому це питання було врегульовано у ході проведення робочої чотиристоронньої зустрічі країн-учасниць проекту в Пакистані, в якій також брала участь американська сторона. Вартість транзиту газу через територію Афганістану та Пакистану становитиме 50 центів за тисячу кубометрів газу на 100 кілометрів (50 cents per million metric British thermal unit).
 

З урахуванням того, що Вашингтон, який із самого початку був ініціатором створення цього проекту, продовжує докладати зусиль для його успішної реалізації, а Уряд Афганістану нарешті погодив ставку транзиту газу, є підстави вважати, що орієнтовно у 2018 року проект ТАРІ може бути введено в експлуатацію.

 

Група глобальної розвідки Geostrategy вважає, що політична мета реалізації газопроводу TAPI переслідує щонайменше три геополітичні цілі:
 

• обмежити монопольний вплив Ірану на газовий ринок регіону Азії;
• знизити так званий російський газопровідний диктат щодо Туркменістану та Казахстану (ці дві країни залежать від російських газотранспортних систем, через які вони постачають свій газ до Європи);
• відкрити для Китаю та Індії доступ до енергоносіїв, зосереджених у басейні Каспійського моря.
 

Фактично, із запуском проекту TAPI Сполученим Штатам вдалося створити антиросійський клуб держав, зацікавлених в отриманні енергоносіїв із Центральної Азії. Мова йде, передусім, про Індію та Китай.
 

Але й це ще не все. Кінцева точка транспортування туркменського та, у перспективі, каспійського газу – Індія – може бути доволі легко змінена. Зокрема у разі прокладення додаткової гілки газопроводу до пакистанського порту Гварад для туркменського та середньоазійсого газу може відкритися шлях для постачання газу в зрідженому вигляді на європейський ринок. Таким чином Європа зможе отримувати газ із басейну Каспію, Туркменистану та Казахстану в обхід російської території. У перспективі, через п’ять років, низка Європейських країн (Німеччина, Польща, Україна) завершать будівництво морських терміналів для прийняття зрідженого газу, отримавши таким чином можливість купувати газ з регіону Центральної Азії через Пакистан.
 

У постачанні туркменського та каспійського газу на ринок Європи в обхід російської території також, очевидно, полягає довгострокова геополітична стратегія і Сполучених Штатів Америки.
 

24 травня 2012 року офіційний представник Державного департаменту США Вікторія НЮЛАНД додатково підтвердила важливість для Сполучених Штатів розвитку проекту ТАРІ, який є «ідеальним підтвердження реальної енергетичної диверсифікації».

Безпека газопроводу і роль НАТО

 

Питання забезпечення надійної безпеки під час транспортування газу територією Афганістану залишається найбільш актуальним для учасників проекту ТАРІ. Над ним активною працюватиме не лише афганський уряд, але й НАТО.

Саміт країн-членів НАТО та країн-контрибуторів стабілізації ситуації в Афганістані, який у травні 2012 року пройшов у Чикаго, опосередковано підтвердив наміри Альянсу забезпечувати безпеку транспортування газу новим газопроводом ТАРІ. Укладення Договору про стратегічне партнерство між НАТО та Афганістаном – пряме тому підтвердження. Адже досягнута країнами-членами НАТО згода про те, що після виведення у 2014 році військового контингенту НАТО сторони будуть і надалі підтримувати уряд Афганістану, а також місцеві збройні сили та поліцію, вказую на пріоритет, що його надаватиме НАТО питанню безпеки транзиту газу через газопровід ТАРІ.
 

 

Європейські країни доволі легко дали згоду на таке рішення ще й тому, що вони мають намір у перспективі отримувати зріджений газ з Туркменистану та Каспію за допомогою газопроводу ТАРІ (про маршрут його транспортування з пакистанського порту Гварад говорилося вище). Тому рішення НАТО по Афганістану носить також й енергетичний підтекст.

 

Які ще проблеми можуть виникнути у РАО Газпром?

 

Отже, поруч із вказаними вище геополітичними та геоенергетичними перспективами, які відкриються для Газпрому після запуску газового родовища Бованенкоко, існує низка додаткових ризиків, які можуть підірвати позиції газового монополіста на світовому ринку.

 

Як зазначалося вище, старі газові родовища, сконцентровані переважно в Надимі, стрімко вичерпуються. Саме з цих причин розробка Бованенково критично важливо для російського керівництва. Однак якщо обсяги покладів газу в Бованенково не підтвердяться, Росію чекатиме потрійна поразка:

• по-перше, Росія почне втрачати розроблену ще за часів СРСР територію, оскільки люди, позбавлені роботи, почнуть іммігрувати до інших російських регіонів. Відродити після цього Ямал буде завданням надто складним для Росії (температура у цьому регіоні в травні протягом сорока хвилин може змінюватися тричі – від мінус 11, до мінус 37 і знову до мінус 8);
• по-друге, впадуть міжнародні кредитні рейтинги Газпрому, що ускладнить пошук фінансових ресурсів для реалізації нових проектів компанії;
• по-третє, російському керівництву доведеться шукати нові джерела отримання газу з метою належного виконання міжнародних газових контрактів.
 

 

Група глобальної розвідки Geostrategy також вважає, що сьогодні Росія наближається до серйозної інвестиційної кризи, яка заторкне й газову сферу. Причиною можливого виникнення такої кризи є те, що протягом останніх років компанія Газпром робила незначні стратегічні кроки, спрямовані на розробку нових газових родовищ.

 

Фактично, газовий монополіст продовжував видавлювати зі старої радянської інфраструктури максимум, не вкладаючи при цьому коштів у нові технології та розробку нових газових родовищ.

 

Серйозною проблемою для Газпрому може стати висунення європейськими енергетичними компаніями, які купують російський газ, спільної вимоги щодо скасування у контрактах на постачання газу принципу «бери або плати» (take-or-pay), що значно ускладнить можливість отримання Газпромом зовнішніх фінансових позичок.

 

Сьогодні міжнародні партнери Росії очікують від її нового керівництва сигналів про те, яким шляхом розвиватиметься економіка:

• або шляхом лібералізації, відкриття ринку та забезпечення доступу іноземних корпорацій до реалізації великих інфраструктурних проектів, у тому числі в сфері енергетики;
• або шляхом продовження закритого функціонування російського енергетичного ринку.

В залежності від обраного шляху проблеми та ризики для Газпрому або будуть зведені до мінімуму, або наростатимуть із загрозливою для російської компанії швидкістю.

 
ДИВ. Путін 2012-2018.

 
Що необхідно робити Києву вже зараз?

Підписання 23 травня 2012 року Угоди про запуск проекту ТАРІ відкриває певні потенційні можливості для України, яка продовжує страждати від монопольної залежності від російського газу. У цьому зв’язку Україні доцільно зробити наступне:

 

1. Після зустрічі 21 травня ц.р. Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА з Президентом Афганістану Хамідом КАРЗАЄМ у Чикаго в рамках участі в саміті НАТО ініціювати питання проведення візиту Президента України до Афганістану та, можливо до Туркменистану. В рамках цього візиту доцільно провести ґрунтовні консультації про реальні умови реалізації проекту ТАРІ.
2.  Міністру закордонних справ України Костянтину ГРИЩЕНКУ та Міністру енергетики та вугільної промисловості Юрію БОЙКУ необхідно провести Засідання українсько-американські Робочої групи з питань енергетичної безпеки, у ході якого обговорити весь спектр питань енергетичної стратегії України, включаючи ідею про створення газотранспортного консорціуму.
3. Запропонувати американській стороні обдумати питання участі США у створенні міжнародного консорціуму з транспортування російського газу в Європу. У цьому випадку консорціум мав би не трьохсторонній (Росія-Україна-ЄС), а чотирьохсторонній характер (плюс США як політична страховка для української сторони). Формат участі США може бути додатково обговорений.