Україна, криза: чому програють всі?

За три роки з моменту початку кризи в Україні загинуло більш ніж 10000 людей і це продовжує виснажувати ресурси всіх країн.  В результаті всі програють і в цьому конфлікті кожен великий актор грає гірше, ніж це було раніше і вирішення видається невловимим  як ніколи. Це не повинно бути так. Всеохоплюючий діалог з питань регіональної ситуації може бути першим кроком на шляху до розрядки конфлікту. Без такого діалогу, в кінцевому рахунку регіональний порядок, прийнятний для всіх не може бути знайдений, а зусилля по реалізації існуючих «Мінських» угод, швидше за все, приречені на провал.

Ми вважаємо, що сьогоднішній результат з від'ємною сумою є продуктом змагальності політики, що проводиться Росією, США і ЄС. (В теорії ігор, сценарії від'ємної суми є ті, де всі гравці в кінцевому підсумку отримують менше, а не просто гра з нульовою сумою, де один гравець отримує все в той час як інші програють.) Ці правила розроблені в перші півтора десятиліття після холодної війни, але розвиваються і зараз. До середини 2000-х років Росія і Захід проводять політику щодо країн пострадянської Євразії спрямовану на одержання прибутку за рахунок протилежної сторони, без урахування дублювання або загальних інтересів.

Жодна зі сторін ні Росії ні Захід  не інвестували серйозні зусилля у вирішення завдання з створення  регіонального порядку що був би прийнятним для всіх сторін. Результатом стало не тільки поглиблення розділу на схід та захід, а й політична дисфункція в державах регіону, де еліти задовольняють свої власні вузькі, часто матеріальні інтереси.

Для того щоб пом'якшити регіональну напругу, яка створила цю кризу, необхідно оживити дебати з приводу майбутнього пострадянської Євразії і рухатися повз накопичені проблеми і негідну поведінку тієї чи іншої сторони, та розвивати інноваційні реалістичні пропозиції для переміщення до гри з від'ємною сумою. Неодмінна умова для переоцінки є визнання того, що  і російська політика і політика Заходу щодо пострадянської Євразії знаходиться в глухому куті.

Бо це не логічно для Заходу, який наполягає на праві всіх країн робити свій власний вибір коли справа доходить до приєднання до західних клубів, в той же час, будучи не в змозі або не бажаючи надати їм цей вибір та нести відповідальність за наслідок вибору. Та «ідея фікс» Кремля про те, що Росія повинна бути лідером  пострадянських держав з тим щоб її сприймали всерйоз як впливову глобальну державу , що є скоріш мантрою, ніж стратегією на основі фактів, і це дратує навіть найближчих союзників.

Порушення табу на вільний діалог з приводу регіонального порядку є важливим першим кроком, де руйнівна конкуренція повинна бути пом'якшені у протистоянні Росії і Заходу, яке досягло таких небезпечних рівнів в останні роки. Проведення переговорів в нинішній атмосфері недовіри і взаємних докорів зажадає значних інвестицій політичного капіталу. І цей процес виходить за рамками поточних змагальних підходів до регіону а щоб знайти спільну мову буде потрібен час. Це не буде легко і швидко.

Після початку  таких переговорів, а до них повинні бути залучені всі зацікавлені сторони, вони могли б розглянути нові інституційні механізми для «прикордонних» країн, які будуть служити в якості моста між євроатлантичними інститутами і їх Російськими колегами.

Переговори в нинішній політичній обстановці будуть вкрай складні, історія показує, що інколи це просто неможливо. Гельсінкий Заключний акт 1975 року, можливо ще більш амбітний, був розвалений на піку напруженості холодної війни.

Необхідний перший крок з боку Заходу, щоб перевірити припущення, що Росія буде позитивно реагувати на пропозицію переговорів. Так само, як ті, хто править Росією переконані, що Захід завжди буде  просуватись до розширення свого впливу аж до кордонів Росії, і навіть всередині них.  Багато західних політиків в рівній мірі переконані в тому, що Росія є державою хижаком, абсолютно прихильною до домінування над своїми сусідами і дестабілізацією своїх суперників.

На жаль, жодна з цих загроз не є абсолютно безпідставною. Ті, хто висуває аргументи по праву вказують на численні причини, чому переговори, які ми пропонуємо, можливо не складуться. Але важкі наслідки тривалої конфронтації виправдовують хоча б спробу знайти порозуміння.

Ця стаття була взята з недавно випущеної книги авторів Samuel Charap та Timothy J. Colton “Everyone Loses: The Ukraine Crisis and the Ruinous Contest for Post-Soviet Eurasia"