«Нести свою свободу»: чи здатен «Книжковий арсенал» перетворити культурну подію на інструмент міжнародної суб’єктності України в умовах війни, що триває

Наприкінці травня 2026 року в Києві відбувся XIV «Книжковий арсенал» – одна з головних культурних подій України. Чотири дні, понад 240 подій, більше 150 учасників, і все це в місті, яке продовжує перебувати в зоні активного збройного конфлікту. Головна думка цьогорічного фестивалю звучить символічно: «Нести свою свободу».

Куратором події став Максим Буткевич – людина, яка є журналістом, правозахисником, військовослужбовцем і колишнім військовополоненим. Сам факт його наставництва є не просто жестом, а стратегічним повідомленням: культура в Україні більше не дистанціюється від війни. Серед важливих особистостей фестивалю фігурує також Андрій Любка – письменник, військовослужбовець та волонтер, за сумісництвом ще й куратор «Програми письменника».

«Книжковий арсенал» існує з 2011 року й від самого початку позиціонувався як простір інтелектуального обміну. Однак після 24 лютого 2022 року ця функція радикально змінилась. Тепер це не просто змога інтеграції України у світовий мистецький простір та залучення іноземних авторів і видавців, а частина ширшого інструментарію культурної дипломатії та механізм публічної присутності держави у власному місті та в міжнародному інформаційному полі.

М’яка сила в умовах «інформаційного перевантаження»

Серед переваг «Книжкового арсеналу» є конкуренція інформаційних потоків. Ця новина має неабиякий шанс «пробитися» в міжнародний порядок денний. Адже після більш ніж чотирьох років повномасштабної війни Україна стикається з конкуренцією за увагу в медіапросторі, а новини з фронту, дипломатичні переговори та гуманітарні кризи вже не сприймаються як особливі. Тому така подія, як «Книжковий арсенал», формує рамки сприйняття. Коли іноземний журналіст або видавець відвідує фестиваль у Києві, він отримує не абстрактне повідомлення про «стійкість України», а конкретний багаж знань: живий інтелектуальний процес у місті під загрозою. Цей досвід є незрівнянно переконливішим за будь-яку прес-конференцію. Наразі «Книжковий арсенал» залишається переважно у фокусі діаспорних медіа та нішевих культурних видань – таких як The Nation (2022) чи Ukrainian World Congress (2023). Проникнення у великі міжнародні медіа (Reuters, BBC, The Guardian) залишається обмеженим, що суттєво звужує радіус впливу.

Куратори як стратегічні комунікатори

Як уже згадувалося раніше, особливої уваги заслуговує кадрове рішення організаторів цьогорічного фестивалю. Максим Буткевич та Андрій Любка – люди, які поєднують у собі кілька соціальних ролей – це відповіді на низку запитань багатьох: «Як суспільство будується в умовах війни? Чи зберігає воно простір для критичного мислення, свободи слова та культурного плюралізму?» У вимірі стратегічних комунікацій такий вибір кураторів формує специфічний міжнародний наратив: Україна – це держава, де навіть у екстремальних умовах відбуваються відкриті дискусії про свободу, ідентичність і майбутнє. Це протилежність нестабільної та «нежиттєздатної» держави – образу, який нав’язує ворог.

Культурна безпека як системна функція

Питання культури для українців сьогодні є не менш важливим, ніж дрони чи ракети. Росія цілеспрямовано атакує бібліотеки, театри, музеї, освітні заклади. Це не побічний ефект бойових дій, а задокументована стратегія, спрямована на знищення інституційної пам’яті та національної ідентичності. Тож проведення «Книжкового арсеналу» в Києві – щороку, попри ракетні загрози – має виразний безпековий вимір. Це доказ нашої сили та безстрашності: працюємо навіть під тиском і є країною зі складною, зрілою інтелектуальною культурою. Фестиваль підтримує безперервність публічного життя, фіксує український національний наратив і не дає країні зникнути з гуманітарної карти світу. Життя не зупинилося, інтелектуальна традиція жива, Україна є суб’єктом, а не лише об’єктом історії. «Книжковий арсенал» виконує важливу функцію: підтримує відчуття нормального життя, зміцнює ідентичність і надає психологічну опору в кризові періоди.

Обмеження та ризики

Як і завжди, присутні дві сторони медалі: позитив не може існувати без негативу. У нашому випадку, без ризиків. Є певні структурні обмеження, які знижують ефективність події та є пов’язаними між собою.

По-перше, питання цільової аудиторії. Подія здебільшого приваблює тих, хто вже пов’язаний з Україною – представників діаспори, партнерів тощо. Важливо залучити «нейтральних» або ж критично налаштованих іноземних глядачів, що є нашою Ахіллесовою п’ятою. Лише так можна поширювати власну культуру в маси. По-друге, брак послідовного супроводу на Заході. Без цілеспрямованої взаємодії з міжнародними медіа – подачі тем, залучення іноземних журналістів, підготовки матеріалів англійською мовою та архівації для подальшого поширення – фестиваль продовжує існувати в межах вже сформованої інформаційної бульбашки. У такому випадку координація з Українським інститутом, мережею культурних аташе, програмами підтримки перекладів позитивно вплине на результат. Тоді фестиваль буде не ізольованою подією, а вузловою точкою в ширшій системі. По-третє, час. Чотири дні – надто короткий термін для створення стійкого міжнародного відлуння. Нам важливо бути в центрі уваги, стати темою розмов. Якщо після завершення заходу не провадити системну роботу – публікації, переклади, підготовку документальних матеріалів, то досягнутий ефект швидко згасає. Культурна дипломатія потребує сталості, а не спалахів.

Сценарії розвитку

Можливі три варіанти подальшого розвитку подій. За оптимістичним сценарієм «Книжковий арсенал» органічно вписується в ширшу стратегію культурної дипломатії. У такому випадку фестиваль отримує міжнародний медіасупровід, а матеріали фестивалю перекладаються та розповсюджуються через мережі. Тоді «Арсенал» стає брендом, впізнаваним у культурних колах Берліна, Лондона, Варшави, Нью-Йорка, і формує стійкий образ України як держави з живою інтелектуальною культурою.

За базовим сценарієм фестиваль залишається на такому ж рівні, і продовжує виконувати свою внутрішню функцію – підтримку культурної ідентичності та суспільної стійкості. Помітним він буде в регіональному та діаспорному медіапросторі. А міжнародний вплив залишається обмеженим, проте стабільним. Фестиваль і далі працюватиме як головний український майданчик книжкової дипломатії: зміцнюватиме зв’язки з іноземними фахівцями, підтримуватиме внутрішню єдність і триматиме Україну в європейському культурному дискурсі.

Найгірший для нас – кризовий сценарій. Ескалація бойових дій, руйнівний ракетний удар напередодні чи під час фестивалю може унеможливити його проведення або суттєво обмежити масштаб. Це не лише культурні втрати, це символічний удар по образу України як держави, здатної зберігати життя попри війну, і ворожа пропаганда неодмінно скористається цим у своїх інтересах.

Тож, чи може «Книжковий арсенал» вийти за межі культурного заходу і стати повноцінним інструментом утвердження України як самостійного міжнародного актора в умовах війни, що не припиняється? «Нести свою свободу» – це не метафора, а пряме повідомлення: свобода в нашій державі не є абстракцією, а має конкретних носіїв, ціну та зміст. Фестиваль перетворився на один із небагатьох майданчиків, де питання ідентичності, пам’яті, мови та опору ставляться одночасно для внутрішньої та зовнішньої аудиторії. Тож питання не в тому, чи варто проводити «Книжковий арсенал» під час війни. Питання в тому, чи використовує Україна цю подію з максимальною стратегічною ефективністю, не лише як підтвердження власної культурної нормальності для внутрішнього споживання, а як інструмент формування міжнародного порядку денного.

«Книжковий арсенал» має всі передумови для того, щоб стати інструментом міжнародної суб’єктності України: символічну достовірність, інтелектуальну якість, реальні мережі та потужний наратив культурного спротиву. «Нести свою свободу» – означає не лише зберігати культуру всередині країни, а й виносити її назовні, змушуючи світ побачити в нашій державі не лише жертву агресії, а й носія живої, цивілізаційної традиції, яка не згасне за будь-яких обставин.

Юлія Головач Аналітикиня