Парламентські вибори у Вірменії: чи час пити коньяк

У неділю, 7 червня 2026 року, у Вірменії, яка є парламентською республікою, пройшли вибори до законодавчої гілки влади. Вони відбулися під акомпанемент загострення вірмено-російських відносин. До цього спричинили такі події, як виведення російського миротворчого контингенту з Нагірного Карабаху; відсутність військової і дипломатичної підтримки з боку ОДКБ на фінальному етапі Карабаської війни, яка призвела до відновлення територіальної цілісності Азербайджану (до речі, між Єреваном і Баку є шанс побудови нормальних добросусідських відносин); нарешті, принципово задекларовані євроатлантичні наміри прем’єра Ніколи Пашиняна. Це все спричинило розчарування в Росії як в умовно ключовому союзнику Єревана, донедавана. І призвело до того, що Вірменія віддаляється від ОДКБ, яка є альтернативою НАТО на пострадянському просторі.

Головним наративом виборів став перехід південнокавказької країни на проєвропейські рейки, який накреслив напрям її зовнішньої політики на вихід з орбіти впливу Російської Федерації. Головними конкурентами на виборах були: з одного боку, правляча партія голови уряду «Громадянський договір», з іншого, проросійський блок «Сильна Вірменія» на чолі з бізнесменом Самвелом Карапетяном і «Вірменський альянс» Роберта Кочаряна, колишнього проросійського президента країни. Право голосу у Вірменії мають близько 2,5 млн осіб. Представники діаспори голосувати не можуть.

За результатами підрахунку голосів першість здобула проєвропейська політсила «Громадянський договір», яка в новому складі Національного зібрання розраховує на 61 - 63 мандати. Другу, третю і четверту сходинки посідають проросійські політичні сили, а саме «Сильна Вірменія» С. Карапетяна (прогнозовано 28 мандатів), Виборчий блок «Вірменія» на чолі з Р. Кочаряном (з 11 мандатами), а також і «Процвітаюча Вірменія», яку очолює олігарх Гагік Царукян, (5 мандатів).

Путінська Росія під час перегонів застосовувала методи політичного та економічного тиску, зокрема намагалася заблокувати експорт вірменських продуктів харчування. Так, у звичний для Росії спосіб (згадати хоча б «сирну війну» з Україною у нульових) Кремль карає тих, хто пробує вирватися із його орбіти і прямувати до Європейського Союзу. Напередодні виборів відбувся саміт Європейської політичної спільноти в Єревані. Саме він є виразною точкою, яка окреслила активізацію євроінтеграційних зусиль Вірменської Республіки.

Якщо говорити про деструктивні політтехнології, які після Молдови і Угорщини, зазнали фіаско тепер і в Вірменії, то РФ намагалася завести близько 100 тисяч представників вірменської діаспори з Росії, які мали б змінити результат народного волевиявлення. Але ці сподівання були марними. Чинний вірменський уряд знайшов антидот: прибув до малої батьківщини – йди служити до війська.

Якою може бути ситуація в новому скликанні вірменського парламенту? Очікувано, що С. Карапетян, Р. Качарян і Г. Цукарян утворять коаліцію у складі 44 депутатів (попереднь), що стане опозицією до «Громадянського вибору» Н. Пашиняна, який намагатиметься сформувати прозахідний уряд. Напевне, вірменський парламентаризм чекає важке політичне протистояння, результат якого покаже лише час. Наголосимо, що Н. Пашинян переміг завдяки виборцю, який висловив свій протест проти проросійського впливу і водночас не є його сталим прихильником. Проросійський виборець у Вірменії залишається надто активним.

А як перспективи відносин з Україною?

Президент В. Зеленський серед перших привітав переможця. На цьому тлі нагадаємо, що у березні 2014 році Вірменія на чолі з тодішнім президентом Сержем Саргсяном не засудила анексію Криму Російською Федерацією. Офіційного дипломатичного визнання анексії Криму Вірменією не відбулося. Водночас Єреван часто голосував або займав позиції, які в Києві розцінювалися як прихильні до Росії, а тодішній президент Серж Саргсян справді висловлював підтримку російській позиції щодо кримського референдуму.

Натомість Н. Пашинян публічно визнав, що не є союзником РФ, яка дванадцятий рік веде збройну агресію проти України, а українців вважає дружнім народом Маємо надію, що Вірменія й надалі підтримуватиме євроатлантичний шлях Києва, не тільки словом, а й ділом.

Назар Даниленко, спеціально для Geostrategy