Санкційна політика Заходу зберігається

Питання санкційної політики, яку проводять країни Заходу щодо Росії у зв’язку із тимчасовою окупацією Криму та початку військово агресії, є сьогодні актуальними як ніколи раніше. Вже четвертий рік Україні вдається утримувати єдність в лавах так званої Західної антиросійської коаліції. Чому це вдається і і чи існують ознаки можливого руйнування цієї коаліції?

21 лютого 2018 року Комітет постійних представників Європейського Союзу за процедурою «без обговорення» схвалив проект Рішення Ради ЄС, яким термін дії санкцій, запроваджених у зв’язку з підривом територіальної цілісності, суверенітету та незалежності України продовжується на наступних 6 місяців – до вересня 2018 року. На сьогоднішній день санкції застосовуються до 150 фізичних осіб та 38 організацій, термін їх дії спливає 15 березня 2018 року. Вказаний проект Рішення Ради ЄС передбачає продовження обмежувальних заходів щодо усіх фізичних та юридичних осіб без будь-яких вилучень зі списку. Очікується, що 12 березня Рішення буде затверджене Радою ЄС.

Джерела у Європейській Комісії вказують на те, що напередодні проведення в Росії президентських вибрів, які дивним чином співпадають з четвертими роковинами тимчасової окупації Автономної Республіки Крим, Брюссель вирішив послати Кремлю чіткий політичний сигнал: «немає деокупації Криму та Донбасу – не чекайте пом’якшення санкційної політики». Практично в унісон із Брюсселем у Вашингтоні заявили про те, що Білий Дім має намір посилити санкційний режим проти Росії у зв’язку із втручанням Кремля у передвиборчу кампанію в США та кібератаками на американські державні органи.

Таким чином, два партнера України – ЄС і США – напередодні проведення на території окупованого Криму президентських виборів дали зрозуміти чинному російському президенту Володимиру Путіну, що ні про яку нормалізацію без деескалації та деокупації мова не може йти.

ЄС рухається далі в питанні санкцій

13 лютого 2018 року Європейська Комісія оприлюднили оновлену Інформаційну ноту для представників бізнесу щодо особливостей діяльності в Криму/Севастополі з урахуванням його незаконної анексії Росією та запровадження ЄС відповідних санкцій. Попередня нота була датована червнем 2015 року, тому вона не враховувала рішень ЄС, нормативних актів України, а також регуляторних документів РФ щодо Криму, прийнятих після цієї дати.

Метою ноти є привернення уваги громадян та бізнес-операторів ЄС до ризиків, пов’язаних з актуальною економічною та фінансовою ситуацією в Криму та Севастополі у контексті їх незаконної анексії Росією, а також до політики невизнання ЄС.

Документ містить низку важливих з точки зору України положень, зокрема, підкреслює юридичну приналежність Криму та Севастополя Україні, закликає економічних операторів ЄС не обходити запроваджені Євросоюзом заборони, відзначає, що держави-члени не визнають прийняті Росією закони щодо Криму, привертає увагу, що в ЄС можуть імпортуватися лише ті товари, які мають сертифікати походження, видані українськими органами влади. У документі є посилання на визначений Україною Порядок в’їзду на територію Криму та Директиви ЄС про видачу віз мешканцям Криму та Севастополя.

Важливо підкреслити, що нота не є юридичним документом і з огляду на постійну зміну ситуації на місці її зміст може бути модифікований. Однак сама її поява, яка також фактично спаівпала із рішенням щодо продовження санкцій та активною фазою передвиборчої кампанії в Росії, опосередковано вказує на небажання Брюсселю йти на поступки Кремлю. Ще один цікавий ньюанс. Для того, що інформаційна нота та рішення ЄС щодо продовження санкцій були ухвалені. Необхідний консенсус. Це означає, що ці рішення були підтримані Угорщиною, відносини з якою різко погіршилися після прийняття Україною Закону про освіту, Чехією, де нещодавно переміг проросійський президент. Зрештою, і Польщею, яка у зовсім невдалий історичний момент розпочала дебати про спільну з Україною історію. А це означає, що у принципових питаннях, таких, зокрема, як стримування російської агресії, Євросоюз зберігає єдність.

Анексію Криму світ не визнає

Попри усі негативні для країн-окупанта тенденції, Кремль вперто продовжує шукати шляхи легітимізації своєї загарбницької політики щодо півострова. Одним із небагатьох практичних інструментів, які застосовує російська сторона, залишається організація в Криму різного роду міжнародних заходів за участю маргінальних політиків з країн Євросоюзу, Азії та Африки, а також середньої ланки сумнівних бізнесменів, які шукають можливість заробітку в умовах конфліктного середовища. Відомо, що російська сторона очікує в Криму міжнародних спостерігачів, можливо, членів Європейського Парламенту накшталт Тетяни Жданок з Латвії, які також своєю присутністю на півострові мають, за задумом Кремля, легітимізувати виборчий процес в Криму 18 березня 2018 року, який очікувано завершиться черговим переобранням чинного російського президента Путіна.

Однак подібні дії навряд чи зможуть призвести до глобальної зміни ставлення країн Заходу до проблеми окупації Криму. Новітній історії добре відомі ситуації, за яких подібні міжнародні конфлікти не вирішуються роками, якщо не десятиліттями. Це дає підстави стверджувати, що терпіння у питання де-окупації Криму знадобиться принаймні двом сторонам конфліктної ситуації – офіційному Києві та Західній антиросійській коаліції.