Чим загрожує Україні зближення Туреччини із Росією?

09 Aug, 2016 | |

Зближення Туреччини із Росією стало настільки неочікуваним, особливо після безпрецедентно різкого погіршення відносин Анкари із Кремлем восени 2015 року, що більшість експертів почали говорити про конспірологію, яка мала місце під час підготовки невдалого військового перевороту в Туреччини у липні 2016 року. Й справді: придушений офіційною Анкарою заколот дивним чином розвернув Туреччину в бік Росії, відштовхнувши її подалі від традиційного партнера – Сполучених Штатів Америки.

9 серпня 2016 року до Росії із візитом прибуде президент Туреччини Реджеп Ердоган, для того щоб обговорити, за його власним виразом, «із другом Володимиром (прим. Путіним) подальший розвиток російсько-турецьких відносин». Якщо б про цей візит сказали одразу після збиття турецькими ВВС російського військового літака, у це було б неможливо повірити. Адже збиття літака поставило Туреччину практично в один ряд із Україною, яка для російського політичного істеблішменту стала ворожою державою. Антитурецька істерія охопила російські ЗМІ, швидко перекинувшись на пересічних громадян.

Російський ринок закрився для турецьких фруктів та овочів, а з ефіру зникли оптимістичні прогнози політиків щодо реалізації Кремлем чергового мегапроекту – транспортування російського газу через «Південний потік», який наносить удар по потенціалу української газотранспортної системи. До смітника потрапили також плани з будівництва російським Росатомом атомної електростанції «Аккую» в Туреччині.

Володимир Путін доклав чимало зусиль для розкручування антитурецької істерії, присвятивши темі збитого турками російського літака велику частину свого виступу під час щорічної підсумкової конференції, проведеної у грудні 2015 року. Турецький журналіст задав незручне запитання про різке погіршення у відносинах двох країн. «У цьому сценарії чи є якийсь третій учасник?» - запитав журналіст. «Ми вважаємо, що дії турецьких властей відносно нашого літака це не дружній, а ворожий акт. Збили літак, у нас люди загинули». «Якщо хтось в турецькому керівництві вирішив лизнути американське керівництво в одне місце. <...> Не знаю, чи потрібно їм це американцям », - іронічно зазначив Путін.

 

Військовий переворот перевернув усе з ніг на голову

В якійсь момент стало зрозуміло, що десятків років буде замало для нормалізації відносин Туреччини та Росії. Але карти на столі змішали події, пов’язані із організацією та швидким придушенням спроби військового перевороту в Туреччині. Сьогодні навряд чи хтось може із стовідсотковою впевненістю сказати про те, що ж насправді відбулося в Туреччині в ніч з 15 на 16 липня 2016 року. Поки що є багато фрагментів перевороту, представлених офіційною турецькою владою, зокрема: а) за переворотом стояли гюленісти, б) США не поспішають видавати головного заколотника, в) за збиттям російського літака також стояли військові-заколотники, які прагнули зіпсувати дружні відносини з Росією, г) росіяни першими попередили Ердогана про спробу перевороту. От тільки в один зрозумілий пазл наведені вище докази поки що не вкладаються. Чому військові діяли «більше на публіку, ніж на результат»? Чому спецслужби Туреччини не мали жодної інформації про організацію заколоту? Яку роль у цих подіях відігравала Росія, яка, як складається враження, нібито чекала із нетерпінням цих подій і мала чіткий план відновлення відносин між Москвою і Анкарою? На чому базували свою позицію США, які не підтверджують участь опозиційного діяча Фетхуллаха Гюлена у підготовці військового перевороту?

 

Уважний погляд на дії турецької влади після заколоту підштовхують до думки про те, що турецьке керівництво було готове до початку масової зачистки внутрішнього політичного поля. Тисячі арештів військових, журналістів, політичних та релігійних діячів, суддів, прокурорів забезпечують комфортне існування режиму Ердогана, у якого практично не залишатиметься сильних опонентів. А заява влади про необхідність відновлення смертної кари вказує на рішучість, з якою офіційна Анкара готова захищати свої власні позиції. Не складно помітити, наскільки швидко офіційна влада стає ще більш сильною та, відповідно, авторитарною. Демократичні права в країні починають обмежуються. Такі дії наносять суттєву шкоду відносинам Туреччини із Європейським Союзом, який розпочав критикувати наступ офіційної Анкари на опозицію та громадянське суспільство.

 

Що невигідно Україні?

Україні, яка зацікавлена розвивати стратегічне партнерство із Туреччиною, останні події зовсім невигідні. Сценарій, спрямований на ісламізацію, радикалізацію та дестабілізацію внутрішньої ситуації в Туреччині, несе прямі загрози для офіційного Києва, оскільки ми втрачаємо надійного і впливового партнера в регіоні Чорного моря, здатного впливати на політику Росії щодо тимчасово окупованого Криму, де проживають сотні тисяч кримських татар. Ми також стикаємося із певною дестабілізацією всередині НАТО, яке має допомагати Україні в подоланні російської військової агресії. Ослаблене НАТО означає для нас виклик, оскільки питання російської агресії проти України відходитимуть для Альянсу на другий план.

Масштабні арешти високопоставлених турецьких військових, які брали участь у розвитку діалогу з Україною, можуть нашкодити співпраці України з Туреччиною у сфері військово-промислового комплексу. І це, знову-таки, погано в нинішніх умовах, коли Україна веде опір російській агресії на двох фронтах – в Криму та на Донбасі.

Вочевидь, складна внутрішньополітична ситуація в Туреччині буде зберігатися і надалі, що робить цілком реальним повторення нових спроб силової зміни влади, можливо – за єгипетським сценарієм, коли єдність країни зберігається, однак нестабільність стає ознакою розвитку держави. І це в кращому випадку. В гіршому – усе може відбутися за сирійським сценарієм, який може призвести до фрагментації турецької держави (курди якраз цього чекають із нетерпінням).

Андрій Наджос, доцент Київського інституту міжнародних
відносин КНУ ім. Т.Шевченка, НУО «Українська рада з міжнародних відносин»
для порталу http://www.business.ua

 

ЦЕ МОЖЕ ВАС ЗАЦІКАВИТИ

Надання Україні асоціації стане прикладом і своєрідним стимулом для таких країн, як Молдова та Білорусь?

Павел Коваль (Paweł Robert Kowal)
Павел Коваль (Paweł Robert Kowal) Голова делегації Європарламенту до Комітету парламентської співпраці «ЄС-Україна»

- Чи керуються євродепутати у своїх дискусіях щодо України і геополітичними підходами, зокрема думкою про те, що надання Україні асоціації стане прикладом і своєрідним стимулом для таких країн, як Молдова та Білорусь?

Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом є дуже важливими документом

Майкл ХЕНКОК (Michael Thomas Hancock)
Майкл ХЕНКОК (Michael Thomas Hancock), член Британського Парламенту, член Британської делегації у Парламентській Асамблеї Ради Європи

-Пане ХЕНКОК, якими, на Ваш погляд, є перспективи підписання у 2012 році Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом?

Чи відходить Україна «на другий план»?

Джеймс Девіс
Джеймс Девіс Професор-міжнародник із Університету Санкт-Галлена

На нещодавній Мюнхенській конференції з безпеки "українське питання" опинилося в "другому ешелоні" проблем - головними темами все ж стали нова політика США за президента Трампа та міжнародний тероризм.