2018 рік через призму зовнішньої політики

05 Feb, 2018 | Іван Кошик | старший аналітик групи Geostrategy
2018

У 2018 році Україна продовжить зіштовхуватися із міжнародними викликами, при цьому їх масштаби та зміст будуть значно складнішими, ніж дотепер. Геополітичний ландшафт не дасть офіційному Києву можливості «розслабитись», і така ситуація матиме кілька вимірів: з одного боку, буде складніше утримувати «проукраїнську» коаліцію за участю США і Європейського Союзу, а з іншого – це дасть можливість відшліфувати дипломатичну майстерність у відстоюванні національних інтересів.

З 1 січня 2018 року дві країни Євросоюзу, які особливо не приховують свої проросійські симпатії – Італія та Болгарія – розпочали головування у ОБСЄ (Відень) та Раді ЄС (Бельгія) відповідно. Італія замінить Австрію, а Болгарія – Естонію.

Італія вступила у період річного головування в ОБСЄ з низкою пріоритетів, серед яких означена так звана «криза в та навколо України». Зокрема, як заявив наприкінці грудня 2017 року Міністр закордонних справ Італії Анжеліно Алфано, його країна продовжить докладати зусилля задля мирного вирішення конфлікту шляхом імплементації Мінських домовленостей, а також базуючись на принципах поваги до суверенітету та територіальної цілісності України. При цьому італійський міністр і словом не обмовився про причину, точніше, про країну, яка спричинила так звану «українську кризу». Також серед пріоритетів було названо вирішення заморожених конфліктів на колишньому пострадянському просторі, зокрема, вирішення Придністровського, Грузинського та Нагірно-Карабаського конфліктів.

Але є об’єктивні підстави стверджувати, що Італії навряд чи вдасться відіграти визначальну роль в урегулювання найбільшої кризи в Європі протягом останніх десятиліть: українсько-російського збройного конфлікту. По-перше, формат ухвалення рішень в ОБСЄ передбачає консенсус. По-друге, для його пошуку необхідна політична воля, яка не проглядається в Італії, яка традиційно із прихильністю ставиться до Російської Федерації. По-третє, прогресу не вдалося досягнути навіть Німеччини, яка у 2015 році головувала в ОБСЄ, оскільки конфлікт є надто масштабним.

Болгарське Головування в Раді ЄС (січень – липень 2018 року), як очікується, більшою мірою відповідатиме інтересам України, оскільки Євросоюз вже четвертий рік поспіль продовжує займати принципову позицію в питаннях тимчасової окупації Криму та російської військової агресії на Донбасі. Очікується, що Болгарському Головуванню вдасться домогтися продовження санкційного режиму щодо Росії. Також на період Головування припадуть президентські вибори в Росії (березень 2018 року), і офіційній Софії доведеться шукати компроміс серед інших 27 країн-членів ЄС щодо того, яким чином засудити та не визнати результати виборів російського президента, які відбуватимуться також і на окупованому півострові.

Навряд чи ситуація зміниться суттєвим чином у другій половині 2018 року, коли Головування в раді ЄС перейде від Болгарії до Австрії. Враховуючи нещодавно заяву представника Міністерства закордонних справ Австрії щодо неефективності запроваджених проти Росії санкцій, доводиться сподіватися, що позиція Євросоюзу в санкційних питаннях залишиться щонайменше незмінною.

Чого очікувати від країн Євросоюзу?

Протягом поточного року перед Україною стоятиме завдання забезпечити імплементацію Угоди про асоціацію – так зване «домашнє завдання», від вирішення якого залежатиме, у тому числі, й отримання траншу макрофінансової допомогу у розмірі 600 млн. євро. Спокуси для українських товаровиробників захистити внутрішній ринок продовжать існувати протягом року, хоча з бажаннями реалізовувати «протекціоністську політику» доведеться боротися. Цього вимагатимуть положення вже згаданої Угоди про асоціацію. Києву не варто забувати про те, що в руках офіційного Брюсселю знаходиться дуже потужний інструмент під назвою «механізм призупинення безвізового режиму», який у разі відступу України від взятих зобов’язань може бути введений у дію. При цьому час для цього є незручним, зважаючи, у тому числі, й на початок у другому півріччі 2018 року парламентської передвиборчої кампанії, а ближче до кінця року – й президентської.

Наближення передвиборчої лихоманки буде позначатися не лише на діалозі України із Європейським Союзом. Вибори до Європейського Парламенту, заплановані на січень 2019 року, також впливатимуть на політичний порядок денний країн-членів Європейського Союзу. Популістські політичні сили, які стають все більш популярними в країнах Євросоюзу, навряд чи втратять можливість завоювати додаткові симпатії виборців шляхом гри на болючих темах, таких, наприклад, як антиросійські санкції, які «не спрацювали» (про це вже заявили офіційні особи з Австрії) та які «шкодять європейським товаровиробникам» (теза німецьких та французьких підприємців). Політичні дивіденди будуть отримані популістами за рахунок обсмоктування теми українсько-російського конфлікту, що дуже зручно, не вимагає ніяких особливих зусиль та гарантовано підвищить рейтинги. На цьому фоні очікувано буде зменшений рівень уваги до питань, пов’язаних із продовженням надання Україні необхідної фінансової, політичної та військової підтримки.

2018 році відбуватимуться вибори в низці країн-членів Європейського Союзу, зокрема в Угорщині, Фінляндії, Італії та Чехії, загроза проведення дострокових парламентських виборів в Румунії, а також Молдові, створюють додаткові ризики для національних інтересів України. Оскільки в результаті їх проведення до влади можуть прийти популістські сили, які сповідують ізоляціонізм та ліберальне ставлення до Росії.

У результатів президентських виборів в Чехії у січні цього року посаду президента вдруге здобув Мілош Земан, який активно виступає на підтримку Росії. Це призвело до виникнення потенційних загроз для подальшої єдності Євросоюзу в питаннях збереження антиросійських санкцій. На цьому тлі більш оптимістичною стала звістка про те, що під час проведення президентських виборів у Фінляндії наприкінці січня, чинний президент Саулі Нііністе втримав посаду. Однак продовження зростання популізму в Польщі, яке спостерігалося протягом 2017 року, додає більше темних фарб до політичної картини Центральної Європи, що додатково ускладнює дипломатичні маневри України в рамках Євросоюзу.

Процеси всередині Ради Європи також обіцяють принести резонансні новини, особливо у світлі дискусій щодо необхідності повернення права голосу російській парламентській делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Якщо до проведення наприкінці січня 2018 року Парламентської асамблеї Ради Європи усі говорили про низькі шанси повернення російській делегації права голосу в ПАРЄ, то результати січневої сесії Асамблеї значно остудили скептиків.

По-перше, у рамках сесії одразу два високих представника Ради Європи – генеральний секретар Торбьйорн Ягланд та президент ПАРЄ Мікеле Ніколетті – заявили про бажання бачити росіян в Асамблеї. По-друге, у рамках січневої сесії було проведено спеціальне засідання ad-hoc комітету, який розглядає питання повернення делегації РФ до ПАРЄ, створеному за ініціативи екс-президента асамблеї Стелли Кіріакідес наприкінці минулого року. З цією метою до Страсбурга прибули перший віце-спікер Ради Федерацій Петро Толстой і глава комітету у закордонних справах Держдуми Костянтин Косачев. Це були перші високопоставлені росіяни, які переступили поріг Асамблеї починаючи з 2014 року. Як стало відомо, на комітеті обговорювалися зміни регламенту, завдяки яким російська делегація зможе повернутися в ПАРЄ. На цій же зустрічі було погоджено графік подальших засідань ad-hoc комітету. Петро Толстой і Костянтин Косачев будуть присутні на них як спеціально запрошені гості. Наступна зустріч членів комітету відбудеться в середині березня. Пропозиції до зміни регламенту ПАРЄ можуть бути оформлені в резолюцію і винесені на розгляд депутатів вже до жовтневої сесії Асамблеї.

Діалог зі Сполученими Штатами Америки також матиме важливе значення для України, особливо враховуючи наміри Вашингтону забезпечити українську армію летальною зброєю. Цей крок може призвести до зміни тактичної ситуації в районі проведення зони антитерористичної операції. При цьому інша сторона збройного конфлікту – Росія – також може вдатися до дзеркальних дій, збільшивши постачання зброї терористичним організаціям ДНР та ЛНР. Однак навряд чи таке рішення буде ухвалено до проведення в Росії президентських виборів 18 березня 2018 року. Хоча останні заяви представників Білого дому та Держдепу дають підстави вважати, що питання забезпечення української армії Джевелінами ніхто у довгу шухлядку відкладати не збирається.

Паралельно у цьому році будуть рухатися процеси, пов’язані із розміщенням миротворчої місії ООН на Донбасі. Результати переговорів між уповноваженими представниками Росії та США – Сурковим та Волкером – вказують на те, що ідея розміщення миротворців не похована ні Москвою, ні Вашингтоном. Натомість каменем спотикання є різне бачення мандату такої місії: у той час, як Москва воліє бачити миротворців ООН лише на лінії конфлікту, США та Україна прагнуть забезпечити присутність блакитних шоломів на усій тимчасово непідконтрольній території Донбасу, а також на проблемній 400-кілометровій ділянці російсько-українського кордону.

Публікація Сполученими Штатами «кремлівського списку» осіб, наближених до російського президента Путіна, якраз напередодні президентських виборів в Росії 18 березня 2018 року, вказує на те, що конфронтаційна лінії в американсько-російських відносинах зберігатиметься щонайменше протягом усього року. Така ситуація забезпечить для України певне поле для дипломатичного маневру. Цим необхідно буде скористатися для організації в 2018 році повноцінного візиту Президента України до американської столиці. Хоча зробити це буде нелегко, враховуючи те, що у другій половині року в Україні розпочнеться передвиборча кампанія. Зазвичай, американці не організовують візити високого рівня напередодні проведення в зацікавлених країнах президентських або парламентських виборів.

Що робити?

Подолання актуальних геополітичних викликів вочевидь матиме для України та її дипломатичної служби також і позитивний ефект. Професійна дипломатія, як і міцна та потужна армія, може з’явитися лише в умовах реальних загроз для національної безпеки будь-якої країни світу. На сьогодні є об’єктивні підстави вважати, що процес становлення та розвитку дипломатичної служби розвивається загалом у правильному напрямку. Якщо дивитися на реалізацію одного із ключових пріоритетів у зовнішній політиці – протидії російській військовій агресії та відновлення суверенітету та територіальної цілісності України у міжнародно визнаних кордонах – то тут дійсно є про що говорити.

Після подій 2014 року, пов’язаних із окупацією Криму та війною на Донбасі, Україні

а) вдалося мобілізувати світову спільноту та накласти на країну-агресора безпрецедентні обмежувальні заходи,

б) вдалося заблокувати спроби Росії легалізації окупації Криму на площадках усіх ключових міжнародних організаціях,

в) було отримано успіх в питаннях мобілізації міжнародної фінансової та військової допомоги для України,

г) запрацювала Угоди про асоціацію з Євросоюзом, яка включає зону вільної торгівлі та безвізовий режим.

Дійсно, у Москві не раз опосередковано визнавали успіх української дипломатії, яка змогла зробити набагато більше, ніж на це сподівалася навіть вона сама.

Очікується, що новий закон про дипломатичну службу, який має бути ухвалений парламентом у першому кварталі 2018 року, стимулюватиме прилив свіжої крові до дипломатичної служби, а також за рахунок нових заохочень зміцнить потужну середню ланку Міністерства закордонних справ, яка вчитиме молоді дипломатичні кадри майстерності відстоювати інтереси країни на зовнішніх ринках.

ЦЕ МОЖЕ ВАС ЗАЦІКАВИТИ

Розмови про надання Україні зброї не повинні припинятися

Стівен Сестанович (Stephen Sestanovich)
Стівен Сестанович (Stephen Sestanovich), старший аналітик Ради зовнішніх зносин, США

В якому б форматі не проводилися дебати про те, чи треба Сполученим Штатам Америки надавати летальну зброю Україні для зупинення російської військової агресії на Сході країни, сам факт таких розмов вже позитивно впливає на дипломатичні шляхи вирішення конфлікту.

Чи викликає у вас тривогу агресивність Росії в Європі?

Майкл Хайден  (Michael Hayden)
Майкл Хайден (Michael Hayden), колишній голова ЦРУ і АНБ, США

"Путін поводиться самовпевнено, але у нього немає хороших карт в цій грі.

Надання Україні асоціації стане прикладом і своєрідним стимулом для таких країн, як Молдова та Білорусь?

Павел Коваль (Paweł Robert Kowal)
Павел Коваль (Paweł Robert Kowal) Голова делегації Європарламенту до Комітету парламентської співпраці «ЄС-Україна»

- Чи керуються євродепутати у своїх дискусіях щодо України і геополітичними підходами, зокрема думкою про те, що надання Україні асоціації стане прикладом і своєрідним стимулом для таких країн, як Молдова та Білорусь?