Для чого зустрічалися Президенти Узбекистану та Казахстану?

6-7 вересня у столиці Казахстану місті Астані у форматі двостороннього саміту пройшла зустріч лідерів двох середньоазійських держав – Президента Казахстану Нурсултана НАЗАРБАЄВА та Президента Узбекистану Іслама КАРІМОВА. Ця зустріч зацікавила аналітиків групи Geostrategy з кількох стратегічно важливих аспектів:

• Президенти Узбекистану та Казахстану дуже рідко проводять зустрічі у форматі тет-а-тет (за останні двадцять років таких зустрічей було лише декілька), навіть не зважаючи на те, що країни мають спільний кордон на багато схожих інтересів в регіонів Середньої Азії. Причина – конкуренція за лідерство в регіоні, яке триває ще з часів існування Радянського Союзу;

• Обидві держави є загалом самодостатніми з точки зору забезпечення себе власними енергетичними, продовольчими та іншими природними ресурсами. Тому потреби у проведенні частих зустрічей не існує;

• Єдина проблема, яка є спільною для цих двох держав – питання забезпечення безпеки в регіоні та їх внутрішньої стабільності. У 2006 році Президент Казахстану заявив про те, що «геополітична ситуація в регіоні, а також майбутнє інтеграційних процесів залежить від розвитку казахсько-узбецьких відносин».

Таким чином експерти групи глобальної розвідки Geostrategy дійшли висновку, що активізація персональних контактів між Президентами Узбекистану та Казахстану відбувається тоді, коли з’являється загроза виникнення регіональних криз.

Зокрема, остання така зустріч відбулася у 2010 році, коли негативні наслідки світової фінансово-економічної кризи почали призводити до масових невдоволень населення цих двох держав, що опосередковано становило загрозу режимам Назарбаєва та Карімова.

Сьогодні так само численні регіональні питання становлять особливий, і навіть чутливий інтерес для Казахстану та Узбекистану.

Загалом, експерти групи Geostrategy вважають, що під час рідкісної двосторонньої зустрічі Президента Казахстану та Узбекистану за зачиненими дверима політики зосередилися на обговоренні безпекової ситуації в Киргизстані та Таджикистані, які становлять пряму загрозу національним інтересам Астани та Ташкенту:

• Внаслідок руйнації правлячої коаліції у серпні 2012 року в Киргизстані різко зросла внутрішньополітична напруга в цій державі. І хоча 5 вересня цього року розпочався процес формування нової коаліції, політична система в Киргизстані залишається вразливою для впливу опозиційних політичних сил. Такий стан речей тримає Киргизстан у фазі напруги, яка може перерости у загальнодержавну нестабільність. В країні зростає ймовірність виникнення масових акцій протесту, через які Киргизстан вже проходив протягом останніх п’яти років. Президент Казахстану Нурсултан Наразбаєв щойно здійснив до цієї країни робочий візит з метою вивчення реальної ситуації в цій країні. Результати його візиту також обговорювалися під час зазначеної двосторонньої зустрічі;

• Інша загрозлива проблема – внутрішня нестабільність в Таджикистані, про що група Geostrategy вже писала

ДИВ. Вбивство зятя Президента Таджикистану може перетворити цю країну на нову «гарячу току»

Ситуація настільки серйозна, що у липні 2012 року була проведена масштабна військова операція у східній провінції Таджикистану, яка стала найбільш масштабною з часів закінчення громадянської війни на початку 1990-х років. Є інформація про те, що таджикську опозицію підтримує влада Афганістану, яка намагається підготувалися до виводу війська США і НАТО шляхом створення стабільних безпекових зон по афганському кордону.

Президенти Казахстану та Узбекистану добре розуміють, що нестабільність в Киргизстані та Таджикистані може доволі легко і швидко поширитися на весь регіон Центральної Азії. У цьому випадку такі актори як Росія, США та Китай неодмінно цим скористаються для досягнення власних геополітичних цілей. Саме з цих причин, на думку аналітиків Geostrategy, Президенти Казахстану та Узбекистану почали здійснювати координацію дій у сфері зовнішньої політики.

Не виключається, що узбецька сторона під час двосторонньої зустрічі поінформувала про розвиток своїх відносин у безпековій сфері зі Сполученими Штатами Америки. В червні 2012 року Узбекистан вийшов із Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), розв’язавши тим самим собі руки для посилення співробітництва у сфері безпеки та оборони зі США та Китаєм.

Українські національні інтереси напряму не зав’язані на регіоні Центральної Азії. Україна вибудовує двосторонні відносини з кожною окремою країною за індивідуальною программою. Однак розвиток геополітичних процесів має ціквити Київ у російському контексті.