Україна – житниця Індії

Despite the significant efforts made by many international organizations, humanitarian aids and very high yields within the last years, many countries are still experiencing acute shortage of foods. This applies particularly to the African continent and South East Asia. The reason for these trends is rather clear: these two regions provide a major percentage increase in world population and, in the vast majority, have the critically low level ensuring of foods. Could Ukraine make advantages from such situation?

Незважаючи на значні зусилля міжнародних організацій, гуманітарну допомогу та досить високі врожаї останніх років, багато країн світу і досі гостро відчувають дефіцит харчів. Особливо це стосується африканського континенту та країн Південно-Східної Азії. Причина таких тенденцій очевидна: саме ці два регіони дають основний відсоток приросту населення планети і, в переважній своїй більшості, існують з критично низьким рівнем забезпеченості.

Напевно як ніхто інший, проблеми із продовольством відчуває Індія, де майже мільярд людей проживає за межею бідності. За прогнозами міжнародних організацій, у першу чергу ООН, до 2050 року чисельність населення Індії перевищить населення Китаю. Така тенденція із зростанням кількості населення ускладнює і без того непросту ситуацію із продовольчим забезпеченням найбідніших верств населення. Для того, щоб боротися зі складним політичним викликом, Індійський уряд 2 вересня 2013 року ухвалив новий Закон про національну продовольчу безпеку, який запроваджує державне субсидіювання при закупівлі та реалізації продовольства, а також передбачає субсидіювання вирощування зернових в обсязі 22 мільярдів доларів США на рік. Цікаво, що це відбулося якраз за вісім місяців до проведення в Індії парламентських виборів.

Аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy, проаналізувавши основні положення цього закону, дійшли висновку, що він відображає не лише демографічні виклики, які гальмують економічне зростання Індії, а також ілюструє намагання Нью-Делі поступово відійти від популістської політики. Ситуація із забезпеченням населення Індії харчами також відкриває для таких потужних аграрних країн як Україна певні перспективи.
 

Аналіз ситуації

Закон про національну продовольчу безпеку Індії просувався правлячою партією Прогресивний Альянс як інструмент допомоги 800 мільйонам голодуючого населення. Згідно його положенням, Індія ретельно розподілятиме запаси ключових зернових культур – пшениці, рису та проса – між найбіднішими верствами населення.

Закон передбачає надання кожному індійському бідняку додаткових 5 кілограмів пільгового зерна за зниженою ціною

• по 3 рупії (приблизно 5 центів) за кілограм рису,
• по 2 рупії – за кілограм пшениці та
• 1 рупія – просо та решта кормових злаків.

Тобто, індійська родина з п’яти чоловік зможе купити 25 кілограмів рису в місяць всього за 2,40 долара. Закон також гарантує безкоштовну муку для школярів, вагітних жінок та молодих матерів, які годують дитину груддю до 6 місяців, а також інші злаки – за зниженими цінами, вказаними вище.

Цей план Уряд Індії буде реалізовувати поетапно, що дасть місцевій владі необхідний час для пошуку коштів, а також власне самого продовольства для реалізації цієї амбітної програми. Саме ці ключові положення допомогли прийняти цей закон всупереч опору опозиції, яка вважає його популістським.

Наболілі проблеми та шляхи їх вирішення

У цілому Закон передбачає розширення теперішніх схем субсидіювання, тих, які уже реалізовуються «Продовольчою корпорацією Індії», яка розподіляє такі продукти як рис, пшениця і цукор по спеціалізованих магазинах. Ці так звані «дешеві магазини» можуть закупити до 100 кілограмів пільгового продовольства на місяць та продавати їх за встановленими державою цінами лише пільговій категорії громадян – власникам пільгової картки, яка видається місцевою владою. Власники цих карток мають змогу протягом місяця закупити у таких магазинах не більше 3 кілограмів цукру, 5 кілограмів рису та 15 кілограмів пшениці. Така система обслуговує близько 325 мільйонів індійців у рік.
 

Новий Закон про продовольчу безпеку покликаний вирішити проблеми, пов’язані із продовольчою кризою. Однак, судячи з експертних оцінок, ще досі ніхто чітко не усвідомлює, як розширення старої схеми субсидіювання вирішить її спадкові проблеми, такі як розкрадання, махінації та нецільове використання коштів.

Навіть не зважаючи на існуючи в країні критику, ухвалення закону стло можливим завдяки підтримці опозиційної Партії Бхаратія Джаната. Незважаючи на закиди на адресу правлячої партії Прогресивного альянсу про те, що цим законом вони купують собі голоси виборців, більшість членів парламенту не наважилися проголосувати проти, побоюючись негативної реакції суспільства. Та найважливішим все ж є той факт, що Індія ще досі не може ефективно боротися із голодом та бідністю. За оцінкою Міжнародного інституту з дослідження продовольчої політики, Індія знаходиться на 67 місці з 80 країн, що розвиваються, за успіхами у боротьбі з голодом – позаду Непалу, Пакистану, Судану і Північної Кореї. Незважаючи на стрімке економічне зростання, яке показала Індія за минулі 10 років, значна соціальна нерівність та постійна бідність позначаються на економічних процесах в Індії. У першу чергу тому, що величезні субсидіарні видатки знецінюють національну валюту рупію, що у свою чергу підвищує вартість імпорту енергоносіїв.

Чому так важко боротися з голодом та бідністю в Індії?
Індія вже давно веде боротьбу за вирішення важкого завдання – нагодувати швидкозростаюче населення. Сезони мусонних дощів приносять розквіт, однак можуть затопити поля та знищити урожай. Слабкі дощі, їх затримка або відсутність прирікають поля на знищення сонцем. І хто б не був при владі в Індії, усі стикаються з проблемами нерівномірної врожайності та розподілу продовольства по величезній країні.
Проливні сезонні дощі в Індії грають важливу роль у забезпеченні регіону водними ресурсами. Як відомо, Індія півострівна країна, яка відома своїми річками, хоча основні річки, що утворюють заливні поля в басейнах Інду, Гангу та Брахмапутри, знаходяться у Пакистані та Бангладеш. Вирощування рису зосереджено в основному у північних провінціях, а також вздовж східного узбережжя, далі від посушливих пустель та західного узбережжя.
Як і британський уряд (особливо під час Великого голоду 1876-1878 рр.), так і після здобуття незалежності, індійський уряд був змушений боротися з сільськогосподарськими та матеріально-технічними проблемами, щоб нагодувати людей. Аграрна революція 1970-х років показала, що Індія зробила величезні успіхи в зменшенні своєї залежності від імпорту зерна, забезпечивши себе зерновими культурами, такими як рис і пшениця.
Майбутній аграрний успіх дався Інді зовсім нелегко. Значне використання міндобрив вплинуло на урожайність. Водночас у сусідів валове виробництво рису перевищувало показники в Індії. Так, середня врожайність з гектару часто була вдвічі нижчою ніж у М’янмі, В’єтнамі чи Таїланді. Щоб підтримувати рівень виробництва рису доводилося обробляти все нові угіддя та використовувати все більше ресурсів. В середньому Індія виробляє 2,37 тонни рису з гектару, в порівнянні в Індонезії – 4,6, а у В’єтнамі – 5,22. Все це є комплексним наслідком високої хімізації угідь, мінливості погоди, браку водних ресурсів, а також неефективного ведення господарства.
 

Прогнози наслідків імплементації

Україна може допомогти подолати продовольчу кризу