Ісламська держава: справжні цілі залишаються загадковими

The Islamic state which appeared on the political map of the Middle East in 2006, confused all cards of the major geopolitical players. Established control over the part of territory of Syria and Iraq by the Islamic state created the threats for many actors, including the USA, Russian the EU and even China. Who stands behind of these phenomena? The group expressed its own thoughts.

За подіями у Донецькій та Луганській областях слідкує майже кожен громадянин України, оскільки в новітній історії наша країна ще не зіштовхувалася з подібною гібридною агресією. Росія, яка веде погано приховану військово-терористичну, фінансово-політичну та інформаційну агресію проти України, є об’єктом для прискіпливого вивчення як з боку українських експертів, так і світового співтовариства.

Однак в українському інформаційному просторі (власне, як і в російському) з’являється небагато матеріалів, в яких викладається аналіз діяльності «Ісламської держави Іраку та Левітана» (ІДІЛ). А даремно, оскільки ця терористична організація, яка з’явилася в Іраку у 2006 році шляхом злиття одинадцяти ісламських угруповань під проводом місцевого відділення «Аль-Каїди», може вплинути не лише на перебіг українсько-російського конфлікту, але й здатна ще більше похитнути існуючу систему політичного світоустрою.

Аналітики групи Geostrategy, не претендуючи на якусь глибинну оцінку мети та завдань діяльності ІДІЛ, тим не менше узагальнили те, що ми знаємо: спробували розібратися, хто ж стоїть за ІДІЛ, у який спосіб її можуть використовувати глобальні гравці, і для досягнення яких цілей – тактичних та стратегічних – вона потрібна цим гравцям.

Ось що із цього вийшло.

Хто народив ІДІЛ?

У ході здійсненого аналізу аналітики виокремили кілька думок щодо того, хто ж може стояти за народженням ІДІЛу. Перша, найбільш розповсюджена думка – за цим стоять Сполучені Штати Америки. Відомий в Росії генерал Валерій Герасімов під час зустрічі з військовими аташе іноземних держав в Москві наприкінці минулого року чітко вказав на те, що за створенням ІДІЛ стоїть саме Вашингтон та країни Заходу, які при підготовці до подій «Арабської весни» створювали силу, яка б допомогла міняти політичні режими на Близькому Сході.

Після того, як в 2001 році, а також пізніше режим Башара Асада в Сирії не захитався під військово-політичними ударами Заходу, проти нього випустили ІДІЛ. Цій терористичній організації, на думку російської сторони, вдалося відкусити частину нескореної Сирії та частину Іраку, де знаходяться основі бази цього угруповання.

Відомо, що у сирійському конфлікті Росія виступає на боці режиму Асада,  та розглядає його як останній російський форпост у регіоні Північної Африки та Близького Сходу. Адже події «Арабської весни» виштовхнули Путіна з цього регіону, який колишній Радянський Союз завойовував десятиліттями, витративши на це мільярдні кошті. Єдиний політичний режим, через який Росія залишається хоча б якось прив’язана до регіону – це режим Асада.

Уже згаданий Герасимов називає сирійських повстанців «незаконними збройними формуваннями», натомість США говорять про повстанців як громадян, які борються із диктатурою Асада.  В західних засобах масової інформації можна знати повідомлення про авіаційні удари, які наносить американська авіація по позиціях ІДІЛ. Проте цікаво, що деякі західні експерти вказують на те, що цих ударів насправді ніхто не здійснює, це лише димова завіса, яка допомагає американцям розвінчувати звинувачення у нібито причетності до створення цієї терористичної організації

(Rick Wiles, блог на ресурсі Right Wing Watch).

Дуже сильно напрошуються аналогії із нинішнім українсько-російським конфліктом. Ніби росіяни та американці, граючись словами, просто помінялися місцями. У випадку із Сирією американці підтримують повстанців, а росіяни – центральний режим Дамаску.

Однак існує також й інша точка зору: ІДІЛ – це найбільша небезпека саме для США, а також їх найбільшого партнера по регіону – Саудівської Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратів. Створення Ісламського Халіфату – це те, що може поставити під загрозу на лише мир і спокій американців та європейців. Це те, що може призвести до глобального конфлікту. Події в паризькому журналі Шарлі Абдо показали, наскільки вразливою перед ідеями радикального ісламізму є сьогоднішня Європа. Такі країни як Франція, в якій проживає більше 6 мільйонів мусульман, а також Німеччина, Іспанія та Італія, де ситуація є схожою із французькою, у сукупності можуть спровокувати масштабну кризу в Європі, до якої вперше за новітню історію континенту будуть втягнуті не лише європейські народи, але й зовнішні, непритаманні для Європи етнічні та релігійні групи.

Якщо брати до розрахунку такі позиції, то у створенні та життєдіяльності ІДІЛу можна звинуватити саме Російську Федерацію. У аналітиків групи Geostratgey немає жодних сумнівів у тому, що анексувавши у 2014 році Автономну Республіку Крим, кремлівський керівник Путін зробив фатальну помилку, яка призведе до завершення його політичної кар’єри. У який спосіб це відбудеться – поки залишається загадкою, але те що це обов’язково відбудеться у недалекому майбутньому – немає жодних сумнівів. Поставивши себе на його місце, стане очевидним, що врятуватися він зможе лише у випадку, якщо йому щонайменше вдасться перекинути кризу на сусідню Європу, а щонайбільше – залучити у цей вир свого «заклятого друга» – США.

Вибір такого інструменту як ІДІЛ є надзвичайно зручним. Ісламська держава володіє чітко відвойованою територією, формує теократичні квазідержавні структури управління, а також займається будівництвом справжньої централізованої армії. З часом вона може розширитись за рахунок відвоювання все нових територій. А це означає, що за допомогою ІДІЛ можна:

зірвати видобуток нафти в ОАЕ або Кувейті, збільшивши її вартість (що критично важливо для виживання режиму Путіна),

створити хаос на кордонах Туреччини, яка є країною-членом НАТО,

надалі поширити географію терактів на теренах Європи, що змушуватиме лідерів країн-членів ЄС бути більш зговірливими у питання зняття санкцій щодо Росії.

Однак і в цих практичних розмірковування є слабке місце – Росія сама є державою, яка страждає від радикальних ісламістських груп. Не даремно ж лідер Чечні Рамзан Кадиров так гостро відреагував на погрози ІДІЛу розпочати нову третю Чеченську війну. Низка російських експертів навіть вказують на те, що за допомогою ІДІЛу буде підпалений російський Кавказ, і зроблено це буде через Інгушетію, яку не контролює лідер чеченці Кадиров. Після двох чеченських воєн конфлікті питання незалежності Ічкерії були лише залиті нафто- та газодоларами, однак не вирішені по суті. Незважаючи на видиму стабільність російського Кавказу, ІДІЛ може вкинути суттєві фінансові ресурси на розхитування ситуації. Аналітики групи Geostrategy переконані у тому, що підпалювання російського Кавказу неодмінно призведе до краху режиму Путіна та масштабних внутрішньо російських трагедій.

Третій гравець

Але в цій грі може брати участь і тертя сторона. До речі, те, що Москва і Вашингтон продовжують висловлювати зацікавленість у співпраці щодо зменшення загрози від ІДІЛу, опосередковано свідчить про те, що в регіоні і справді може діяти так звана «третя сила».

Не поринаючи у вир теорії змов, а лише тверезо оцінюючи усі «за» та «проти», можна зробити висновок, що за розширення впливу ІДІЛу може стояти, наприклад, Китай. Адже проблеми, з якими зіштовхується Європа або Росія у контексті загрозу ІДІЛу, роблять його позиції у регіоні більш сильними. Європа страждає від радикальних ісламських рухів, так само і Росія. А якщо страждають, то значить стають слабшими і більш вразливими до зовнішніх факторів. З такими партнерами завжди легше домовлятися.

Китай поки що не страждає напряму від радикального ісламізму. Він для нього проблему поки не становить. А філософія Китаю, за якою він живе не одне століття, вказує на те, що завжди краще та ефективніше боротися із своїми близькими ворогами за рахунок використання потенціалу віддалених ворогів. Отже, боротьба за російський Далекий Схід (двісті років назад належав Китаю), який на 80% забезпечує російський експорт нафти і газу, можна бути ефективнішою тоді, коли Москва долає загрози ісламського тероризму.

Безумовно, війна на кільках фронтах швидше виснажить російські ресурси, що у перспективі відкриє шлях для проникнення Китаю до російського Далекого Сходу.

Однак і у розмірковуваннях на тему зацікавленості Китаю у якійсь співпраці з ІДІЛом також є слабкі місця.

У 1989 році відомий американський аналітик та письменник Ральф Пітерс написав чудову книгу під назвою «Червона армія», сюжет якої описує конфлікт між СРСР і НАТО, внаслідок якого колишня Західна Німеччина під натиском радянських військ капітулює, війська НАТО залишають її територію, а радянські війська досягають берегів Рейну. На цьому війна закінчується, СРСР встановлює контроль над Німеччиною, що дозволяє Москві контролювати усю Європу.

Так от, приблизно десять років тому Ральф Пітерс опублікував нову карту Близького Сходу, на якій існуючі кордони були сильно змінені. Після публікації цієї карти дехто почав говорити про те, що внаслідок зміни кордонів близькосхідних країн ісламська дуга повинна нарешті досягнути кордонів… Китайської Народної Республіки. Це дозволить спричинити сепаратистські процеси в Уйгурській автономії та розпочати громадянську війну в Китаї.

Синьцзян-Уйгурський автономний район займає серединне положення в Євразії, його площа – 1 743 441 кв. кілометрів, що складає близько шостої частини території Китаю. Цей автономний район має сухопутну ділянку кордону із Монголією, Росією, Казахстаном, Киргизією, Таджикистаном, Афганістаном, територіями індійських штатів Джамму і Кашмір, які контролюються Пакистаном.

У кінці 17-го століття у цей район проник іслам, який по сьогоднішній день є основною релігією цього китайського регіону.

Дивлячись на карту, робиш висновок, що на шляху поширення ісламської дуги від регіону Близького Сходу до китайських кордонів стоїть … Сирія. Знову повернувшись до сирійської проблематики, починаєш думати про те, а кому ж насправді може бути вигідною громадянська війна в Китаї?

Чітких і однозначних відповідей на ці питання немає. Та й бути не може, оскільки це і є справжньою геополітичною головоломкою.