Чи повторить Україна «рекорд» виборів в Азербайджані?

On October 9, 2013 the President of Azerbaijan Ilham ALIEV was reelected third times as a President of this country. Given the existence of the strained relations between the President of Azerbaijan and the West, the Geostrategy analysts extrapolated Azerbaijan’s example on Ukraine which has already started preparation to its own presidential election campaign - 2015. Perceptions by Brussels and Washington of both politicians – Ilham Aliev and Viktor Yanukovych - are very similar. What conclusions should make Kyiv in upcoming election campaign based on the example of the presidential elections in Azerbaijan?

9 жовтня 2013 року в Азербайджані відбулися президентські вибори, в результаті яких Ільхам АЛІЄВ був втретє переобраний на найвищу в цій країні керівну посаду. Враховуючи існування напружених відносин азербайджанського президента з керівництвом низки Західноєвропейських держав та США, у першу чергу через нібито політичні переслідування опозиціонерів та нелегітимної, на думку Заходу, конституційної реформи, яка дозволила Ільхаму Алієву втретє переобиратися на посаду президента Азербайджану, аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy екстраполювали азербайджанський приклад на політичну карту України, де вже розпочалася підготовка до президентської передвиборчої кампанії 2015 року.

Адже сприйняття Заходом нинішнього президента України Віктора Януковича, особливо після «справи Ю.Тимошенко», стало схожим на те, як Брюссель та Вашингтон оцінюють і сприймають Ільхама Алієва.

Які ж висновки повинен зробити офіційний Київ у майбутній передвиборчій кампанії, враховуючи приклад президентських виборів в Азербайджані?

 

 

Алієв – друг Заходу

Родина Алієвих одноосібно керує Азербайджаном з моменту розпаду в 1991 року колишнього Радянського Союзу. У 1993 та 1998 роках нині покійний батько Ільхама, Гейдар Алієв двічі переобирався на посаду президента Азербайджану (у період з 1991 по 1993 рік він був Головою Верховного Меджлісу Азербайджану). У 2003 році президентську естафету прийняв син Ільхам, який продовжив курс батька на розвиток енергетичного сектору країни, вибудову стратегічних відносин зі США та Туреччиною, а також пошук надійних шляхів експорту азербайджанської нафти та газу на світові ринки. Цікаво, що на фоні існування доволі напружених відносин Азербайджану із Російською Федерацією, Баку практично не зраджував Україні, особливо в енергетичних питаннях.

Якщо подивитися на закриті документи Посольства США в Баку періоду 2005-2008 років, які стали доступними через мережу Wikileaks, то стане очевидним: під час проведення жорстких переговорів з російською стороною, яка після Помаранчевої революції 2005 року тиснула на Азербайджан, намагаючись обмежити доступ України до будь-яких альтернативних енергоресурсів, Ільхам Алієв залишався вірним тим домовленостям, які його країна ухвалювала з офіційним Києвом.

 

Але така принциповість у відносинах із українськими партнерами немає нічого спільного із тим, як країни Заходу відреагували на проведений у 2009 році в Азербайджані загальнонаціональний референдум, за підсумками якого в Конституції країни були внесені зміни, які дозволили відмінити обмеження на обрання одного й того ж самого кандидата на посаду президента більше двох разів. Заклавши у 2009 році механізм третього переобрання Ільхама Алієва на президентську посаду, Баку наразився на жорстку критику з боку Брюсселю та Вашингтону, який побачив у цій ініціативі антидемократичний, диктаторський характер. Ситуація напружилася ще більше у 2012 році, коли Ільхам Алієв заявив про бажання висунути свою кандидатуру на президентських виборах у жовтні 2013 року.

 

 

ОБСЄ під «Бакинським ударом»

Міжнародний тиск на Азербайджан здійснювався з кількох точок.

Тиснуло ОБСЄ, яке до початку та під час передвиборчої кампанії постійно повторювало про неприпустимість існування в країні кишенькової опозиції, яка створюється керівництвом Азербайджану лише для того, щоб ніхто не звинуватив Ільхама Алієва у відверто диктаторських методах управління державою. Ситуація зайшла настільки далеко, що, за інформацією джерел групи глобальної розвідки Geostrategy, підлеглі керівника офісу ОБСЄ в Баку Корея ТАРГАЯ брали участь в акціях протесту, які проводила опозиція напередодні президентських виборів (це зафіксовано спеціальними службами Азербайджану).

Такі речі, за інформацією джерел, настільки роздратували керівництво Азербайджану, що у березні 2013 року Міністерство закордонних справ Азербайджану направило на адресу головуючого в ОБСЄ Міністра закордонних справ України Леоніда КОЖАРИ лист, в якому було висловлено прохання змінити «Бакинську місію ОБСЄ» на «Координатора проекту ОБСЄ». І це при тому, що мандат місії ОБСЄ було погоджено буквально наприкінці 2012 року, а її бюджет – лише за кілька тижнів до появи цього листа.

Що давала Азербайджану зміна статусу місії ОБСЄ? Така зміна дозволила б значно скоротити персонал представництва ОБСЄ напередодні проведення в жовтні 2013 року президентських виборів, що, за задумом офіційного Баку, знижувало потенційні ризики отримати з боку ОБСЄ критику за результатами проведення президентських виборів. Подібний крок Боку мав також зробити керівництво офісу ОБСЄ в Баку більш стриманим в своїх оцінках щодо внутрішньополітичних процесів в Азербайджані.

Ситуація була настільки серйозною, що Генеральний секретар ОБСЄ Ламберто ЗАНЬЄР особисто обговорював це питання із президентом Ільхамом Алієвим.

Аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy вважають, що подібна ініціатива офіційного Баку стала серйозною проблемою на початку головування України в ОБСЄ, оскільки могла поставити під загрозу ухвалення важливих рішень в рамках українського головування. Адже відповідно до існуючої процедури ухвалення рішень в рамках ОБСЄ, необхідно мати повний консенсус. У разі, якщо одна із країн-членів ОБСЄ виступає проти ухвалення підсумкового документу, рішення вважається неприйнятим.

Розуміючи усі наявні ризики, у липні цього року в Баку із робочим візитом літав головуючий в ОБСЄ Леонід Кожара, який закликав міністра закордонних справ Азербайджану Ельмара МАМЕДЬЯРОВА не міняти статус представництва ОБСЄ в Баку. Зрештою українській стороні вдалося переконати азербайджанських колег у тому, щоб вони не міняли статус офісу ОБСЄ в Баку.

Однак, на думку аналітиків Geostrategy, це було б неможливим без особистого втручання іншого українського політика – Віце-прем’єр-міністра України Костянтина ГРИЩЕНКА, якого Віктор ЯНУКОВИЧ одразу після отримання згаданого листа і виникнення кризової ситуації в ОБСЄ відправив в Баку «гасити міжнародну пожежу» (він особисто добре знав азербайджанського міністра закордонних справ, тому й міг домовлятися про вирішення таких чутливих питань).

Колишній міністр закордонних справ України був в Баку рівно два дні – 11 та 12 квітня, і за цей час було підготовлено грунт для вирішення цієї проблемної ситуації. Україні були зараховані бали «міжнародного кризового менеджменту», що також створило певні передумови для меншої критики Заходом передвиборчої кампанії та самих президентських виборів в Азербайджані.

 

Захід визнав Алієва

Судячи із доволі стриманих заяв Відня (ОБСЄ), Страсбургу (Рада Європи), Брюсселя (Європейський Союз) та Вашингтона щодо результатів проведених в Азербайджані президентських виборів, аналітики групи Geostrategy схильні зробити висновок про те, що Захід вибори в Азербайджані «проковтнув».

Однак треба чітко усвідомлювати, що для отримання такого неймовірного результату – Захід визнав легітимним втретє переобраного президента Азербайджану Ільхама Алієва – Баку довелося втілювати неймовірно складі міжнародні комбінації.

Звичайно, у хід було пущено енергетичну зброю. За місяць до проведення в Азербайджані президентських виборів, європейські енергетичні компанії Shell, Bulgargaz, Gas Natural Fenosa, DEPA, E.ON, GDF Suez, HERA Trading, Axpo, Enel підписали контракти на постачання азербайджанського газу, основні обсяги якого отримають Італія, Греція та Болгарія. Строк дії контрактів – 25 років. Обсяги газу складе близько 10 мільярдів кубічних метрів на рік з можливим збільшенням до 20 мільярдів кубічних метрів. Місце видобутку – нафто родовище Шах-Деніз, потенційні поклади якого оцінюються в близько 1,2 трильйона кубічних метрів газу.
 

На фото: Прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Таїп Ердоган та Президент Азербайджану Ільхам Алієв

 

«Це революційний контракт, оскільки від дає гарантії поставок в Європу газу з нового джерела на десятиліття вперед, причому на умовах, які відповідають європейським ринковим умовам» - сказав глава E.ON Global Commodities SE Кристофер Дельбрюк. І навіть не зважаючи на певний скептицизм щодо того, що азербайджанським газом буде забезпечена лише обмежена група держав, а для його дистрибуції в інші європейські країни необхідно будувати нові газотранспортні шляхи, ця комбінація Баку все-рівно була результативною.

Принаймні Брюссель не ставив під сумнів те, що Ільхам Алієв – законно обраний президент.

 

Для глибокої проробки ситуації також було залучено США. Саме в Нью-Йорку, 26 вересня, менше ніж за місяць до проведення президентських виборів, міністр закордонних справ Азербайджану Ельмар Мамедьяров прийняв участь у роботі Каспійського форуму. На ньому було детально розказано не лише про наміри Азербайджану зіграти на пониженні залежності Європи від російського Газпрому, але й про будівництво стратегічно важливої залізної дороги, яка має об’єднати Азербайджан, Грузію та Туреччину. Азербайджанці висловили вдячність американцям за допомогу, надану у реалізації цих амбітних геополітичних проектів. За інформацією групи глобальної розвідки Geostrategy, в кулуарах форуму також обговорювалася можлива реакція США на проведення президентських виборів. Як результат, Ельмар Мамедьяров привіз із Нью-Йорку до Баку позитивний політичний сигнал про те, що Вашингтон покритикує Ільхама Алієва, але без проблем визнає єдиним легітимним президентом Азербайджану.

 

Чому Україні в 2015 році буде важко повторити приклад Азербайджану?

Але окрім енергетичного фактору, було й інші фактори, які зробили Захід спокійним і терплячим щодо виборів в Азербайджані. Внутрішня економічна та політична ситуація залишається доволі стабільною та прогнозованою. Що так само підштовхнуло країни Заходу до думки про необхідність визнання легітимності проведених виборів.

Вплив на Азербайджан світової фінансово-економічної кризи був доволі обмеженим. Відповідно до положень доповіді Ronald Reagan House по Південному Кавказу за період 2008-2013 років, в Азербайджані за вказаний період не спостерігалося різкого зниження обсягів ВВП та рівня життя населення. Навпаки, економіка продовжувала зростання. У доповіді зазначається, що величезні поклади енергетичних ресурсів, а також доволі грамотна державна стратегія управління прибутками від продажу енергоносіїв дозволили Азербайджану демонструвати економічне зростання. Швидке зростання економіки використовується урядом цієї держави для зниження рівня бідності – з 49% у 2001 році до рекордних 6% у 2012 році.

На цьому фоні знижується рівень нерівності в отриманні прибутків, особливо серед мешканців великих міст та сел.

Використовуючи приклади Норвегії та США, уряд Азербайджану виступає інвестором не лише великих національних проектів, але й активно вкладає в іноземні активи. За підсумками 2012 року загальний обсяг інвестиційного портфелю Держнафтофонду Азербайджану досяг 34 млрд. дол. США.

На думку аналітиків групи глобальної розвідки Geostrategy, такі фактори як:

• стійке економічне зростання, яке дозволяє більшості населення збільшувати власні прибутки;
• низька залежність країни від зовнішніх фінансових запозичень;
• стабільність політичної системи;
• високий рівень надходження національних інвестицій у розвиток економіки власної країни;
• замкнутість усіх процесів на людях з близького оточення покійного Гейдара Алієва;
• відсутність реальної сильної альтернативи Ільхаму Алієву;
• висока підтримка населенням Азербайджану політики нинішньої влади в Баку

унеможливили будь-які маніпуляції, до яких могли б вдатися країни Заходу для зміни політичного режиму в Азербайджані.

Саме набір цих беззаперечних факторів переконали Брюссель та Вашингтон у безальтернативності продовження перебування Ільхама Алієва на президентській посаді ще на п’ять років. Таким чином Захід практично без бою погодився із тим, що Ільхам Алієв є втретє законно обраним президентом.

84% голосів, набраних чинним азербайджанським президентом, чітко вказали на те, що він є єдиним легітимно обраним президентом. Бо будь-які фальсифікації виборів, якщо б вони і мали місце у день голосування, не змогли б забезпечити для Ільхама Алієва 84% підтримки виборців. Тому  Вашингтону і Брюсселю не залишалося нічого іншого, як зателефонувати в Баку і привітати переобраного президента із впевненою перемогою.

Цікаво, а скільки б за таку «чисту перемогу» погодився заплатити нинішній український президент Віктор Янукович? Напевно, дуже багато.
 

Аналітики Geostrategy не помиляться, якщо скажуть, що для Віктора Януковича президентські вибори в 2015 році будуть найважчими за усю його політичну кар’єру. І, як і в 2004 році, їх успіх великою мірою буде залежати від того, наскільки Західна Європа та США будуть готові побачити в особі українського президента загальнонаціонального лідера, який зможе продовжити вести одну із найбільший в Європі країн шляхом стабільного та демократичного розвитку.

Лідера, якого підтримають більшість українських виборців. Одним словом побачить в ньому своєрідного модернізованого Ільхама Алієва, тільки в українському, або ж навіть європейському контексті.

А для цього Віктору Януковичу треба зробити небагато – отримати перевагу за результатами підрахунку голосів не в межах статичної похибки (як у 2010 році), а відірватися від свого опозиційного суперника, ким би він не був, мінімум відсотків на п'ятнадцять. Ось тоді результати голосування ні в кого не викличуть сумніву.

Однак такий розвиток подій поки що це виглядає дуже проблематичним.

Причому з двох точок зору – національного та міжнародного.

Продовження падіння темпів розвитку української економіки, невдала політика щодо Росії, яка, отримавши право на перебування російського Чорноморського флоту в Криму на наступних 40 років, не знизила для України ціни на газ, руйнування виснаженої інфраструктури без високих темпів її відновлення (поглиблення кризових явищ в дорожній галузі), відсутність очевидного прогресу в реформуванні податкового законодавства, концентрація великих активів у руках невеликої кількості осіб, наближених до української влади – ось те, що українські виборці будуть ставити у вину саме Віктору Януковичу.

У свою чергу Євросоюз та США, які перед самітом «Східного Партнерства» очікують на вирішення питання звільнення колишнього Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко, так само мають власні розчарування. Віктор Янукович, перемогу якого у 2010 році не ставив під сумнів Вашингтон та Брюссель, не виправдав їх сподівань.

При його президентстві почалися відходи від демократичних принципів управління країною, мали місце переслідування опонентів за політичними мотивами, посилився тиск на ЗМІ, стали важчими умови діяльності іноземних компаній на українському ринку, внаслідок чого спостерігається стійка тенденція відтоку іноземних інвестицій з українського ринку.

І нікого – ні Захід, ні українських виборців – у принципі не цікавлять об’єктивні обставини, які заважали (і заважають) Віктору Януковичу досягати видимих результатів. Усі хочуть бачити виконання обіцянок, і ніхто не хоче зрозуміти, чому їх так важко доводиться виконувати.

Враховуючи усі вищевказані фактори, повторити в 2015 році рекорд Ільхама Алієва буде для Віктора Януковича надзвичайно важким завданням. Але, на думку аналітиків Geostrategy, його полегшить факт підписання у листопаді цього року між Україною та Європейським Союзом довгоочікуваної Угоди про асоціацію.

Якщо Угода про асоціацію буде підписана, це створить хоча б видиму ілюзію того, що Захід буде більш стриманим, ніж у 2004 році, у своєму ставленні до чинного українського президента. Якщо ж через якісь причини, зокрема через Юлію Тимошенко, Угоду не підпишуть – це остаточно поставить крапку в президентський кар’єрі Віктора Януковича.

Це перше, що йому необхідно усвідомити.
І друге – вже на цьому етапі необхідно розпочати формування стратегії участі Віктора Януковича у президентській кампанії. У цій стратегії вагоме місце має бути відведено пошуку своєрідних «політичних та економічних гачків», які зачеплять Захід, зацікавлять його в тому, що співпраця з Віктором Януковичем після 2015 року – річ вигідна як Західному капіталу, так і українським громадянам, які хочуть ставати ближче до Європейського Союзу.

 

Матеріал підготовлено на замовлення Інформаційно-аналітичного порталу Inpress.ua