У дипломатії – як на війні? «Дерроклікс» і внутрішньополітична боротьба у Великій Британії

Новина про витік конфіденційної інформації з дипломатичних установ у добу розвинених інформаційно-комунікаційних технологій та помітних прецедентів (згадаймо хоча б «Вікілікс») мало кого дивує. Але вона безумовно дивує – і має вагомий вплив, – коли мова йде про впливових міжнародних акторів, ба більше – союзників і тісних партнерів.

За іронією долі, скандал із витоком дипломатичного листування вже експосла Великої Британії в США, сера Кіма Деррока вкотре нагадав світові про недипломатичність оцінки чинного американського президента іншими світовими лідерами. А деталі й обставини, за яких цей витік відбувся, опосередковано вказують на те, кому насправді він міг бути вигідний.

Конфіденційне листування потрапило до журналістів видання «Дейлі мейл» 7 липня. У ньому Кім Деррок під надзвичайно критичним кутом аналізує діяльність адміністрації Трампа, послуговуючись далеко не дипломатичним вокабуляром.

Так, конфлікти всередині Білого Дому посол характеризує як «поножовщину», а атмосферу в ньому – «дисфункціональною»; про очільника США казав, що він «випромінює непевність», а його заяви «повні брехливих заяв», водночас порівнюючи його з Термінатором, який «постає з полум’я побитим, але непорушним» (натякаючи на вміння Трампа виходити з усіх неприємностей без значних репутаційних втрат); застерігає, що дії чинної адміністрації США загрожують світовій економічній системі; і висловлює побоювання, що Трамп може напасти на Іран.

Свого роду інструкцію для роботи уряду Великої Британії з Трампом викладено в меморандумі британського посольства в США від 22 червня 2017 року, яке розглядалося на засіданні Ради національної безпеки Сполученого Королівства. Інструкція досить проста й складається з трьох пунктів.

• Пункт перший: «заповніть простір» навколо Трампа, тобто встановіть контакт із якомога більшою кількістю людей із його оточення. Щоправда, президент США, за словами Деррока, часто спілкується з людьми за межами адміністрації «щодо поточних питань», але й із ними британцям вдалося знайти спільну мову.
• Пункт другий: Мей повинна частіше дзвонити Трампу – кілька разів на місяць. Трамп «поважає і симпатизує» британській прем’єрці, стверджує Деррок.
• Пункт третій: британські політики й чиновники повинні лестити Трампу за будь-якої нагоди. При цьому говорити з американським президентом потрібно «просто» і «навіть грубо», а натяків і недомовок він може не зрозуміти.

«Не думаю, що ця адміністрація [США] взагалі колись виглядатиме компетентною», – таку критичну оцінку дає британський посол.

Наступного дня після витоку дипломатичного листування свою реакцію висловив і Дональд Трамп у серії твітів.

«Цей ідіотський посол, якого нав’язало нам Сполучене Королівство, – не той, від кого ми у захваті, [а] дуже тупий чоловік. Йому слід повідомляти своїй країні і прем'єр-міністерці Мей про їхні провалені переговори щодо виходу з ЄС, а не засмучуватися моєю критикою того, як погано вони їх провели. Я казав Мей, як укласти ту угоду, та вона пішла своїм дурним шляхом – і не змогла її отримати. Жах! Посла не знаю, та мені сказали, що він повний дурень», – написав Трамп.

Ще пізніше він додав, що Сполучені Штати «більше не матимуть справи» з послом Кімом Дерроком.

На публікацію відреагував і уряд Британії. Форін-Офіс прямо не підтвердив факт витоку інформації, але й не спростував процитований журналістами зміст листування Деррока.

«Громадськість Британії очікує, що наші посли надають міністрам чесну й неупереджену оцінку політики в країнах їхнього перебування. Ці погляди не обов’язково відображають погляди міністрів чи й уряду. Але ми платимо їм за чесність… Звісно, ми б воліли, аби такі поради використовувалися міністрами й державними службовцями належним чином, і важливо, щоб наші посли могли надавати свої поради, які мають лишатися конфіденційними», – йдеться в заяві зовнішньополітичного відомства Британії.

Пізніше і прем’єр-міністерка Тереза Мей висловила особисту підтримку послу Дерроку. «Ми чітко заявили США про те, наскільки прикрим є цей витік, – повідомив речник британського уряду. – Вибрані уривки не відображають близькості наших [із США] відносин і цінності, якої ми їм надаємо. У той же час ми також підкреслили важливість того, що наші посли можуть надавати чесні й неупереджені оцінки політики в країні їхнього перебування. Сер Кім Деррок і надалі має повну підтримку Прем’єр-міністерки».

А міністр закордонних справ Британії Джеремі Хант відповів Трампу в твіттері: «Друзі говорять одне одному правду, тож скажу і я: ці коментарі [наведені вище] є неповагою і образою для нашої прем’єр-міністерки та моєї країни. Ваші дипломати діляться своїми особистими думками із [Державним секретарем США] Майком Помпео – так само чинять і наші!».

Зрештою, в середу, 10 липня, сам Деррок заявив, що йде у відставку. «Хоча термін мого перебування в США має завершитися наприкінці цього року, я гадаю, що за нинішніх обставин розсудливо буде дозволити призначення нового посла», – сказав він у своєму виступі з нагоди звільнення з посади.

Чому Кім Деррок та кому вигідно?

Не останню роль у скандалі грає й особистість посла сера Кіма Деррока. Кадровий дипломат із 45-річним стажем держслужби є тим, кого американці назвали б «self-made man».

Після розлучення батьків Деррок у віці шести років переїжджає з Кенії в Англію, де живе з матір’ю і молодшим братом. Замість того, щоб працювати в робітничій сфері, хлопець успішно складає вступні іспити до Абінґдон-Скул – однієї з найстаріших і престижних шкіл Англії. Щоправда, в університеті вивчає далекий від дипломатії фах – зоологію.

У 1977 році випускник Даремського університету Кім Деррок несподівано починає працювати у Форін-Офісі (сам він віджартовувався, що той першим запропонував йому роботу) і стрімко будує кар’єру урядовця. Зокрема, він був радником прем’єр-міністра Тоні Блера з європейських питань, чотири роки (2007-2011) був постійним представником Великої Британії в ЄС, три роки в уряді Девіда Камерона працював радником із питань національної безпеки, а з 2016 року, коли наближалося завершення його кар’єри на держслужбі, отримав почесну посаду посла Британії в США.

Варто підкреслити: Деррок позиціонував і позиціонує себе єврооптимістом, а отже, противником виходу Великої Британії з ЄС. Що це дає у підсумку?

Здавалося б, скандал може грати на руку одному з учасників політичної боротьби за посаду очільника британської Консервативної партії (а отже, й прем’єр-міністра країни) Боріса Джонсона.

Адже:

• по-перше, Джонсон має зв’язки з Форін-Офісом (бо працював там близько двох років) і тому цілком міг отримати доступ до компромату на Деррока;
• по-друге, Джонсон прихильно ставиться до Трампа і має з ним приязні відносини (тож сигнал для перезавантаження британської дипломатії може стати гарним початком його прем’єрства);
• по-третє, попри певний відрив від свого конкурента – нинішнього очільника британського зовнішньополітичного відомства Джеремі Ханта, останні заміри показували, що їхня підтримка поступово вирівнюється;
• і зрештою, по-четверте, витік інформації з Форін-Офісу підставляє передусім це відомство – а отже, і його нинішнього керівника, Ханта.

Аргументи на користь цієї думки є. Але немає головного: доцільності. У плани ані Джонсона, ані Ханта не входило псування відносин зі Сполученими Штатами. Навпаки, два державні візити Трампа до Сполученого Королівства, здійснені у 2018 та 2019 роках (організовані не в останню чергу тим же Дерроком), повинні були активізувати взаємовідносини США й Британії на тлі наближення дати «брекзиту». А укладання торговельної угоди зі Штатами є конче необхідним для Сполученого Королівства.

Крім того, простий дипломатичний принцип підказує нам: посол є представником цілої країни. Тож скандал, про який іде мова, кидає тінь на чинний уряд, частиною якого Джонсон чи Хант були і є, а також на правлячу Консервативну партію (членами якої вони є). Тож слід підійти до «Деррокліксу» з дещо іншого боку – з боку медіа, на якому матеріали з’явилися вперше.

Цим медіа є «Дейлі мейл» – популярний британський таблоїд лівого спрямування, який активно підтримував (і підтримує) «брекзит».

А з урахуванням того, що чинній владі Британії витік конфіденційного листування аж ніяк не був вигідним (більш того, вони публічно підтримали посла), зацікавлену сторону слід пошукати серед позасистемних політичних сил і груп. І така група є. Це – новостворена «Партія брекзиту» на чолі із сумнозвісним євроскептиком Найджелом Фараджем

Переповідати всю політичну біографію Фараджа немає сенсу, достатньо виокремити лише деякі показові епізоди. Передусім згадаймо, що саме Фарадж ще чверть століття тому був засновником Партії незалежності Сполученого Королівства (ПНСК), з назви якої випливає її ставлення до членства країни в Євросоюзі. Парадоксально, але з виборів до Європарламенту 1999 року ПНСК стабільно долала прохідний бар’єр – і кожного разу в Європарламент потрапляв Фарадж – при цьому на внутрішньополітичному полі їй катастрофічно не щастило – аж до того, що її представники потрапили до парламенту лише один раз.

Цей же Фарадж був причетний до одного цікавого епізоду, який безпосередньо стосується України. У 2016 році видання «Дейлі біст» повідомляло, що Фарадж використовував кошти ЄС (тобто кошти європейських платників податків) для підтримки негативного результату референдуму в Нідерландах щодо схвалення Угоди про асоціацію Україна-ЄС. При цьому в коментарі виданню він заявив, що не бачить нічого поганого в такому використанні коштів.

Під час кампаній у Великій Британії напередодні референдуму про «брекзит» у червні 2016 року Фарадж очолював групу «Голосуй за вихід» (“Vote Leave”), до якої, до речі, входив і Джонсон. Саме ця група їздила автобусом по Британії, де виголошувала маніпулятивні тези про «600 мільйонів турецьких мігрантів» і «350 мільйонів фунтів стерлінгів», які Британія щодня втрачає через необхідність сплачувати внесок до ЄС.

Наступного ж дня після референдуму Фарадж заявив, що не буде претендувати на посаду прем’єра Британії, а згодом пішов з посади лідера ПНСК.

Зрештою, за шість тижнів до виборів до Європарламенту в травні 2019 року Фарадж вигулькує з новим політичним проєктом – «Партією брекзиту», яка під гаслом «Змінимо політику назавжди» отримує третину голосів виборців. І в інтерв’ю ВВС Radio 4 заявляє, що «Партія брекзиту» йтиме і на наступні загальнонаціональні вибори (які заплановані на червень 2021 року).

Зондування ґрунту нової політичної реальності відбулося на проміжних виборах в Пітерборо буквально за лічені дні після виборів до Європарламенту (6 червня). Попри опитування, які давали кандидату від «Партії брекзиту» Майку Ґріну перше місце, перемогу здобула лейбористка Ліза Форбс, посунувши «брекзитерку» на другу позицію. Та для новоствореної партії це дуже солідний результат – адже розрив між Ґріном і Форбс склала ледь більше двох відсотків (30,9% і 28,9%, відповідно).

Висновки

Отже, складаючи все докупи, маємо не надто втішні підсумки:

по-перше, Фарадж має тісні відносини із Трампом – останній навіть публічно заявляв, що волів би бачити Фараджа британським послом у США;

по-друге, Фарадж виступає за жорсткий і безкомпромісний «брекзит», у чому сходяться він, Трамп і редакційна політика «Дейл імейл»;

по-третє, скандал із витоком дипломатичного листування лише грає на руку Фараджу, оскільки мобілізує його електорат.

Тож можна припустити (гіпотетично, бо доказів цьому немає), що або витік було організовано Фараджем, або ж у Форін-Офісі є симпатики жорсткого «брекзиту», які вирішили підлити палива у двигун виходу Британії з ЄС.

Так чи інакше, внутрішньополітична боротьба в Сполученому Королівстві починає виливатися на міжнародну арену все активніше. І для збереження статусу впливової держави в міжнародних відносинах це навряд чи корисно.

Для Geostrategy Олег Павлюк, Сілвестер Носенко