КИТАЙ відсуває УКРАЇНУ з регіону Середньої Азії

Аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy здійснили аналіз стану проникнення Китаю до важливого з точки зору глобальної геополітики регіону Центральної Азії.

В результаті аналізу експерти дійшли невтішних для України висновків:

а) по-перше, Україна поступово зводить нанівець співпрацю з такими країнами регіону як Узбекистан та Киргизстан (за останні роки не відбулося жодних більш-менш значимих подій високого рівня за участю цих держав та України). Від Посла України в Узбекистані Юрія САВЧЕНКА та Посла України в Киргизстані Володимира СОЛОВЯ роками не доходять жодні сигнали про те, що ж все-таки відбувається у двосторонніх відносинах з цими важливими державами регіону;

б) по-друге, в так званому «живому активі Києва» поки що існують такі держави як Казахстан та, частково, Таджикистан. Однак відсутність протягом тривалого періоду конкретних результатів у співпраці з цими державами вказують на те, що Україна втратить і цей напрямок. Арешт на початку 2013 року в Казахстані представників «Укрспецекспорту» за підозрою у дачі хабара різко зіпсував атмосферу українсько-казахських відносин. Оскільки Посол України в Казахстані Олег ДЬОМІН та Посол України в Таджикистані Віктор НІКІТЮК не проявляють особливої публічної активності, це додатково вказує на відсутність системної стратегічної роботи Києва у цьому регіоні;

в) по-третє, будь-які спроби Києва вийти на більш-менш зрозумілі проекти в Центральній Азії миттєво блокуються російською стороною. Надалі подібна ситуація навряд чи зміниться.

Натомість, та фоні виходу України з важливого з безпекової та енергетичної точок зору регіону Центральної Азії, який колись був частиною Радянського Союзу, політичний та економічний вакуум активно заповнює Китай.

Сьогодні у своїх відносинах із Центральноазіатськими державами Пекін надає перевагу економічній, а не військовій співпраці. Це робиться свідомо, і перш за все для того, аби уникнути небажаного напруження у відносинах з Росією. Проте наївно було б вважати, що торгівля – єдине, що цікавить Китай в Середній Азії.

Нафта й газ – ці два слова в лексиконі китайських політиків по відношенню до Казахстану та Туркменістану звучать настільки часто, що стає зрозумілим: Пекін вже розробив серйозні геополітичні плани щодо проникнення до цього регіону.

У Китаю існує гостра потреба у забезпечення енергетичної безпеки та стабільності у самій великій за площею територіально-адміністративній одинці Китаю – Сінцзяні. Ця провінція межує з Монголією, Росією, Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, Афганістаном, а також двома штатами Джамму і Кашмір, які контролюються Пакистаном, що робить її ключовою з точки зору забезпечення національної безпеки усього Китаю.

Населення провінції – близько 22 мільйонів осіб.

З урахуванням важливості географічного наближення регіону Сінцзянь до Центральної Азії, Китай також опікується окремими безпековими питаннями, пов’язаними із можливим поширення та активізацією ісламського фундаменталізму. Китай намагається вирішувати їх у рамках двосторонньої та багатосторонньої співпраці із державами регіону.

Аналітики групи очікують, що після виводу військ НАТО із Афганістану в 2014 році міжетнічні та міжрелігійні конфлікти в Центральній Азії можуть загостритись. А це означає, що ризики для Китаю також можуть різко збільшитися.
Проте, очікується, що Китай поки що не буде прагнути стати регіональним політичним лідером в Центральній Азії, натомість залишить цю роль Росії.

Аналіз ситуації

Китай давно почав розширювати свій вплив у регіоні, однак переважно використовуючи економічні, а не військові механізми. Військовий вплив у регіоні обмежений з низки причин:

• Пекін намагається уникнути охолодження у відносинах з Росією, яка вважає себе гарантом регіональної безпеки;

• лідери держав Центральної Азії вважають, що Китай має занадто багато впливу в регіоні, тому з недовірою ставляться до розширення його військового впливу.

• Китай не хоче ставати гарантом безпеки у регіоні через свою зовнішню політику невтручання.

Сьогодні більшість багатосторонніх безпекових ініціатив проводяться через Шанхайську Організацію Співробітництва (ШОС), та сконцентровані на боротьбі із тероризмом. З 2003 року в рамках ШОС було проведено 8 миротворчих операцій, остання і найменша з них пройшла у червні 2012 року в Таджикистані за участі всіх членів організації крім Узбекистану.

Вони показали очевидну недостатність військової співпраці в регіоні. Узбекистан не хоче допустити інтернаціоналізації конфліктів, щоб запобігти лідерству сторонніх держав в регіоні, зокрема, Росії.

Двостороння співпраця. Безпекова

На фоні невпинно згасаючої співпраці України з державами регіону Центральної Азії, Китай, навпаки, нарощує активність. Оскільки економічні аспекти відомі та очевидні, цікаво зупинитися саме на тому, що Пекін поки що намагається приховувати – співпраці в безпековій сфері.

Казахстан

В рамках антитерористичної співпраці, Китай надає значне транспортне а комунікаційне сприяння Казахстану. Це основний партнер Китаю в регіоні, регулярні військові обміни проводяться з 1993 року, спільні військові навчання – з 2002 року. У рамках багатосторонніх механізмів співпраця двох держав зводиться до традиційних секторів – протидія тероризму та наркотрафіку. Китай надає значну військову допомогу Казахстану, однак, лише у сфері несмертельного обладнання.

Киргизстан

Співпраця обмежена, зводиться до боротьби з уйгурським сепаратизмом та постачання збройним силам Киргизстану транспорту та комп’ютерів.

Туркменістан та Таджикистан

Безпекові відносини поки що не пріоритетні для Китаю; у відносинах із Туркменістаном пріоритетним є імпорт газу, тому співпраця у сфері безпеки зводиться до охорони трубопроводів. Інтереси Китаю в Таджикистані також обмежені через ворожість цієї країни до Китаю внаслідок перегляду кордону.

Узбекистан

Узбекистан, навпаки, поступово дистанціюється від Росії з метою поглиблення відносин із Китаєм.
У червні 2012 року Узбекистан вийшов із Організації договору про колективну безпеку та підписав договір про стратегічне партнерство із Китаєм в рамках ШОС. Проте Китай на даний момент не схиляється до глибших, ніж з іншими країнами регіону, відносин із Узбекистаном.

ВИСНОВКИ

Пекін занепокоєний можливим поширенням ісламського фундаменталізму в регіоні після виводу військ НАТО із Афганістану, оскільки це може негативно вплинути на можливість імпортувати енергоносії та привнести нестабільність до Сінцзяну. Це можливо, якщо в Афганістані продовжуватиметься громадянська війна або Талібан повернеться до влади та експортуватиме ідеологію до центральноазіатських держав. Оскільки обмеженість військового впливу Китаю поширюється і на Афганістан, Китай, на думку аналітиків групи глобальної розвідки Geostrategy, буде проводити обережну політику, надаючи перевагу багатосторонній співпраці.

Міністру закордонних справ України Леоніду КОЖАРІ доцільно почати звертати увагу своїх підлеглих на важливість поступової реанімації середньоазійського напрямку. Дипломатичні кадри на роботу в цих державах повинні підбиратися не за залишковим принципом «ті, хто мовою іноземною не володіє», і не за принципом політичної висилки (Посол України в Казахстані Олег Дьомін – колишній губернатор Харківської області; таких як він Послів в країнах СНД завжди було багато). А за принципом «професійності, порядності та креативності».