Саміт СП: Чому Україна отримала те, що хотіла

24 листопада 2017 року у Брюсселі відбувся П’ятий Саміт Ініціативи Європейського Союзу Східне Партнерство (СП), який закладає основи для співпраці шести країн СП – України, Грузії, Молдови, Білорусі, Азербайджану та Вірменії – із ЄС на наступні два роки

Цьогорічний Саміт суттєво відрізнявся від попередніх. Представники трьох із шести країн Ініціативи ЄС – Україна, Грузія та Молдова – приїхали до Брюсселю як переможці, яким вдалося підписати та ратифікувати Угоди про асоціацію з Євросоюзом, запустити зони вільної торгівлі та отримати безвізовий режим (не безкоштовно, а в обмін на реформи).

Ці завдання були визначені у 2015 році в Ризі як найбільш амбітні із усіх, які ставилися перед ЄС і СП з моменту запуску Ініціативи у 2009 році. І навіть консультативний референдум у Нідерландах, через який більше ніж на рік затягнувся процес ратифікації Євросоюзом Угоди про асоціацію з Україною, не зміг загальмувати розширення так званого кола «країн-асоційованих членів» ЄС.

Мабуть, це найголовніша ознака П’ятого Саміту, який засвідчив, що навіть країни, традиційно міцно прив’язані до колишнього радянського сателіту – Росії, можуть зрештою стати на шлях євроінтеграції та отримати успіх.

Інший важливий нюанс: Україна, Молдова та Грузія досягли безпрецедентної за своїми масштабами переорієнтації з російського ринку на ринок Євросоюзу. У 2017 році експорт трьох країн СП до ЄС становив більше 40% (в Україні – близько 42%, а у Молдови та Грузії перевалив за 50%). А це означає, що виробляючи конкурентоспроможні товари, які відповідають високим фітосанітарним та іншим нормам ЄС, ці країни зможуть легше завойовувати нові ринки збуту. І монопольному становищу російського ринку в структурі експорту можна буде нарешті сказати «good by».

До речі, у своїх коментарях за результатами Саміту російські ЗМІ в один голос повторювали тезу про те, що Ініціатива Східного партнерства не досягла жодної із поставлених цілей.

— Але саме у нашому випадку все навпаки: цілей СП досягнуто, оскільки 3 із 6 країн СП стали асоційованими членами Євросоюзу.

І це попри безпрецедентні зусилля Росії по зриву цього процесу. Тому у Москві розуміють, що у разі повторення Білоруссю, Азербайджаном та Вірменією прикладів інших трьох країн, можна буде говорити про остаточну втрату Москвою політичного та економічного контролю над важливою частиною пострадянського простору. І від цього Кремль втрачає спокій та політичну рівновагу.

Висока ціна за незалежний вибір

На жаль, такий вибір має велику ціну для тих, хто наважився на втечу від пострадянської реальності. Так, Україна заплатила за це тимчасово окупованим Кримом, частинами окремих непідконтрольних територій Луганської та Донецької областей та закритим російським ринком, Грузія – окупацією з боку Росії близько 20% свої території. Хоча й давно, але все ж таки від втручання зовнішнього військового фактору у внутрішні справи постраждала також сусідня Молдова, а Нагірно-Карабахський конфлікт вже третє десятиліття поспіль затьмарює відносини між Азербайджаном і Вірменією.

Єдиною країною-учасницею «Східного партнерства», якій на сьогодні вдалося уникнути конфлікту із сусідніми державами, є Білорусь. Але, судячи із останніх подій, пов’язаних із втягуванням цієї держави до військово-політичного співробітництва з Росією (затримання за наполяганням Москви на території Білорусі українських громадян, проведення масштабних військових навчань за участю тисяч російських військових), ніхто не може точно сказати, чи Москва не піде на провокативні дії щодо Мінську. Адже прагнення у російського керівництва зробити Східне Партнерство міждержавним утворенням, кожен учасник якого має невирішені територіальні суперечки, нікуди не ділося. Розуміючи усю важливість безпекового фактору, Євросоюз погодився у тексті заключної декларації Брюссельського Саміту визнати можливість своєї безпосередньої присутності у конфліктних регіонах у разі виникнення такої потреби. Сильний сигнал для країн СП і тривожний – для Росії. 

Мусимо визнати, що за останні два роки Європейський Союз також пережив багато потрясінь, про які ще пару років тому ніхто й не думав. Різке зростання в країнах-членах євроскептичних настроїв, яке призвело до виходу Великої Британії з лав Євросоюзу, гучні заяви про необхідність перегляду Лісабонського договору у частині повернення політичних та фінансових повноважень від інституцій ЄС до національних урядів держав-членів, прихід до влади популістських партій в низці країн ЄС – усе це ослабило партнера України.

На такому складному геополітичному тлі якраз і проходив П’ятий Саміт Східного Партнерства у Брюсселі. Причому поточна геополітична ситуація на континенті вимагала від ЄС неймовірного: необхідно було показати своїм громадянам, а також Росії, що політика Східного Сусідства жива, успішна, і навіть попри підривну роботу російських агентів впливу в країнах Євросоюзу та мільярдні вливання для дестабілізації ЄС, приносить неймовірні результати як для самого ЄС, так і для країн-партнерів. Приклади України, Грузії та Молдови, хто б що не казав, дійсно надихають Брюссель на подальше поглиблення співпраці з країнами-учасницями СП, у першу чергу тими, хто ще не прийняв для себе рішення розпочинати переговорний процес про поглиблення політичних та економічних відносин з Євросоюзом.

І тут не обійшлося без позитиву. Так, на Брюссельському саміті трійка «стриманих партнерів ЄС (Вірменія, Білорусь та Азербайджан)» перетворилася на «двійку», оскільки Вірменія наважилася вголос висловлювати свої прагнення поглиблювати відносини з ЄС. Підтвердженням цього є підписання у Брюсселі у рамках Саміту Угоди про розширену та всеохоплюючу співпрацю між ЄС і Вірменією.

— Підписання Угоди з ЄС — дуже важлива подія для Вірменії. Щоб зробити її реальністю, проводилася щоденна та кропітка робота. Можна із впевненістю сказати, що ця Угода виведе відносини з ЄС на новий рівень", — написав прем’єр-міністр Карен Карапетян на своїй сторінці у Facebook.

Символічний та сміливий крок Єревану, особливо, якщо врахувати, що на території Вірменії продовжує перебувати 102-га російська військова база в Гюмрі із чисельністю близько 5 тисяч військовослужбовців, ракетним комплексом С-300 та винищувачами Міг-29.

Який позитив приніс Саміт для України?

З моменту Саміту Україна – ЄС, який проходив у Києві у липні 2017 року, діалог нашої країни з інституціями ЄС був зосереджений на двох принципових речах:

1) забезпечення імплементації за усіма напрямками Угоди про асоціацію, яка набула чинності 1 вересня 2017 року,

2) здійснення підготовки до Саміту СП.

Маючи ухвалену в Брюсселі підсумкову Декларацію, можна видихнути із полегшенням. Протягом останніх трьох місяців Україна вчилася – і не безрезультатно – розігрувати багатосторонні комбінації по просуванню своїх інтересів в СП.

Ще влітку 2017 року, разом із Молдовою та Грузією, було підготоване комплексне бачення розвитку Ініціативи на період до 2010 року. Це настільки посилило переговорні позиції у контактах з офіційним Брюсселем, що окремі пропозиції знайшли своє відображення у підсумковій Декларації Саміту.

Зокрема, вдалося вибити від ЄС визнання «європейських прагнень» для країн-учасниць Східного Партнерства, включити безпековий аспект до тексту Декларації, а також забезпечити можливість отримання додаткового фінансування для втілення реформ в країнах-партнерах.

— У пункті 12 Декларації Саміту зазначено: «Підхід ЄС "більше за більше" і надалі працюватиме на користь тих партнерів, які найбільше впроваджують реформи. Зовнішній інвестиційний план надає нові можливості для фінансування, зокрема, через створення Європейського фонду сталого розвитку, покликаного ефективно мобілізувати значні обсяги інвестування».

У вже згаданому тріо-документі країни-партнери погодилися із важливістю просування ідеї їх приєднання у середньостроковій перспективі до так званих Чотирьох союзів – Шенгенського, Митного, Енергетичного та Цифрового. І хоча ця пропозиція не знайшла свого відображення у підсумковій Декларації, робота не була змарнована: буквально за кілька тижнів до Саміту Європейський Парламент ухвалив Рекомендації до інституцій ЄС, в який повністю підтримав ідею Чотирьох союзів, запропонованих Україною та підтриманих Грузією та Молдовою. Але на цих позитивах Європарламент не зупинився. Стороні ЄС було також запропоновано створити Трастовий Фонд для України, Молдови та Грузії, що стало конкретним продовженням дискусій про розробку Плану Маршала для України та інших країн Східного сусідства.

Отже, Саміт відбувся. Пріоритетні напрямки до 2020 року визначено, фінансові гарантії отримано. Готовість країн-партнерів поглиблювати співпрацю з ЄС за принципом «більше за більше» зафіксовано. Вочевидь, для СП та, у першу чергу, України прийшов час довести собі та Євросоюзу, що створення «історії успіху» у складних геополітичних реаліях цілком можливе.

Для Євросоюзу цей період також стане своєрідним тестом на міцність та можливістю довести той факт, що російська гібридна загроза не зможе зруйнувати цінності, на яких після Другої Світової війни збудували безпрецедентне у сучасній історії міждержавне об’єднання із сукупним ВВП більше ніж 16 трильйонів євро та населенням більше 500 мільйонів громадян.         

Андрій Наджос,

Доцент, Інститут міжнародних відносин,

КНУ ім. Тараса Шевченка      

Редакція QHA може не розділяти позицію авторів

QHA