Великого конфлікту між США і ЄС не існує

Перші півроку перебування Дональда ТРАМПА на посаді президента США вказали на те, що трансатлантичну єдність, основою якої є відносини з Європейським Союзом, вдалося зберегти. Це позитивний тренд для України, яка продовжує перебувати під масштабним військово-політичним тиском сусідньої Росії.

Хоча, скажемо відверто, ще на початку 2017 року існували великі побоювання того, що конфлікт між підходами до вирішення стратегічно важливих питань, таких як вирішення українсько-російського конфлікту, багатьох конфліктів у регіонах Близького Сходу та Північної Африки, щодо проблематики ядерного нерозповсюдження у контексті проблеми КНДР і протидії міжнародному тероризму. Однак, за всіма наявними ознаками, трансатлантична єдність залишається пріоритетами у діяльності Вашингтону та Брюсселю. Це стало особливо помітно після поїздки Трампа до Європи влітку цього року. І хоча для багатьох європейських політиків поведінка американського президента залишається неприйнятною, офіційний Брюссель, тим не менше, робить ефективні спроби утримуватися від непотрібної для обох сторін ескалації з метою убезпечити позитивні економічні показники співробітництва зі США. Хоча й варто зазначити, що недовіра між партнерами продовжує існувати, зокрема, пов’язана із тим, що часом необережно поводяться із конфіденційною для Євросоюзу інформацією. Пам’ятаємо про те, що тривалий час негативними моментами взаємодії залишалися правові аспекти захисту персональних даних, а також обмеження США щодо перевезення ноутбуків при авіаційних перельотах.

Доволі неприємним епізодом у розвитку відносин по лінії США – Євросоюз стала реакція Федерального уряду і бізнесу Німеччини щодо поглиблення економічних санкцій США проти РФ. Глава міністерства закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель неодноразово застерігав в останніх інтерв’ю і заявах щодо намагань американського бізнесу у такий спосіб відкрити собі шлях на європейський ринок. На думку німецької дипломатії, має сенс проведення попередніх політичних консультацій з Брюсселем, перш ніж вдаватися до подібних кроків. Східний комітет німецької економіки прогнозує суттєві втрати не лише для крупних газових концернів Європи, а й для малих і середніх німецьких підприємств, по яких «вдарять» нові санкції США.

Водночас представники ХДС/ХСС нагадують про передумови запровадження санкцій і відсутність прогресу у питанні тиску на російського агресора внаслідок анексії Криму і окупації Донбасу. Крім того, християнські демократи висловлюються за недопущення більш глибокої енергетичної залежності Європи від російського Газпрому. Американські санкції спрямовані, у тому числі, й на досягнення цієї мети. У Німеччини є експерти і політики, які переконані, що американська сторона прагне скористатися «зоряною годиною» і під гаслом захисту територіальної цілісності і суверенітету України усунути з міжнародного газового ринку незручного конкурента – Росії.

Російська агресія об’єднує Брюссель і Вашингтон

Окремо варто згадати про координацію політики США і ЄС щодо шляхів врегулювання ситуації на Сході України та в Криму. Продовжує зберігатися тенденція, коли двозначні, а часом і зовсім суперечливі висловлювання американського президента щодо Росії та України, ставлять ЄС перед складною дилемою: йти у руслі невизначеністі Вашингтону щодо українсько-російського конфлікту чи підтримувати прагматичну налаштованість нового керівництва Франції та Німеччини щодо політики Кремля в регіоні Східної Європи..

Хоча, на думку аналітиків Geostrategy, зміна влади в США і Франції, а також наближення президентських виборів в Росії березень 2018 року) відкривають «вікно можливостей» для того, щоб отримати результати поза межами «Нормандського формату». Стратегія, представлена новим Спецпредставником США з врегулювання конфлікту між Україною та Росією К.Волкером, полягає в тому, щоб встановити жорстку позицію щодо Росії, яка є далекою від позиції, яку захищав під час своєї кампанії Трамп.

На думку К.Волкера, перед тим, як очікувати політичних поступок від Києва, необхідно забезпечити безпеку на Донбасі. Головним відображенням цієї нової лінії є розгляд можливого постачання зброї Україні, зокрема, протитанкових ракет. Ця гіпотеза вже порушувалася за президентства Б.Обами. Обама остаточно відмовився прийняти це рішення, посилаючи, за словами К.Волкера, неправильний сигнал як росіянам, так і європейцям.

«Жодне рішення ще не прийняте, але ми опрацьовуємо цю можливість»,- зазначив дипломат, який відкидає ідею про те, що це може бути розцінене Москвою як провокація: «в ідеї, що країна може себе захищати, немає нічого провокаційного. Росіяни вже в Україні; на Донбасі сконцентровано більше танків, ніж у французьких, англійських і німецьких арсеналах разом узятих».

К.Волкер також є сильним прихильником нових санкцій проти Москви, особливо, в галузі енергетики.

Інші питання

Чутливими елементами трансатлантичного діалогу ЄС-США залишаються наполегливість Вашингтону у підвищенні союзниками по НАТО оборонних витрат до 2% ВВП та вимога приділення більшої уваги колективній безпеці та обороні. Про це неодноразово заявляв Трамп, у тому числі, під час свого першого європейського турне. У відповідь на подібні «несправедливі закиди», Брюссель намагається посилювати співпрацю у рамках Європейського оборонного союзу, прагне нарощувати співробітництво у оборонній те безпековій сферах, зокрема, шляхом уніфікації стандартів та розвитку кооперації у сфері військово-промислового комплексу.

На цьому фоні певна «дипломатична ідилія» між США і ЄС існую в питаннях політики в регіоні Близького Сходу та Північної Африки. Так, Євросоюз загалом дотримується послідовної лінії, що Близькосхідне врегулювання має відбуватися на основі дотримання принципів співіснування двох держав – Палестини та Ізраїлю, поваги до інтересів Палестинської держави у частині вільного пересування населення, реалізації економічних проектів, розбудови поселень тощо.

Схожими є також підходи ЄС та США у сприйнятті ролі Росії у боротьбі з ІДІЛ як складової ситуації у Сирії, а також у визнанні російського фактору у сирійському врегулюванні. Спільним елементом також є різке реагування на факти застосування режимом Башара Асада хімічної зброї. Євросоюз прагне закріпити за собою роль донора у пост-конфліктному відновленні Сирії, у той час коли США роблять ставку на військовий компонент та співробітництво з Росією.

Іван Кошик, старший аналітик групи Geostrategy