Відносини Вірменії та Азербайджану напружуються. Що це несе для України?

Останнім часом все частіше засоби масової інформації повідомляють про події, які стосуються двох кавказьких країн – Вірменії та Азербайджану, які мають невирішені територіальні суперечки щодо Нагірно-Карабаського конфлікту. Медійні месаджі вказують на те, що ситуація в зоні конфлікту залишається складною. Нещодавно сторони вдавалися до застосування мінометів та артилерії калібром понад 100 мм, що призвело до зростання кількості людських втрат з обох сторін. Окрім цього, у зоні конфлікту напружується ситуація, пов’язана із використанням Сарсангського водосховища мешканцями низки районів Азербайджану. Суміжні фактори вказують на те, що ситуація в зоні конфлікту може й надалі погіршуватися.

Питання водосховища не вирішується

Сарсангське водосховище було побудоване на території Азербайджану у 1976 році на річці Тертер на висоті 726 м над рівнем моря та є одним з найбільш високогребельних споруд у регіоні. Повний обсяг водосховища становить 560 млн м3, корисний об'єм 500 млн м3, а мертвий обсяг 60 млн. м3. Рівень нормального накопичення водосховища 726 м, максимальний рівень заповнення при припливі поводочних вод становить 728,5 м, рівень мертвого об'єму 662 м, довжина водосховища при нормальному наповненні 11,75 км, ширина 1,75 км, глибина води в нормальному рівні 103 м. Площа дзеркала на нормальному рівні 1346 га, на рівні мертвого об'єму становить 270 гектарів. Довжина берегової лінії складає 50, 25 км. Висота греблі досягає 125 м при довжині в 555,1 м і ширині по верхньому краю в 10,2 м. На водосховищі також розташована двухтурбінний гідроелектростанція потужністю 50 МВт. До моменту виникнення конфлікту, Сарсангське водосховище забезпечувало зрошувальними водами до 100 га земельних ділянок у 6 районах Азербайджану – Агдам, Барду, Тертер, Геранбой, Євлах та Агджабаді – із загальною кількістю населення 400-500 тис. осіб фактично було позбавлено можливості користуватися водою з цього водосховища.

Під час бойових дій між збройними силами Азербайджану та Вірменії у 1992-1993 роках деякі споруди Сарсангського водосховища отримали пошкодження та не були відремонтовані. Протягом двадцяти двох років на водосховищі не здійснюються ремонтно-відновлювальні роботи, не проводиться належне технічне обслуговування, у зв’язку з чим цей об’єкт знаходиться в аварійному стані. Це може спричинити екологічну катастрофу в регіоні. За підрахунками міжнародних експертів, аварія/диверсія греблі може призвести до затоплення протягом однієї години понад 200 населених пунктів Тертерського району та протягом наступних двох-трьох годин ще п’яти суміжних азербайджанських районів. При цьому, кількість загиблих може сягнути до 500 тисяч осіб.

Іншою гострою проблемою є використання водосховища вірменською стороною з метою нанесення «свідомої шкоди» населенню шести азербайджанських районів, зокрема, позбавлення населення водопостачання. У спекотні літні місяці влада Нагорного Карабаху припиняє подачу води, що призводить до неможливості ведення сільського господарства в районах Азербайджану. В осінній період місцева влада навпаки свідомо збільшує кількість води, що призводить до затоплення території згаданих районі та, як наслідок, наноситься шкода місцевій флорі та фауні. Проблема позбавлення населення Азербайджану права користуватися водою із Сарсангського водосховища подається азербайджанською стороною як гуманітарний наслідок вірменської агресії проти Азербайджану, яка має бути врегульована за сприяння міжнародних організацій. Однак поки що не видно жодних ознак такого врегулювання, оскільки неможливо розглядати проблему водосховища окремо від комплексного діалогу по врегулюванню проблеми Нагорного Карабаху.

Міжнародні механізми – не діють

Ситуація навколо застарілого конфлікту свідчить про неефективність нинішнього переговорного процесу під егідою ОБСЄ, що загрожує його остаточною руйнацією внаслідок безкомпромісності позицій сторін конфлікту та небезпеки відновлення повномасштабного збройного протистояння між сторонами конфлікту. Поява нових міжнародних посередників навряд чи стане можливим, оскільки кожна сторона конфлікту поки не демонструє готовності до пошуку компромісів. Навпаки, на думку аналітиків групи Geostrategy, тенденції розвитку діалогу між Азербайджаном і Вірменією вказують на поступове загострення не лише в політичній риториці, але й у практичних діях. Про це свідчить і заява співголів міжнародної групи ОБСЄ від 12 листопада 2015 року, в якій наголошується на унікальному набутому в рамках формату Мінської групи досвіді і, зокрема, зазначається:

«Враховуючи чутливість переговорів, спроби змінити формат або створити паралельні механізми можуть зашкодити переговорному процесу і прогресу в напрямку врегулювання».

Де український інтерес?

На думку групи, в умовах тривалої дії міжнародних санкцій, запроваджених щодо Росії після окупації Криму та втягнення у війну на Донбасі, офіційний Кремль прагне єдиного: знайти можливість зняття санкцій із максимальним збереженням «завойованих» позицій в Криму та на Донбасі. А це означає, що Путін шукатиме шляхи створення все нових і нових кризових ситуацій, на вирішення яких він особисто матиме осяжний вплив. Нагірний Карабах – прекрасне місця для ескалації, особливо враховуючи перебування російських військових на території Вірменії та безпрецедентну напругу у відносинах з Туреччиною, яка є найбільшим союзником Азербайджану в регіоні. Так, схоже, мислить російські генерали, які розуміють, що позиції Вірменії та Азербайджану щодо врегулювання конфлікту є взаємовиключними. Жодна зі сторін конфлікту наразі не готова іти на компроміси через негативне сприйняття поступок суспільством. Триваюча гонка озброєнь між Азербайджаном та Вірменією, яка стимулюється Росією, руйнує мирний процес та штовхає політичне керівництво держав до переоцінки своєї «воєнної могутності».

Цілком можливо, що Кремль готує плацдарм для використання процесу врегулювання конфлікту саме для зняття Заходом санкцій щодо Росії. Для України така гра виглядає загрозливою, оскільки в інтереси Києва входить якомога довше перебування Росії під дією руйнуючих путінський режим санкцій, помножених на низьку ціну на нафту. Зрештою, фінансове знекровлення московського режиму несе хоча б якісь надії на те, що сил на проведення агресивної політики щодо сусідніх держав у Путіна не залишиться. Така ситуація забезпечить для України можливість для більш активного впровадження внутрішніх реформ. Адже успіх в реформах – найкраща зброя проти режиму Путіна, який швидкими темпами заганяє росіян в минуле століття.