Дружба з Туреччиною послабить тиск Росії

Подія

У першому кварталі 2012 року відбулася низка подій за участю Туреччини, які засвідчили її стрімко зростаючу вагу в регіоні Центральної Азії, Кавказі та Росії. Драматичний розвиток внутрішньополітичної ситуації в сусідніх Сирії та Ірані у 2011 році додатково підкреслив важливість ролі Анкари у близькосхідних військово-безпекових процесах. Кризова ситуація навколо Ірану лише підтверджує це твердження. Для України, зокрема Президента Віктора ЯНУКОВИЧА та Міністра закордонних справ України Костянтина ГРИЩЕНКА така ситуація відкриває низку середньострокових перспектив щодо послаблення російського політичного тиску.

Аналіз ситуації

Перший квартал 2012 року дав групі глобальної розвідки Geostrategy можливість спостерігати за безпрецедентно активною міжнародною діяльністю Туреччини на двох важливих для України напрямках – Середній Азії та Росії. Перші результати дозволяють зробити висновок про те, що Києву необхідно негайно перейти до виділення Туреччини в особливу категорію країни, яка має стати для України так званою «азійською Польщею». Для цього існують наступні підстави.

«Середньоазійський прорив»

Геополітичні інтереси головних світових центрів сили завжди перетиналися в регіоні Центральної Азії. Після розпаду в 1991 році Радянського Союзу США та Китай здійснили спроби скористатися втратою контролю Росії над процесами в регіоні та увійти на політичні та економічні ринки країн регіону. Однак наприкінці 1990-х років Росія, маючи географічні та історичні переваги, вступила в активну боротьбу за Середню Азію, в результаті якої було в тій чи іншій мірі відновлено контроль над зовнішньополітичними процесами в Казахстані, Туркменістані та Киргизстані.

Сьогодні Росія розглядає Центральну Азія у двох головних площинах:

• як буфер для стримування економічного та військового впливу Китаю;
• як поле для розбудови системи постачання енергоносіїв на нові азійські ринки, у першу чергу – Китай.

У свою чергу США та Китаю так само вдалося проникнути на ринки цих держав, хоча ступінь такого проникнення є різною. Для США країни Центральної Азії становлять інтерес у контексті проведення антитерористичних операції в Афганістані та Пакистані, а також можливого військового вторгнення до Ірану, для Китаю – у контексті забезпечення зростаючих внутрішніх потреб в енергоресурсах.

На цьому фоні цікавою є політика проникнення в регіоні Туреччини, яка має свої власні погляди на розвиток відносин з країнами регіону, що зводяться до трьох основних категорій:

1. Туреччина розглядає країни Центральної Азії як важливий ринок збуту власних товарів.
2. Анкара прагне отримати доступ до енергетичних ресурсів Туркменістану та Казахстану (Туреччина вже залучена до таких проектів у сфері енергетики як Транскаспійський газопровід, газопровід з отримання казахського газу за маршрутом Баку-Тбілісі-Ерзурум, а також нафту через нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан).
3. Укріплення та розвиток міжетнічних зв’язків Туреччини з країнами Центральної Азії посилюють можливості проникнення до зазначеного регіону.

Група глобальної розвідки Geostrategy усвідомлює, що на сьогодні ступінь впливу Росії на процеси в Центральній Азії є незрівнянно більшою за усіх вищеназваних акторів. Однак цей вплив поступово та невпинно руйнується завдяки системній роботі усіх трьох столиць – Вашингтону, Пекіну та Анкари, але у першу – Туреччини. Група вважає за необхідне звернути увагу на те, що малий та середній бізнес у країнах Центральної Азії значною мірою – близько 25-30% - підтримується за рахунок саме турецького капіталу, що робить його менш вразливим до внутрішньополітичних коливань в країнах регіону. У той же час великі турецькі корпорації віддають перевагу стабільному та прогнозованому європейському ринку. Така диверсифікація фінансових потоків є доволі розумною.

Казахстан є найбільшим партером Туреччини в регіоні Центральної Азії. Так, обсяги двосторонньої торгівлі зросли з 236 мільйонів дол. США у 1995 році до 3 мільярдів у 2011 році. Станом на кінець минулого року загальний обсяг прямих турецьких інвестицій в економіку Казахстану складав 2,4 мільярди дол. США, а казахських в Туреччини – близько 2 мільярдів, що є доволі значними сумами.

Турецькі компанії дуже активно працюють у сфері телекомунікацій, нафтопереробці та виробництві сільськогосподарської продукції.

Туркменістан отримав найбільші інвестиції саме з Туреччини, які були спрямовані у роздрібну торгівлю, виробництво текстилю, будівельних матеріалів та електроніки, а також автомобільний сектор. Обсяги двосторонньої торгівлі зросли з 168 мільйонів дол. США у 1995 році до практично 2 мільярдів у 2011 році. Туреччина сприяла відкриттю близько 20 шкіл з турецькою мовою навчання, а також запустила низку програм з обміну студентами.

Узбекистан, у порівнянні з двома вищевказаними державами, є найменш вдалим об’єктом для турецького впливу. Перша причина полягає у тому, що керівництво Узбекистану зорієнтовано на співпрацю з Іраном, що стримує Туреччину від створення надмірного напруження у відносинах з цією надзвичайно потужною державою. Рівень двосторонньої торгівлі зростав незначними темпами, зокрема з 200 мільйонів дол. США у 1995 році до 1 мільярду дол. США у 2011 році. 3 квітня ц.р. за рішенням Президента Узбекистану Іслама КАРІМОВА припинили вихід телевізійні програми про-турецької орієнтації, що додатково напружило й без того непрості відносини по лінії Туреччина – Узбекистан.

Киргизстан залишається найменш вдалою країною регіону з точки зору поширення політико-фінансової експансії Туреччини на країни Центральної Азії. Зростання обсягів двосторонньої торгівлі є невеликим, зокрема з 43 мільйонів дол. США у 1995 році до 160 мільйонів дол. США у 2011 році. Туреччина займає п’яте місце за обсягами вкладення іноземних інвестицій, поступаючи при цьому Казахстану, Канаді, Великій Британії та Росії. На сьогодні в Киргизстані домінують політки, які мають тісні зв’язки з Російською Федерацією. Однак група Geostrategy вважає, що у середньостроковій перспективі така ситуацію зміниться, оскільки в країні виросте і прийде до влади нове покоління людей, які будуть значною мірою зорієнтовані на розвиток відносин з Туреччиною та Китаєм.

Таким чином, підсумовуючи політику проникнення Туреччини до регіону Центральної Азії, можна зробити висновок про те, що Туреччина використовує модель так званої «м’якої сили», що передбачає уникнення загострення з основними геополітичним конкурентами але, разом з тим, проникнення у сферу малого та середнього бізнесу, стійкого до внутрішньополітичних коливань. Культурна та освітницька експансія у середньостроковій перспективі так само може суттєво вплинути на внутрішньополітичну ситуацію в країнах регіону, внаслідок чого в країнах Центральної Азії до влади прийдуть політики, тісно пов’язані з Туреччиною.

Туреччина – Росія: енергетика на першому місці

Якщо стратегію Туреччини щодо розвитку відносин з країнами Центральної Азії можна загалом охарактеризувати як застосування «м’якої сили», то російсько-турецькі відносини можна назвати «відносинами взаємного інтересу».

Сьогодні енергетика є наріжним каменем у співпраці по лінії Туреччина – Росія.

Росія постачає на турецький ринок близько 58% природного газу, що ставить Анкару на перше місце за обсягами продажу російського газу на ринках зарубіжних країн. Анкара вживає системні кроки для зміни такої ситуації, прагнучи за рахунок альтернативних енергетичних проектів знизити ступінь енергетичної залежності від Росії (про участь Туреччини в альтернативних енергетичних проектах дивіться вище). Для форсування цього процесу Президент Туреччини Абдулла ГЮЛЬ та Прем’єр-міністр Туреччини Тайіп ЕРДОГАН роблять ставку на три держави – Азербайджан та Туркменістан – країни, що володіють значними обсягами енергоресурсів, та Грузію, яка залучена до проектів транспортування енергоресурсів з Каспійського басейну в обхід російської території.

У свою чергу Росія відпрацьовує на прикладі Туреччини нові схеми закріплення власного енергетичного домінування над іноземними партнерами. Зокрема елементи нової енергетичної стратегії Росії, покликаної змінити первинну роль «головного постачальника енергоресурсів» на роль «головного гравця на внутрішніх енергетичних ринках», досягатимуться завдяки наступному:

• російські компанії прагнуть будувати на території іноземних держав нові газосховища, щоб зменшити ризики від глобальних та регіональних коливань газового ринку. За наявною в групи інформацією, російська сторона вже зробила пропозицію Туреччини почати будівництво на території цієї країн нових газосховищ;
• російські компанії прагнуть отримати контроль над системами транспортування газу всередині енергетично залежних держав;
• ВАТ «Газпром» також прагне переукласти нові 10-15 річні контракти на постачання газу, застосовуючи при цьому систему пропозиції знижок у будь-яких формах. Строк дії російсько-турецького контракту на постачання газу за маршрутом «Блакитний потік» закінчується у 2013 році. За інформацією партнерів Geostrategy, Газпром запропонував турецькій стороні укласти новий контракт на наступні мінімум 10 років, при цьому була зроблена пропозиція на отримання 10% і навіть більше знижки від ціни на газ, зафіксованій у нинішньому контракті (Газпром продає Туреччині тисячу куб. метрів газу за близько 505 дол. США). Разом з тим, Туреччина висуває вимоги на укладення 5-ти річного контракту, сподіваючись після 2018 року отримувати значні обсяги газу з азербайджанського родовища Шах-Деніз ІІ;

Таким чином на прикладі діяльності «Газпрому» на турецькому ринку експерти групи глобальної розвідки Geostrategy фіксують нові елементи сучасної російської зовнішньоенергетичної політики, які паралельно впроваджуються і на українському напрямку.

Курдське питання

Сьогодні продовжує існувати низка факторів, які стримують розвиток Туреччини як повноцінного регіонального лідера. Це – «курдське питання». 17 липня 2011 Союз курдських неурядових організацій «Конгрес демократичного суспільства» оголосив про створення курдської автономії у складі Туреччини.

За оцінками Geostrategy такий крок було зроблено з урахуванням зміни політичних режимів в багатьох країнах Північної Африки та Близького Сходу, які мають безпосередній кордон з Туреччиною. Саме зміна в цих країнах політичних лідерів та внутрішня нестабільність, що виникла внаслідок цих змін, подарувала курському руху можливість по-новому поставити перед Анкарою питання про автономію. Сьогодні курдські національні рухи особливо активізувалися в таких країнах Європейського Союзу, як Німеччина, Франція та Італія.

У світлі напруження міжнародної ситуації навколо Ірану слід очікувати продовження активних процесів всередині курдської спільноти, яка буде прагнути й надалі розхитувати внутрішню політичну стабільність в Туреччині, послаблюючи тим самим її можливість до ефективних дій зовні.

Висновки для України

Зростання впливу Туреччини в Центральній Азії та Росії відкриває для України певні перспективи.

1. Україна могла б перейти до активної фази переговорів про створення з Туреччиною Зони вільної торгівлі, знизивши тим самим тиск Росії по втягуванню Києва до Митного Союзу. У цьому зв’язку українська сторона могла б сказати про те, що парафування Угоди про асоціацію з ЄС відкриває можливості для посилення економічної складової у відносинах між Києвом та Анкарою. Оскільки Угода про асоціацію між Туреччиною та Євросоюзом була укладена 12 вересня 1963 року. У цьому випадку Київ може отримати потужного лобіста, який спробує переконати Москву не чинити тиск на Київ з метою втягнення його до Митного Союзу.
2. Туреччина сьогодні не є еталоном демократії та верховенства права, навіть не заважаючи на те, що вона є членом Ради Європи. У цьому випадку українська влада, репутація якої була останнім часом зіпсована на Заході у зв’язку з арештами опозиційних політиків, може розраховувати на повне розуміння та підтримку турецької сторони.
3. У разі внесення в політичний діалог з Анкарою пропозицій щодо активізації співпраці українська сторона могла б по-новому порушити питання про відмову Туреччини від реалізації проекту «Південний потік», який носить більше політичний, ніж економічний характер і не відповідає українським інтересам.

До цих процесів мають бути залучені Посол України в Турецькій Республіці Сергій КОРСУНСЬКИЙ та Посол Республіки Туреччини в Україні Бюлент МЕРІЧ, які є добре обізнаними щодо шляхів інтенсифікації співпраці по лінії Київ-Анкара з урахуванням російського енергетичного фактору.