«Справа Тимошенко» допомогла Росії та Німеччині реалізувати «Північний потік»

05 Sep, 2012 | |

 

Німеччина відіграє особливу роль у справі колишнього Прем’єр-міністра України Юлії ТИМОШЕНКО.

Загальновідомо, що Берлін займає особливо активну позицію у справі колишнього Прем’єр-міністра України, виступаючи найбільш активним адвокатом Юлії Тимошенко в таких європейських інституціях, як Європейський Союз, Європейський Парламент та Рада Європи.

Внаслідок особистої активної позиції Канцлера Німеччини Ангели МЕРКЕЛЬ було створено значний міжнародний резонанс зазначеної справи, який має негативний для України інформаційний ефект.

 

У свою чергу, це призвело до того, що Україна, починаючи з середини 2011 року (моменту досудового затримання Юлії Тимошенко), почала втрачати статус надійної для експорту російських енергоносіїв держави (процес міжнародної дискредитації України як надійного партнера-транзитера російського газу розпочався ще у 2005 році). І це відбувалося на фоні того, що до влади в Києві у 2010 році прийшла Партія регіонів на чолі з Віктором ЯНУКОВИЧЕМ, які завжди мали стабільні та непроблемні відносини з російським керівництвом.

 

У цьому зв’язку нез’ясованими до останнього часу залишалися кілька питань, які мають для Києва важливе геополітичне значення, зокрема:

• Чому саме німецьке керівництво очолило так званий «процес міжнародної дискредитації» режиму Віктора Януковича у зв’язку зі справою колишнього Прем’єр-міністра України?

• Чому Москва продовжує тримати доволі обережну позицію у зазначеній справі, посилаючи при цьому сигнали про ненадійність України як транзитної держави для прокачки російського газу на європейський ринок?

• Чому США – оплот світової демократії – на німецькому фоні доволі мляво коментує справу із арештом Юлії Тимошенко у зв’язку із газовими справами?

 

За результатами аналізу сукупних факторів, які постійно супроводжують справу колишнього Прем’єр-міністра України, експерти групи глобальної розвідки Geostrategy дійшли висновку, що Москва та Берлін, дискредитуючи Україну кожен за своїм напрямком, переслідували одну спільну мету: якомога швидше втілити в життя проект з транспортування російського газу в Європу по дну Балтійського моря «Північний потік». Для досягнення цієї мети необхідно було остаточно закріпити за Україною імідж корумпованого та ненадійного партнера, нездатного виконувати перед Європою взяті міжнародні зобов’язання. Такий хід дискредитації дозволив російській та німецькій сторонам залучити для реалізації «Північного потоку»необхідне фінансування, яке до 2010 року було дуже важко знайти. Потенційний інвестор швидше і легше погоджувався виділяти кошти на ризиковане будівництво трубопроводу по дну Балтійського моря, коли бачив, що Україна втрачає статус великої транзитної держави.

 

На користь цього твердження свідчать етапи реалізації проекту «Північний потік».

Для довідки: міжнародними акціонерами «Північного потоку» (Nord Stream) є російська компанія Газпром, якій належить 51% акцій, немецькі компанії Wintershall Holding GmbH та E.ON Ruhrgas AG, яким належить по 15,5%, голландській інфраструктурній компінї N.V. Nederlandse Gasunie та французькій енергетичній компанії GDF SUEZ, яким належать відповідно по 9% акцій.

 

Основні практичні роботи по проекту розпочалися у 2010 році – саме тоді, коли до влади в Україні прийшла Партія регіонів. Опозиційний політик Юлія Тимошенко стала на той час ідеальним об’єктом для масштабної дискредитації усієї держави в очах міжнародної спільноти, у першу чергу потенційних інвесторів. Саме через затримання та арешт Юлії Тимошенко Україна почала втрачати свої позиції на європейському транзитному ринку енергоносіїв. Це створило для Газпрому практично ідеальні міжнародні умови для проштовхування таких проектів, як «Північний потік» та «Південний потік» (South Stream).

 

І Газпром свій шанс не упустив.

 

Отримавши у лютому 2010 року всі необхідні дозволи від Балтійських держав на будівництво газопроводу, російська сторона одразу перейшла до вирішення фінансових аспектів будівництва «Північного потоку».

Загальна сума інвестицій, необхідних для реалізації проекту, становила 7,4 млрд. дол. США. Акціонери забезпечили лише 30% фінансування, інші 70% довелося залучати від зовнішніх фінансових джерел. Залучення відбувалося у два етапи. Для першої фази у березні 2010 року були залучені 3,9 млрд. євро, для другої фази в було залучено додатково 2,5 млрд. євро.

 

Постійне нагнітання міжнародної ситуації навколо газової справи екс-Прем’єр-міністра України змушувало міжнародних інвесторів все частіше звертати увагу на альтернативні шляхи експорту російського газу в Європу, серед яких «Північний потік» виглядав практично ідеально.

 

Колишній Канцлер Німеччини Герхард ШРЬОДЕР (1998-2005 роки), якого Газпром найняв на роботу в якості менеджера проекту «Північний потік», доклав у цьому плані значних зусиль для втілення цього проекту в життя.

 

 

Однак з німецького боку він діяв не один. Інформація із західних джерел дозволяє говорити про те, що в проекті «Північний потік» беруть участь німецькі громадяни, які свого часу працювали у Міністерстві державної безпеки Німецької демократичної республіки «Штазі». Зокрема, до цієї спецслужби колись мали відношення директор по кадровим та організаційним питання «Північного потоку» Ханс-Уве Креер, фінансовий директор Gazprom Germania Фелікс Штрехобер, а також відповідальний за будівництво газопроводу Матіас Варінг.

На фото: Матіас Варінг

 

 

Діяльність зазначених осіб на користь проекту «Північний потік» сприяє його подальшому просуванню. І ще раз підтверджує той факт, що нинішній Президент Росії використовує усі наявні важелі впливу для досягнення мети – отримання повного контролю за транзитом російського газу в Європу.

 

У квітні 2010 року розпочалося будівництво першої з двох гілок газопроводу, протяжність якої склала 1224 кілометри. Її будівництво завершилося у червні 2011 року, а після завершення випробувань у середині листопада 2011 року розпочався повноцінний транзит російського газу на європейський ринок.

 

Будівництво другої гілки розпочалося у травні 2011 року, і було завершено у квітні 2012 року. Російська сторона має намір вже у четвертому кварталі цього року розпочати транзит російського газу по другій гілці, що дозволить Газпрому нарешті вийти на запланований транзитний обсяг у 55 млрд. куб. метрів газу на рік.

 

Таким чином можна констатувати, що Москва та Берлін розіграли чудову зовнішньополітичну операцію, яка дозволила обом столицям досягнути поставлених цілей:

• Росія отримала можливість транспортувати 55 мільярдів куб. метрів газу в обхід території України;

• Німеччина отримала можливість купувати напрямку з Росії природний газ та при цьому ще й впливати на енергетичну ситуацію в Європі.
 

ЦЕ МОЖЕ ВАС ЗАЦІКАВИТИ

Скасувати санкції США в обмін на скорочення ядерного арсеналу РФ - це віддати Україну

Ельмар Брок
Ельмар Брок
Голова комітету з закордонних справ Європарламенту

Скасувати санкції проти Росії, запроваджені США у зв'язку з анексією Криму та агресією проти України, в обмін на скорочення Москвою її ядерного арсеналу означало б "угоду про продаж свободи іншої країни", вважає чинний голова комітету Європарламенту з закордонних справ, представник німецького Хри

Україна, криза: чому програють всі?

Семуель Чарап
Семуель Чарап старший політолог RAND Corporation

За три роки з моменту початку кризи в Україні загинуло більш ніж 10000 людей і це продовжує виснажувати ресурси всіх країн.  В результаті всі програють і в цьому конфлікті кожен великий актор грає гірше, ніж це було раніше і вирішення видається невловимим  як ніколи. Це не повинно бути так.

Забезпечити припинення будівництва Північного потоку 2

Тед Круз
Тед Круз
сенатор США від штату Техас

"Північний потік 2 становить серйозну загрозу національній безпеці США та нашим європейським союзникам", - сказав сенатор Тед Круз. "Закон про захист енергетичної безпеки Європи буде протидіяти експансіонізму Росії, орієнтуючи