Україна під тиском енергетичної геополітики

29 Oct, 2012 | |

Подія

22 жовтня 2012 року Президент України Вікторя ЯНУКОВИЧ здійснив робочий візит до Москви, в рамках якого було проведено зустріч з російським Президентом Володимиром ПУТІНИМ. Основною темою переговорів стало питання про перспективи укладення нового договору на постачання російського газу в Україну. Візит також продемонстрував публічну налаштованість Партії регіонів на поглиблення співпраці з Росією, що важливо для правлячої партії напередодні проведення в Україні 28 жовтня 2012 року чергових парламентських виборів. Хоча реальні відносини Києва та Москви залишатються складними.

 

Аналіз ситуації

Українська сторона продовжує страждати від непомірно високих цін на російський газ, які становлять 475 дол. США за тисячу кубічних метрів газу. І це з урахуванням знижки у розмірі 100 дол. США, яку Україна отримала у 2010 році після підписання Харківських угод, які продовжили термін перебування російського військово-морського флоту в Криму до 2042 року.

Щомісяця Україна платить Газпрому близько 1 млрд. дол. США за споживання газу. За інформацією групи глобальної розвідки Geostrategy, під час останніх переговорів на рівні Путін-Янукович російська сторона вкотре настійливо нагадала Києву про те, що лише виконання наступних умов може призвести до зниження ціни на російський газ:

• вступ України до Митного Союзу за участю Росії, Білорусі та Казахстану. Російська сторона, за словами Прем’єр-міністра України Миколи АЗАРОВА, вже озвучила цифру в 160 дол. США за тисячу кубометрів гару в разі, якщо Україна приєднається до Митного Союзу;
• отримання російською компанією Газпром контролю над українською компанією Нафтогаз України;
• залучення Києва до більш активної участі в Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ);
• допуск російських компаній до розробки шельфу Чорного моря;
• активізація діяльності компанії «Росатом» на українському енергетичному ринку.

Наразі для України ці російські пропозиції є неприйнятними, оскільки вони суттєво обмежують суверенітет та звужують до мінімуму її простір для міжнародних маневрів. Це розуміє українське керівництво, про що Віктор ЯНУКОВИЧ сказав під час останніх переговорів з його російським колегою. Тому перспектив укладення нової газової угоди не існує.

 

Поки Київ продовжує безрезультатно шукати шляхи укладення нової газової Угоди з Москвою, Газпром продовжує вдалу реалізацію стратегії на виштовхування України з енергетичного поля Європи. Зокрема, 8 жовтня цього року було запущено другу гілку газопроводу «Північний потік» по дну Балтійського моря, який зв’язує Росію та Німеччину. Таким чином російській стороні вдалося вийти на заплановану проектну потужність цього газопроводу – 55 млрд. куб. метрів на рік. Очікується, що наприкінці 2012 року розпочнеться будівництво нового газопроводу «Південний потік» по дну Чорного моря,який зв’яже російський ринок з країнами Південної Європи.
 

 

Чому Росія спокійно ставиться до того, що Україна не виконує умови газової угоди?

Протягом останніх років Україна досягла певних позитивних результатів на шляху зменшення енергетичної залежності від Росії. Зокрема, у 2000-х роках, під час правління Президента Леоніда КУЧМИ, Україна споживала для власних потреб близько 70 млрд. куб. метрів російського газу. У 2010 та 2011 роках Україна споживала близько 40 млрд. куб. метрів російського газу, що практично вдвічі менше від обсягів 2000-х років. Очікується, що у 2012 році Україна купить у Росії 27 млрд. куб. метрів газу, а у 2013 – близько 24 млрд. куб. метрів газу.
За оцінками експертів групи глобальної розвідки Geostrategy, такі результати було досягнуто як в результаті об’єктивних, так і суб’єктивних причин.

 

Об’єктивні причини пов’язані зі збільшенням власного видобутку газу, переходу електростанцій з природного газу на вугілля, запровадження енергозберігаючих технологій на металургійному та хімічному виробництвах. Важливим у цьому зв’язку є домовленість України з Китаєм про фінансування Пекіном будівництва низки високотехнологічних заводів, які будуть виробляти газ з вугілля. Обсяг китайських інвестицій на реалізацію цих проектів складає 3.5 млрд. дол. США.

Також ведуться переговори, у тому числі з німецькою компанією RWE, про експорт газу з Європи на український ринок. Проекти з видобутку сланцевого газу та розробка шельфу Чорного моря у перспективі також можуть дозволити України зменшити енергозалежність від російського газу.

Зокрема, у плани Міністра енергетики України Юрія БОЙКА входить зменшити у період до 2017 року обсяги споживання Україною російського газу до 17 млрд. куб. метрів.

 

Суб’єктивні причини лежать зовсім в іншій площині. Експертів групи глобальної розвідки Geostrategy зацікавило питання, чому російська компанія Газпром не застосовує жодних санкцій по відношенню до України, яка «грубо порушує» умови підписаного у 2009 році договору на постачання та транзит газу? Відповідно до угоди, укладеної тодішнім Прем’єр-міністром України Юлією ТИМОШЕНКО, Україна має купувати близько 40 млрд. куб. метрів російського газу щорічно. А по факту купує практично половину.

Але, що важливо, Кремль із цього приводу мовчить.

За оцінками експертів групи, така ситуація може пояснюватися тим, що з 2009 року після підписання нової газової Угоди українські тіньові партнери Росії були повністю відсторонені від нелегального реекспорту російського газу в Європу. Сьогодні обсяг придбання Україною російського газу здійснюється виключно для покриття власних внутрішніх потреб. А надмірно висока ціна в 475 дол. США за тисячу куб. метрів газу, яку Україна платить Газпрому, фактично повністю вибила українських газових гравців зі схем реекспорту російського газу в Європу.

 

Тим часом російська сторона не зазнає збитків від недобору Україною газу, оскільки вона реекспортує його напряму, з використанням власних нових газотранспортних шляхів – «Північний потік» та «Південний потік». При цьому прибутки від реекспорту вже не треба ділити з українськими тіньовими партнерами (адже 55 мільярдів газу, які сьогодні йдуть по трубах «Північного потоку» в Європу, раніше «відмивалися» за допомогою українських партнерів по газовому бізнесу).

 

При Леоніду КУЧМІ реекспорт російського газу був джерелом надприбутків для української та російської сторін. Купуючи близько 70 мільярдів російського газу по ціні 50 дол. США за тисячу куб. метрів газу, українська сторона для власних потреб використовувала щонайбільше близько 40 млрд. куб метрів газу. Решта ж 30 млрд. куб. метрів газу продавалася в Європу по ціні близько 150 дол. США за тисячу куб. метрів газу, і прибуток між українськими та російськими партнерами ділився у визначених пропорціях.

 

Процес реекспорту було порушено у 2005 році, коли до влади прийшов Віктор ЮЩЕНКО. Вже тоді росіяни почали думати про те, а чи надійними є українські партнери у питаннях реекспорту газу в Європу. І чи варто продовжувати з ними ділити прибутки.

 

Підписана у 2009 році газова угода поставила остаточну крапку в так званій «реекспортній історії» українсько-російських відносин. Газпром вирішив, що будівництво нових обхідних шляхів для Росії краще, ніж мати справу з нестабільними політичними режимами в Києві.
 

ЦЕ МОЖЕ ВАС ЗАЦІКАВИТИ

США та Німеччина: триває важкий пошук позиції по Україні

Уільям Дроздяк (William Drozdiak)
Уільям Дроздяк (William Drozdiak), голова Американської Німецької Ради

Уільям Дроздяк (William Drozdiak), голова Американської Німецької Ради

США потребують більш активної участі в подіях в Україні

Річард ХААС (Richard Haass)
Річард ХААС (Richard Haass), президент Ради зовнішніх зносин, США (Council on Foreign Relations)

Сполучені Штати з моменту виникнення напруги у Східних регіонах України системно працюють над тим, щоб запровадити проти Росія санкції, оскільки вона відіграє ключову роль у дестабілізації ситуації в регіоні. Поки що важко передбачити, чим може закінчитися конфлікт на Сході України.

Україна має чим захищатися

Едвард ЧОУ (Edward Chow)
Едвард ЧОУ (Edward Chow), експерт з питань енергетики, США

Труднощі, які сьогодні переживає Україна, носять не лише відверто негативний характер. По-перше, в Україні народилося потужне громадянське суспільство, яке може і повинно стати основним двигуном у проведенні в країні довгоочікуваних реформ.