Що робиться в голові у Володимира Путіна?

Сarefully reviewing the shorthand and the video released after the intervention of Vladimir Putin before Russian audience on April 17, 2014, the Geostrategy used the method of psycholinguistic analysis, which allowed determining the so-called system of values in which current owner of the Kremlin is living. It provides the opportunity to see what is behind the political statements expressed by Putin.

Спілкування російського президента Володимира ПУТІНА 17 квітня 2014 року із російськими громадянами привернуло увагу аналітиків групи глобальної розвідки Geostrategy. Це спілкування стало чудовою професійною нагодою оцінити персональне ставлення Путіна до анексії Криму та подальшого розвитку відносин з Україною. Уважно ознайомившись зі стенограмою виступу Путіна, а також відеоматеріалами, аналітики групи застосували метод психолінгвістичного аналізу, який дозволив визначити ціннісну систему координат, в якій живе нинішній володар Кремля.

Під час чотирьохгодинної розмови Путін озвучив багато різних політичних сигналів, адресованих не стільки народу України та її нинішньому керівництву, скільки партнерам Росії в Європі, США та Китаї. Під час спілкування він намагався усіма силами довести росіянам, що Захід не має ефективних інструментів проти відродження російської імперської політики, а Вашингтон та Брюссель не мають єдиної сильної позиції щодо анексії Криму.

Проте, не дивлячись на масоване використання доволі старих і заїжджених політико-історичних кліше щодо України та Заходу, це, тим не менше, відбувалося на ледь помітному тривожному фоні, який не залишився непоміченим аналітиками Geostrategy: відчувалося, що Путін почав нервувати.

Причина такого неврозу може бути пов’язана із усвідомленням як негативних для Росії та найближчого оточення Путіна наслідків від сповзання в міжнародну ізоляцію, так і з повільним отверезвленням від анексії Криму та ескалації ситуації в Східних регіонах України. В моториці мови Путіна відчувалося, що рішення про анексію Криму було ухвалено в атмосфері внутрішньої паніки російського керівництва та під сильним тиском російських військових, які стають головною групою впливу на Путіна під час ухваленням ним стратегічних рішень.

Група Geostrategy змушена констатувати, що на заміну олігархічній моделі управління в Росію прийшла нова модель «військово-розвідницького диктату», яка з часом може з’їсти самого Путіна, який її і народив. Якщо найближчі події підтвердять це припущення, то це означає, що Захід повинен розробити план невідкладної зміни політичного керівництва Росії, оскільки «військово-розвідницький диктат» продовжить ламати існуючі в Європі та світі кордони.

Нижче наводимо сигнали, які були прочитані аналітиками Geostrategy під час чотирьохгодинного виступу Путіна. Ці сингали дають українській стороні розуміння того, з ким доведеться мати справу новому офіційному Києву.

• Путін не дуже добре знає ситуацію у віддалених російських регіонах.

• Судячи із характеру та змісту його спілкування із російським населенням, Путін не має великого ентузіазму для вирішення внутрішніх російських проблем - вони його елементарно «напрягають»;

• Путін доволі поверхнево знає проблеми російського сільського господарства, не орієнтується у продовольчому кошику середньостатистичного громадянина, а це означає, що вирішення проблем людей його у принципі не цікавить. Разом з тим, він непогано розуміє тенденції розвитку світового ринку зерна (у нього в пам’яті чомусь «зачепилася» зернова статистика за 2011 рік) та визнає продукти як важливу стратегічну зброю сучасності;

• Росії взагалі немає чим похвалитись на ринку розробки новітніх технологій, які допомагають зростати економікам Західних держав. Ця важлива тема повністю випала із контексту спілкування Путіна із народом, а це означає, що проекти на кшталт Сколково – мертвонароджені. Можливо, єдиним виключенням є військово-промислова сфера, на яку російське керівництво готове витрачати значні фінансові ресурси;

• Путін у своїй зовнішній політиці й надалі буде спиратися на військових, чиї дії довели свою ефективність під час анексії Криму. Він вважає військових, на відміну від дипломатів, героями сьогоднішнього дня;

• Путін доволі скромно оцінює зусилля своїх дипломатів, які не можуть врятувати Росію від сповзання у міжнародну ізоляцію внаслідок анексії Криму. Він також відчутно нервує з приводу введення Заходом санкцій, хоча й намагається це всіляко приховувати;

• Путін, очевидно під впливом генералів армії та керівництва розвідки, продовжує жити у фобіях щодо НАТО. Він образився на Генсека НАТО А. фог Рассмусена, якого звинуватив у тому, що він багато років тому назад записував на диктофон їх приватну зустріч. Тема НАТО також звучала у «кримському» контексті, що наштовхує на думки про те, Путін буде робити усе від нього залежне, аби зупинити процес розширення НАТО на Схід;

• Росія ховається від все більш зростаючих внутрішніх проблем за порушенням таких тем, як анексія Криму та дестабілізація ситуації в Східній Україні. Це робиться як для задоволення суто внутрішніх потреб – мобілізації російського суспільства та підвищення патріотичних настроїв - так і для залякування Заходу. Очевидно, Росія готується до якихось більш глобальних змагань за розподіл сфер впливу, які можуть призвести до відкритої конфронтації із Західним світом;

• Оскільки окремо звучала тема Китаю, який було визнано як глобальну силу, а Європейський Союз – як слабкий і не здатний на рішучі дії об’єкт геополітики, не виключено, що Росія готується «лягти під Пекін». Часові рамки такої комбінації поки що невідомі, проте ознаки такого маневру вже поступово виокремлюються. Включення американського розвідки Сноудена до прямого ефіру (через тиждень після його включення до ефіру під час сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи в Страсбурзі) стало черговим сигналом заморожених російсько-американських відносин та неготовності Москви до їх розморожування. На цьому антиамериканському фоні Пекін отримав позитивний сигнал про те, що Москва готова на китайській умовах розвивати російсько-китайську співпрацю;

• Включення експертів з Берліну, яке також було зроблено під час телеконференції, переслідувало єдину мету – показати, що Німеччина єдина в ЄС країна, з якою рахується Путін, а на думку решти держав ЄС йому відверто наплювати (окрім Франції, чий експерт також був присутній в берлінській студії);

• У Путіна поступово вичерпуються аргументи щодо України, риторика все більше повторюється і тому менше «чіпляє» російську та іноземну аудиторію. Очевидно, ближчим часом політтехнологи Кремля будуть готувати новий аргументаційний пакет, спрямований проти України;

• З усього видно, що Путін хоче себе поводити як американський президент – він дуже ображений на США за американську війну на Балканах, в Сирії, Лівії, за «Арабську весну». Формула «вам можна – а нам ні, чи що?» чітко прописана у свідомості російського політика.

• В голові російського президента існує яскраво виражене відчуття звужуючого простору Росії, що на практиці означає її ізоляцію. Звуження простору все сильніше штовхає Путіна в обійми Китаю, при цьому відносини з Європою та США стають все більш прохолодними;

• Путін показав, що він не має бажання робити з Криму висококласний курорт. Криму приготовлена доля «мілітаристської зони», на його території будуть розміщені російські збройні сили, системи протиракетної оборони. Для курортних цілей Путін буде використовувати Сочі – свою власну дорогу забавку, яка має стати елітним курортом для російських багатіїв.