ЧАСТИНА 2: Реанімація «Східного партнерства» - страховка від пастки Митного Союзу?

Подія

 Зовнішньополітична ініціатива Європейського Союзу “Східне партнерство” (далі - СхП), започаткована на Празькому установчому саміті СхП 7 травня 2009 року, розглядалася Євросоюзом як своєрідний інструмент для поширення впливу Євросоюзу на шість його східноєвропейських сусідів – Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову та Україну. У 2009 році лише дві країни СхП – Україна та Грузія – ставили собі за мету отримати членство в Євросоюзі. Решта держав мали намір лише використати кошти ЄС для реалізації окремих проектів.

Аналіз ситуації

Що було і що є?
До приходу до влади Віктора ЯНУКОВИЧА у 2010 році "Східне партнерство" розглядалося Києвом не в рамках відносин України з ЄС, а як додатковий фактор для проведення внутрішніх реформ, які мали наблизити країну до європейських стандартів. Лише обмежена кількість елементів СхП була корисною для України у контексті досягнення окремих цілей європейської інтеграції. В цілому ж цей механізм мав другорядне значення у порівнянні з основними питаннями порядку денного відносин Україна – ЄС.

"Східне партнерство" було нецікавим для України у той період, коли багато зусиль було кинуто на розвиток політичного діалогу з ЄС та опрацювання Угоди про асоціацію. Ототожнення України з рештою держав-партнерів, які значно відставали від Києва у процесі європейської інтеграції, могло призвести до уповільнення динаміки зближення України з ЄС та зашкодити перспективі вирішення низки важливих питань політичного характеру, на яких наполягало тодішнє українське керівництво (перспектива членства, безвізовий режим).

Аналітики групи Geostrategy вважають, що Євросоюз започаткував ініціативу СхП для того, щоб на демократичній хвилі національних революцій в Грузії та Україні більш глибше залучити країни колишнього СРСР до загальноєвропейських процесів, відірвавши їх від орбіти російського впливу. Однак для реалізації цієї загалом правильної ідеї Євросоюз пішов традиційним інертним шляхом. Фінансування в обсязі 600 млн. євро, які ЄС забезпечив на потреби "Східного партнерства" на період до 2009 – 2013 років, були розподілені на реалізацію трьох напрямів Ініціативи – двосторонніх програм всеохоплюючої інституційної розбудови (175 млн. євро на 6 країн), двосторонніх програм регіонального розвитку (75 млн. євро на 6 країн) та підтримки діяльності органів багатостороннього виміру "Східного партнерства". За весь час існування Ініціативи не було досягнуто прогресу в створенні Трастового фонду, який мав би надавати кредити для реалізації проектів в рамках СхП.

Аналітики групи Geostrategy, оцінивши реалізацію шести стратегічних завдань СхП та досягнуті практичні результати прийшли до висновку, що більшість цілей СхП не було досягнуто:

• спрощення візового режиму та його лібералізація – не вдалося досягти жодній країні;

• укладення поглиблених зон вільної торгівлі – не вдалося досягти жодній країні;

• підтримка процесу адаптації національного законодавства та зміцнення інституційної здатності країн-учасниць СхП – частково вдалося досягти;

• сприяння регіональної співпраці з ЄС – частково вдалося досягти;

• створення інтегрованої системи управління кордонами – не вдалося досягти жодній країні;

• співпраця у сфері енергетичної безпеки – частково вдалося досягти.

Єдиною державою, яка різко контрастує на такому депресивному фоні, є Молдова. Практично за кожним пріоритетом СхП ця держава досягла значних результатів. Ймовірно, це дозволить їй вже у цьому році вийти на підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

Див. Молдова випереджає Україну на шляху європейської інтеграції.

Як очікується, певні практичні результати діяльності ініціативи СхП будуть підведені під час саміту «Східного партнерства» у листопаді 2013 року. Однак сьогодні нагальним є розгляд іншого аспекту СхП – геополітичного.

А що далі?

З часу представлення Ініціативи «Східне Партнерство» відбулися кардинальні політичні зміни в Україні та Грузії. Адміністрація Віктора ЯНУКОВИЧА з 2010 року почала робити різкий нахил у бік співпраці з Митним Союзом, а проєвропейська партія Президента Грузії Михайла СААКАШВІЛІ зазнала поразки під час проведення у 2012 році чергових парламентських виборів. Бідзіна ІВАНІШВІЛІ, новий Прем’єр-міністр Грузії, після перемоги на парламентських виборах почав висловлювати симпатії в бік Росії.

Білорусь та Вірменія – інші дві країни-учасниці СхП – вже довгий час є для Росії надійними союзниками у регіонах. Отже залишається лише Азербайджан, який ніколи не ставив і навряд чи поставить перед Брюсселем питання про набуття членства в Євросоюзі.

Висновки

З 2010 року на пострадянському просторі відбувається поступове затухання інтересу до співпраці з Євросоюзом, у тому числі в рамках «Східного партнерства» (Молдова – поки єдине виключення). Однак для таких держав як Україна і Грузія питання утримання міжнародної рівноваги означає виживання. Навіть в умовах, коли українське керівництво все менше цікавиться Європою і все більше говорить про Митний Союз та Росію, очевидною є необхідність залишити для себе страховку від надмірного російського тиску. У цьому зв’язку аналітики групи вважають, що в умовах поступово вмираючої євроінтеграції Києва саме «Східне партнерство» могло б виступити на певний час своєрідним канатом, який не дозволить Україні остаточно сповзти в обійми Митного союзу.

По-перше, СхП менше дратує Москву, ніж Європейський Союз.

По-друге, СхП дозволятиме забезпечувати комунікацію Києва з Брюсселем на вищому політичному рівні.

По-третє, програми «Східного Партнерства» поступово підтягуватимуть Україну до європейських стандартів. Таким чином, у разі виникнення в перспективі сприятливих зовнішньополітичних обставин, країна зможе доволі швидко повернутися на європейську траєкторію.