Чим загрожує Україні військова операція проти Сирії?

Сьогодні існують ознаки того, що міжнародна коаліція Західних держав на чолі зі Сполученими Штатами Америки мають твердий намір здійснити військову інтервенцію по Сирії з метою зміни існуючого в цій країні режиму Башара АСАДА. Формальна причина – застосування чинною сирійською владою хімічної зброї проти мирних жителів, внаслідок якої загинуло більше тисячі сирійських громадян.

Для інформації: численні незалежні джерела вказують на те, що 21 серпня 2013 року у передмістях Дамаску мав місце удар із застосуванням хімічної зброї. Крім розвідувальної інформації США, є свідчення від міжнародного й сирійського медперсоналу, відеоматеріали, показання очевидців, тисячі повідомлень у соціальних мережах, принаймні з 12 різних пунктів передмість Дамаску, репортажі журналістів, а також дані від неурядових організацій, що заслуговують на довіру. Згідно з попереднім висновком уряду США, в результаті хімічного нападу загинуло 1429 людей, у тому числі не менше 426 дітей, при цьому чисельна оцінка, безумовно, мінятиметься по мірі отримання додаткової інформації.

Це питання викликає неоднозначну реакцію у світі, який фактично розділився на кілька таборів.

Перший табір на чолі з Росією, Сирією і частково Китаєм вважає, що ніякої хімічної атаки, внаслідок якої постаждали мирні сирійські жителі, взагалі не було. Це є провокацією Західних держав на чолі зі Сполученими Штатами, які прагнуть повалити режим Башара АСАДА, замінивши його на чергову політичну маріонетку Заходу.

Важливо у цьому звязку привернути увагу до того, що у кожної країни в цій анти-західній грі існує свій інтерес. Так, наприклад, Росія має тісні зв’язки з урядом Башара АСАДА – вона постачає його армію зброєю, а в сирійських портах базуються російські військові кораблі. Сирійський порт Тартус – передостання база російського військово-морського флоту за кордоном. Остання – в Севастополі.

Росія усвідомлює, що політичний переворот в Сирії остаточно вибє її з цього важливого з геополітичної точки зору регіону. Хоча не виключено, що у разі проведення Росією масштабних переговорів із Заходом Президент Володимир ПУТІН зможе змінити непохитну російську позицію та погодитися на ухвалення Радою безпеки ООН відповідної Резолюції про нанесення точечних ударів по Сирії. Це буде зроблено лише у разі, якщо російська сторона отримає від Заходу дуже конкретні політичні або економічні преференції. Наприклад, отримають підтвердження того, що Україна, Молдова та Грузія не підпишуть Угод про асоціацію із Європейським Союзом.

Другий табір очолюють США та Франція, які наполягають на необхідності нанесення обмеженого військового удару (limited punitive strike) по військам Сирії, які у порушення усіх можливих міжнародних договорів та конвенцій застосували проти власних громадян хімічну зброю. Однак Президент США Барак ОБАМА не хоче виступати одноосібним ініціатором початку війни в Сирії. Йому треба зробити рішення про нанесення урадів по Сирії міжнародно легітитимним. Для того, щоб воно було таким, необхідно, щоб Рада безпеки ООН одноголосно погодилася застосувати військову силу проти Сирії. За оцінками аналітиків групи глобальної розвідки Geostrategy, Рада безпеки ООН навряд чи схвалить будь-який варіант збройної інтервенції до Сирії через спротив такому рішенню з боку Росії – однієї з п’яти постійних членів Ради.

Москва разом з Китаєм раніше заблокувала два попередні проекти рішення з сирійського питання.

Але й у середині самої Західної коаліції сьогодні не існує повної згоди. Так, наприклад, британський Парламент не підтримав ініціативу Вашингтона щодо нанесення точених атак на урядові сирійські війська. США були розчаровані такою позицією британських законодавців. "Країни, котрі порушують міжнародні норми стосовно хімічної зброї, повинні нести за це відповідальність", – йдеться у заяві Вашингтона, оприлюдненій у відповідь на рішення британського парламенту не брати участі у військових діях у Сирії.

Які сили можуть бути розгорнуті союзниками по «анти-сирійській коаліції»?

Судячи з повідомлень із відкритих джерел, США та країни коаліції можуть розпочати військову операцію проти Сирії навіть без відповідного рішення Ради безпеки ООН. Якщо це станеться, до цієї військової операції можуть бути задіяні такі військові сили союзників:

• Чотири есмінці ВМС США - USS Gravely, USS Ramage, USS Barry і USS Mahan - перебувають у східній частині Середземного моря; мають на озброєнні крилаті ракети;
• Авіабази Інджирлик і Ізмір у Туреччині, а також у Йорданії можуть бути використані для здійснення авіа ударів;
• Два авіаносці - USS Nimitz ("Німіц") і USS Harry S Truman ("Гаррі Трумен") - перебувають у регіоні;
• Французький авіаносець "Шарль де Голль" перебуває в порту Тулонь на Середземному морі;
• Французькі винищувачі "Рафаль" і "Міраж" можуть бути викликані з авіабази на території Об'єднаних Арабських Еміратів;

Що Сирія протиставлятиме військовій агресії?

На сьогоднішній день чисельність сирійських військовослужбовців, задіяних у сфері протиповітряної оборони, становить близько 54 тисяч осіб. Це практично вдвічі більше за анологічні військові формування, які мав покійний Муамар КАДДАФІ під час опору операції НАТО у 2011 році.

Система повітряної оборони Сирії складається з анти повітряних підрозділів № 24 та №26, які володіють тисячами зенітних гармат та понад 130-ти ракетно-зенітними комплексами. До речі, окремі ракетно-зенітні комплекси, такі як SA-2, SA-3, SA-5, SA-6 and SA-8 були на озброєнні армії Муаммара КАДДАФІ. Однак іх кількість в Сирії значно більша, до того ж за допомогою Ірану вони були суттєво модернізовані.

Також у сирійської армії на озброєнні знаходяться російські комплекси протиракетної оборони сучасного виробництва. Зокрема, у період з 2007 по 2010 роки Іран виділяв кошти на придбання Сирією 50-ти російських зенітно-ракетних комплексів SА-22 (модифікований зенітно-ракетний комплекс). Восени цього року також зявилася інформація про те, що російська сторона може додатково поставити Сирії зенітно-ракетні комплекси нового покоління С-300 ПМУ-1 (по терминології НАТО — SA-10 Grumble). Сирійська армія також має близько 400 одиниць зенітної зброї різних модифікацій.

Це дає підстави аналітикам Geostrategy стверджувати, що проведення країнами Західної коаліції повітряних точених ударів може наштовхнутися на серйозний опір сирійськиз збройних сил.

Існуючі ризики для України

Існує серйозний геополітичний ризик, що у разі нанесення ударів по території Сирії Іран може напасти на Ізраїль. А це викличе ланцюгову реакцію в дуже нестабільному регіоні Близького Сходу та Північної Африки, які можуть «запалати» регіональними конфліктами. Це, у свою чергу, може призвести до перебоїв із постачанням енергоресурсів – нафти і газу. Цим може вміло скористатися Росія, яка компенсуватиме світовий дефіцит енергоресурсів продажем власних нафти і газу, ціна яких, ймовірно, різко збільшиться.

Так виглядає, що сьогодні Сполученим Штатам війна в Сирії потрібна найменше. Американський Президент Барак ОБАМА не хоче увійти в історію як Президент, який став ініціатором масштабних заворушень на Близькому Сході. Він добре пам’ятає історію свого попередника Білла КЛІНТОНА, який у 1998 році прийняв рішення про нанесення ударів по Судану та Афганістану, метою яких була боротьба із терористичною організацією Аль-Каїда. Як показала історія, такі американські акції ні до чого, окрім посилення Аль-Каїди, не призвели.

Однак, Барак ОБАМА також усвідомлює, що у сьогоднішньому світі повинна існувати держава, яка може покарати диктаторські режими у разі скоєнніми ними злочинів проти власних громадян. І ця держава – США. Американський Президент фактично сам визначив свою стратегію щодо Сирії, коли заявив, що застосування режимом Башара АСАДА хімічної зброї проти власних громадян стане червоною лінією, переступивши яку Захід матиме право нанести удари у відповідь. Цей час для Барака ОБАМИ прийшов.

Україну, яка продовжує бути газо – та нафто залежною державою, така ситуація категорично не влаштовує. Ескалація конфлікту може призвести до подорожчання нафти до 150 доларів за барель. Лише протягом одного місяця це призведе до зростання ціни на бензин приблизно на 10-20%. Подорожчання нафти потягне за собою збільшення ціни на газ, оскільки при розрахунках ціни на газ Росія використовує базову ціну на нафту. Таким чином до кінця року Київ може бути змушений платити за тисячу кубометрів російського газу близько 500 дол. США.

Очевидно, що існуючі в Україні звязи із Сирією, у тому числі в політичній та економічній сферах, також будуть повністю зруйновані. З приходом в Сирії до влади нового керівництва Києву необхідно буде розпочинати чорнову роботу по налагоджуванню нових контактів на усіх рівнях. Разом з тим, українські підприємства могли б розраховувати на отримання вигідних контарктів на відновлення зруйнованої внаслідок затяжної війни інфраструктури Сирії.

Але для цього потрібна серйозна системна робота.

А поки що дивлячись на вказані вище тенденції, аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy не можуть позбавитись думки про те, що за використанням сирійським керівництвом хімічної зброї проти власних громадян могли стояти країни, які зацікавлені у зростанні світових цін на енергоресурси (у першу чергу мова йде про Росію). Самі ці країни хотіли б розпалити пожежу на Близькому Сході і, як наслідок, зірвати поставки енергоносіїв з цього регіону, оскільки б така пожежа дозволила зробити їх власні енергоресурси незамінними на світових ринках.

Геополітичні наслідки

Як вже відзначалося вище, війна проти Сирії матиме також низку довгострокових геополітичних наслідків, які, зокрема, зводяться до наступного:

1. У разі початку військової інтервенції проти Дамаску різко радикалізується Іран, який виступає твердим союзником Сирії. Відомо, що саме через Сирію керівництво Ірану має можливість впливати на розвиток палестино-ізраїльського конфлікту, на внутрішню ситуацію в Лівані та деяких країнах Північної Африки. Якщо така можливість буде втрачена, Іран може загубити не лише усі досягнення, отриманні з часу падіння режиму Саддама ХУСЕЙНА (шиїтська частина Іраку вже розглядається як іранський протекторат), але й повністю втратити контроль над цим життєво важливим регіоном.

У разі початку війни в Сирії і зміни політичного режиму, на просторі від Азербайджану до кордонів Саудівської Аравії виникне так званий «санітарний кордон», непідконтрольний Тегерану. А це може значно радикалізувати поведінку іранського керівництва, яке і без того роздратовано запуском Саудівською Аравією нафтопроводу в обхід протоки Орзмуз, який позбавив Іран можливості контролювати прохід танкерів з нафтою з Перської затоки, з якої йде більше 30% світового експорту нафти морськими шляхами.

Аналітики Geostrategy не виключають, що у разі, якщо Іран буде з усіх боків обкладений «червоними папірцями», його поведінка стане нагадувати поведінку пораненого звіра, здатного на різкі та навіть агресивні дії на міжнародній арені.

Для інформації: Ормузька протока — вузька, стратегічно важлива протока, що з'єднує Оманську затоку на південному сході з Перською затокою на південному заході. Північне узбережжя належить Ірану, а південний — Обєднаним Арабським Еміратам та анклаву Омана.
• Довжина 195 км,
• Ширина 54 км;
• Середня глибина 27,5 м;
• Найбільша глибина 229 м.
Протока відокремлена на два транспортні канали шириною близько 2,5 кілометра кожен, відділені один від одного 5-ти кілометровою буферною зоною. До останнього часу протока була єдиним морським шляхом, що дозволяла експортувати арабський газ і нафту в треті країни, зокрема в США.
За даними Підрозділу морської статистики Lloyd's в 2006 році через Ормузьку протоку проходило 33% глобального експорту нафти морем. Якщо враховувати нафтопродукти, то на частку протоки припадає близько 40% глобального експорту нафти морем. В середньому близько 15 танкерів, що перевозять 16,5 до 17 мільйонів барелів сирої нафти, як правило, проходять через протоку щодня.

2. Інша проблема пов’язана із тим, що внаслідок військового втручання в Сирію та зміни в цій країні існуючого політичного режиму може розпочатися громадянська війна в Йорданії та відновитися війна в Лівані. Якщо владу в Сирії отримають ісламісти, вони спробують поширити свій вплив на Йорданію, яка має доволі складну внутрішню політичну та економічну ситуацію. Аналогічно до йорданського сценарію, те ж саме відбудеться й у Лівані.

3.У разі захоплення влади в Сирії представниками крайніх ісламістських рухів Ізраїль опиниться в дуже складному військово-політичному становищі. Поширення крайніх ісламістських рухів на регіон змусить Ізраїль перейти у вищу фазу бойової готовності, оскільки ризики нападу на Ізраїль таких країн як Єгипет, Йорданія, Ліван або Сирія зросуть в десятки разів (наприклад, цілком ймовірно, що ліванський рух Хезболла, який підтримує Президента Сирії Башара АСАДА, може миттєво відповісти на агресію проти Сирії низкою ударів по ізраїльській теритрїі). Таке, між іншим, вже траплялося в сучасній історії Ізраїлю, наприклад у 1956 та 1963 роках. Ізраїль виходив із таких ситуацій за допомогою перевірених засобів – великих регіональних війн.

Підсумовуючи викладене, доводиться констатувати той факт, що демократичні події «Арабської весни» 2011 року поки що не принесли регіону Близького Сходу та Північної Африки бажаного спокою.

Натомість геополітична карта регіонів поступово міняється, внаслідок чого з Близького Сходу поступово витісняється Росія, натомість готується плацдарм для закріплення в країнах регіону політичних режимів, лояльних до Західних країн та Китаю, який прагне отримати доступ до багатих на поклади енергетичних ресурсів країн Близького Сходу та Північної Африки.