Конфлікт в Сирії

Що ж сьогодні відбувається в Сирії, які причини сирійської кризи, які сценарії подолання цієї кризи?
Ми говоримо про масштабну людську трагедію. Уявіть, що внаслідок збройних конфліктів в Сирії 1,5 мільйона сирійців залишили свою країну, тікаючи до Йорданії та Лівану. А загинуло усього, за підрахунками ООН, близько 80 тисяч мирних мешканців цієї Близькосхідної країни.
Це – реально страшна трагедія. Вона в рази більше, ніж була колись для Радянського Союзу війна в Афганістані.
І саме страшне те, що ця трагедія поки що не зупинена.

Яка оцінка природи сирійського конфлікту у світі?

Сьогодні у світі природу сирійського конфлікту оцінюють у двох площинах.

Перше – Захід на чолі зі США, використовуючи прагнення народу Сирії до демократії, допомагає сирійцям боротися із тиранічним режимом Башара АССАДА. Такий підхід апріорі передбачає нищівну критику дій сирійської влади, навіть тих, що спрямовуються на стабілізацію внутрішньої ситуації в країні.

У цьому зв’язку важливо відзначити, що такий примітивний підхід не має права на існування. Говорити про демократію на Близькому Сході, в європейському розуміння цього слова, взагалі не можна. На Близькому Сході немає жодної демократичної країни в європейському розуміння цього слова (можливо, окрім Ізраїлю). А якщо Сирію порівняти з іншими країнами Перської Затоки, то вона може здатися «раєм лібералізму». Цікаво, чи хтось чув про прагнення народів Об’єднаних Арабських Еміратів або Саудівської Аравії до демократії?

На жаль, мусимо констатувати: авторитарні та монархічні режими є на Близькому Сході єдиним джерелом стабільності.

Друге, що доводиться чути – це те, що США прагнуть встановити контроль над іще однією державою, яка стала жертвою «Арабської весни». Нібито, це треба для ліквідації останнього союзника Ірану, особливо напередодні початку війни країн Заходу проти Ірану. Ну і, звичайно, додаткова мета – остаточно витіснити Росію з регіону Близького Сходу.

На думку аналітиків Geostrategy, така трактовка подій так само не витримує жодної критики.

Сирія для США ні зі стратегічної, ні з економічної точок зору нецікава. Невже хтось думає, що Сирія є потужним союзником Ірану? Із застарілим військовим обладнанням, з відсутністю спільних кордонів, а також такими сусідами як пронатовська Туреччина, проамериканський Ізраїль та Йорданія.

Що стосується нібито витіснення Росії – так вона вже дано не гравець на Близькому Сході. Треба бути великим російським патріотом, аби вважати, що російська морська база по ремонту військових кораблів в Тартусі становить загрозу для американського тихоокеанського флоту.

Група Geostrategy вважає, що конфлікт в Сирії – це велика регіональна гра. Її ведуть Саудівська Аравія, Катар, Ізраїль, Туреччина та Іран.

У кожного з них є свої власні національні інтереси. Хтось хоче через територію Сирії постачати енергоносії в Європу, хтось – як Туреччина, хоче бачити більш світську Сирію.

А причин виникнення сирійської кризи, на думку групи, декілька. У першу чергу вони мають соціально-економічний та релігійний характер. Із усіх сусідів Сирії найбідніший лише Ірак.

А ось релігійний мотив – набагато глибший. З часів французького впливу сирійці доволі далеко відійшли від ісламу, зберігаючи до останнього часу слабкі зв’язки з релігією. У Сирії виросло покоління, яке тяжіє до світського державотворення та життя. Міське населення бачить успішну модель Туреччини, і тому прагне жити за більш відкритими та сучасними принципами. Натомість більш радикально налаштоване сільське населення, яке сповідує ідеї ісламу в крайніх формах.
Таким чином – чи ставатиме поступово Близький Схід більш світським, чи навпаки, Саудівська Аравія боротимуться за утримання Сирії в колі своїх інтересів саме шляхом поширення мусульманських рухів та настроїв – ось що ховається сьогодні за сирійським конфліктом.

Фактор Туреччини

На тлі громадянської війни, яка триває у Сирії, підтримка офіційною Анкарою сирійських повстанців провокуватиме нові терористичні акти помсти.

12 травня 2013 року, буквально через кілька днів після двох вибухів у прикордонному турецькому місті Рейханли, які забрали життя 46 чоловік, Дамаск категорично відкинув звинувачення у причетності до них сирійських внутрішніх сил та розвідувальної служби. Проте експерти групи Geostrategy вважають, що заяви Дамаска не треба сприймати і розуміти буквально. Крім того, ці терористичні атаки-провокації свідчать про великий ризик, який бере на себе Туреччина, взявши курс на протистояння з режимом Башара Асада. Проте, на думку аналітиків групи, незважаючи на це, Анкара надалі утримуватиметься від військового втручання на територію Сирії, оскільки США наполягають на веденні політики стримування щодо Сирії.

Таким чином Туреччина намагається уникнути ймовірних безпекових ризиків, які здатні перешкодити переговорному процесу з приводу політично чутливого питання щодо мирної угоди з Робітничою партією Курдистану (ПКК).

Турецький уряд усіляко уникав навіть припущення, що курди могли бути причетні до вибухів у Рейханли, але натомість натякав на зв’язок із ліворадикальним марксистським угрупуванням Партією-Фронтом Революційного Народного Звільнення. На увагу заслуговує і той факт, що останнім часом на тлі поглиблення конфлікту з Сирією у Туреччині ця партія, розквіт діяльності якої випав на часи холодної війни, набирає впливу та популярності. Саме Партія-Фронт Революційного Народного Звільнення взяв на себе відповідальність за терористичну атаку на американське посольство в Анкарі, яка сталася у лютому 2013 року, і за березневі вибухи у Міністерстві юстиції та штаб-квартирі правлячої Партії справедливості і розвитку в столиці Туреччини. Ця партія та її підрозділи мають тісний зв'язок з офіційним Дамаском, кілька її лідерів проживають на території Сирії і підтримують тісні зв’язки з режимом Башара Ассада.

Деякі експерти вважають, що для Дамаска і справді невигідно провокувати Туреччину, намагаючись не допустити військове втручання під керівництвом США на територію країни, ймовірність якого й без того значно зросла після повідомлень про те, що режим Башара Асада застосував хімічну зброю проти повстанців.

Проте аналітики групи Geostrategy вважають, що через організацію терористичних актів сирійський режим намагається залякати і дестабілізувати уряд Туреччини у надзвичайно важливий для цієї країни політичний момент – переговорів з ПКК. Намагання Анкари розпочати мирний процес й без того послаблює той факт, що чимало курдських угрупувань на території Сирії, які підтримують тісні зв’язки з ПКК, навряд чи підтримають лінію Анкари і розділять бачення майбутньої мирної угоди, особливо у умовах зростаючого політичного вакууму на територіях, де проживають курди.

Тож поки турецький уряд намагається популяризувати мирний процес серед скептичних турецьких виборців, режим алавітів у Сирії та його іранські прибічники шукають будь-яку можливість використати воєнізовані угрупування у прикордонних з Туреччиною регіонах, щоб підірвати популярність і авторитет Партії справедливості та розвитку і змусити турецький уряд зменшити свою зацікавленість і втягненість у події в Сирії. Тому Анкара, яка перебуває під впливом від останніх терористичних атак, радше підтримуватиме стриманий підхід щодо Сирії, ніж пряме військове втручання, яке тільки остаточно розхитає і без того надзвичайно хистку регіональну безпеку. Очевидно, саме на це і розраховував режим Башара Асада, скеровуючи бомбові атаки в Рейханл.
 

Сценарії розвитку подій

Конфлікт в Сирії матиме затяжний характер, він буде відрізнятися від лівійського та іракського сценаріїв.

Але, уявимо собі ситуацію, що світська влада все-таки переможе в Сирії. Чи це не дасть Туреччині підстави запросити у перспективі Сирію до клубу НАТО, поширивши тим самим кордони цього безпекового об’єднання до кордонів з Ізраїлем?

Ми розуміємо футуристичність такого сценарію сьогодні, однак що може трапитися вже завтра – невідомо.

Виступ віце-президента групи Geostrategy із стратегічних комунікацій, доктора політичних наук Сергія ДАНИЛЕНКА на радіо «ЕРА».