Для вступу в ЄС Сербія має втратити Косово. Що це означає для України?

6 травня 2012 року в Сербії відбудуться позачергові президентські вибори. Два кандидати на президентську посаду – Боріс ТАДІЧ, діючий Президент Сербії, та Томіслав НІКОЛІЧ, лідер опозиції – мають практично схожі погляди на головні пріоритети зовнішньої політики Сербії.
 

Зокрема, двоє політиків підтримують вступ Сербії до Європейського Союзу.

В умовах нинішньої сербської реальності така політична позиція створює серйозну проблемну ситуацію всередині країни. На сьогодні ЄС поставило перед керівництвом Сербії одну принципово важливу умову: для вступу Сербії в Євросоюз вона повинна визнати незалежність Косово, признавши тим самим втрату частини власної території.

Ні Боріс ТАДІЧ, діючий Президент Сербії, ні лідер опозиції Томіслав НІКОЛІЧ наразі не готові взяти на себе таку історичну відповідальність, оскільки чітко розуміють: в сучасну історію Сербії вони увійдуть як політики з подвійною репутацією. Перше, вони зроблять важливу політичну річ – приведуть країну в Європейський Союз, повернувши її тим самим до кола високо розвинутих європейських держав. Друге, вони погодяться на завершення процесу відторгнення частини сербської території – Косово, завершивши тим самим тривалий процес розпаду колишньої Союзної Республіки Югославія.

Така геополітична дилема наразі продовжує залишатися для Сербії невирішеною. Незалежність Косово розглядається найбільш впливовими сербськими політиками як непомірна ціна за входження країни в Євросоюз.

Природно, що в нинішніх умовах, коли наслідки глобальної фінансово-економічної кризи продовжують негативно впливати на розвиток Європейського Союзу,  вступ Сербії до ЄС відкрив би не лише нові економічні можливості для сербського бізнесу, але й дозволив би отримати доступ до фінансових ресурсів Євросоюзу на розвиток інфраструктури та модернізації національного виробництва. 

Однак історично для Сербії економіка значить набагато менше, ніж політика або геополітика.

Відторгнення Косово від сербської території, над яким Белград вже давно втратив політичний та економічний контроль, може спровокувати хвилю протестів не лише в Сербії, але й на Балканах.

Крім того, масові акції протесту призведуть до неминучої втрати довіри народу до тієї політичної сили, яка погодиться на незалежність Косово. 

Для інформації: у період з 2008 по 2011 роки незалежність Косово визнали 75 країн світу, у тому числі  Афганістан, Тайвань, Франція, Велика Британія, Італія, США та Німеччина.

Отже, наразі залишається невідомим, кому із сербських політиків доведеться приймати два історично важливих рішення: про вступ Сербії до Європейського Союзу та офіційну відмову від контролю над вже втраченою територіальною одиницею Косово.

Що це означає для України?

На сьогодні Україна не визнала незалежність Косово. Наявність низки поки що існуючих так званих «територіальних викликів» у вигляді проросійський рухів у Кримській Автономній Республіці або Закарпатті змушує Київ не долучатися до створення міжнародного прецеденту по визнанню автономії Косово.

Сьогодні Київ повинен бути зацікавленим тримати дистанцію від будь яких національних рухів, діяльність яких спрямована на перегляд кордонів в Європі.

У разі з згоди Сербії на незалежність Косово група Geostrategy очікує активізацію на українських кордонах діяльності національних меншин таких країн, як Румунія, Угорщина та Російська Федерація. Не виключається, що ці національні меншини захочуть поставити питання про отримання більших прав на автономію, що посилить негативні для України процеси набуття автономії Чернівецькою, Закарпатською, Луганською та Одеською областями.

За таких обставин Україні необхідно і надалі шукати можливості утримуватися від визнання незалежності Косово.

Разом з тим, політична ситуація може різко змінитися у разі, якщо керівництво Сербії, в обмін на вступ цієї країни до Європейського Союзу, саме прийме рішення визнати в якійсь формі незалежність Косово.

У цьому випадку питання про визнання Україною незалежності Косово мало б розглядатися лише у пакеті, який Києву доцільно сформулювати наступним чином:
•    міжнародна спільнота, зокрема ЄС, Росія та США, укладають новий Пакт про непорушність кордонів європейських країн;
•    фіксується територіальна цілісність та непорушність українських кордонів;
•    засуджуються наміри будь-яким чином змінити існуючі кордони силовим шляхом.
Інші компроміси не зможуть задовольнити українську сторону.