Китай продовжує витісняти Росію з Середньої Азії

Against the background of intensification of Russian diplomacy towards Ukraine and other CIS’s countries – Belarus and Moldova, Moscow quietly continues to lose its political and economic position in another important region – in the Central Asia. China is skillfully using this trend gradually robbing the leverage of influence over the political, economical and energy processes in the region. But what does it mean for Ukraine?

Подія:

На фоні значної активізації російської дипломатії на європейському напрямку (протягом серпня – вересня 2013 року Росія робить багато для того, аби зірвати підписання у листопаді 2013 року Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, а також парафування аналогічних угод з Молдовою та Грузією; Вірменія вже вибита з європейської гри), а також в регіоні Близького Сходу (витрачаються колосальні зусилля для недопущення військової інтервенції США на території Сирії), Москва, тим не менше, продовжує втрачати свої політичні та економічні позиції в іншому важливому для її інтересів регіоні – в Середній Азії. Тут ініціативу впевнено продовжує тримати Китай, який поступово, але впевнено забирає у Росії важелі впливу на економічні, енергетичні та політичні процеси в цьому регіоні.

Аналіз ситуації:

11 вересня 2013 року в Казахстані відбулася подія, яка у перспективі може суттєво вплинути на ситуацію на світовому нафтовому ринку, а також яка похитнула геополітичні позиції Росії в регіоні Середньої Азії. З найбільшого у світі нафтового родовища Кашаган, розташованого на півночі Каспійського моря, в територіальних водах Казахстану, отримано перші барелі нафти.

Для інформації: Кашаган - одне з найбільших у світі шельфових нафтогазових родовищ, розташований на відстані 80 кілометрів від міста Атирау, у північній частині Каспійського моря. Глибина шельфу складає від 3 до 7 кілометрів. Відкрили це нафтогазородовище у 2000 році, його розробку здійснює міжнародна операційна компанія Caspian Operating Company (NCOC), до складу якої входять "КазМунайГаз"/, "Тоталь" /Total/, "Ройял Датч-Шелл" /Royal Dutch Shell/, "Эксон-Мобіл" /ExxonMobil/, "Інпекс" /Inpex/. У вересні 2013 року китайський енергетичний державний гігант CNPC купив за $5 мільярдів 8,33 % в проекті освоєння гігантського нафтового родовища Кашаган, за рахунок якого Казахстан планує увійти до десятки провідних нафтових держав. Купівля частки в головному проекті ключової галузі найбільшої економіки Центральної Азії стала черговим етапом експансії Китаю в енергетику регіону, де позиції Росії поступово слабшають. Продавцем пакету виступить казахська державна компанія Казмунайгаз, компенсувавши тим самим вихід із проекту американської ConocoPhillips.

За розрахунками експертів, родовище Кашаган містить близько 30 мільярдів тон нафти, з яких можна видобути від 8 до 12 мільярдів тон та близько 1 трильйону кубічних метрів газу. Очікується, що Казахстан зможе щоденно видобувати з родовища Кашаган від 50 до 75 мільйонів тон нафти, що введе цю державу до п’ятірки найбільших нафтовидобувних держав світу. Заради справедливості варто вказати на те, що розробка нафтогазородовища Кашаган є дуже складною з технологічної точки зору, тому перспективи використання потенціалу цього родовища залишаються поки що не до кінця зрозумілими. Зокрема, має місце несприятливе поєднання мілководних умов та льодових утворень, які щороку протягом п’ятимісячного періоду заважають видобутку енергоресурсів. Додатково ускладнюють процес видобутку також великі глибини (до 5 тисяч метрів), високий вміст у воді сірки (до 19%) та високий пластовий тиск (80 МПа).

Саме такі фактори природного ризику призвели до затягування процесу розробки родовища Кашаган, видобуток природних ресурсів з якого мав розпочатися ще у 2005 році. Через ці ж самі ризики бюджет на розробку Кашагану було збільшено з початкових 10 до 46 мільярдів дол. США.

З моменту початку створення міжнародного консорціуму з питань розробки родовища Кашаган виникло низка неузгодженостей та суперечок серед основних гравців-розробників родовища. Так, у 2004 році з консорціуму вийшла британська компанія BG Group. Крім того, консорціум також залишила компанія ConocoPhillips, яка мала 8,4% у цьому проекті. Однак місце ConocoPhillips практично одразу зайняв Китай. 7 вересня 2013 року китайська енергетична компанія China National Petroleum Corp. формалізувала угоду з Урядом Казахстану про те, що 8,4% акцій, які належали ConocoPhillips, тепер відійшли під контроль китайської енергетичної компанії.

Сьогодні керівництво Казахстану в особі Президента Нурсултана НАЗАРБАЄВА покладає на входження Китаю до складу міжнародного консорціуму Кашаган великі надії. Очікується, що Китай, який постійно відчуває потребу у збільшенні імпорту енергоносіїв, включиться в активну гру з тим, щоб Кашаган якомога скоріше запрацював на повну потужність, забезпечуючи таким чином китайський ринок необхідними обсягами нафти і газу. Астана, окрім маркетингової активності Пекіну, також очікує на китайські інвестиції, які будуть вкладені у подальшу розробку цього родовища. 

Джерела групи глобальної розвідки Geostrategy, наближені до переговорного процесу щодо розвитку проекту Кашаган, вказують на те, що на початку реалізації проекту керівництво Казахстану висловлювало своє незадоволення пасивною позицією міжнародних учасників консорціуму, зокрема британських та американських компаній, які із значним песимізмом оцінювали перспективи проекту.

Джерела стверджують, що компанія ExxonMobil своїми діями в проекті настільки роздратувала Астану, що для залагоджування конфлікту до Казахстану приїжджав відомий американський сенатор Річард ЛУГАР. Під час низки зустрічей з керівництвом Казахстану, у тому числі з Прем’єр-міністром Карімом НАСІМОВИМ, Міністром з питань енергетики та природних ресурсів Саутом МУНБАЄВИМ та першим Віце-президентом КазМунайГаз Максатом ІДЕНОВИМ, американський сенатор намагався заспокоїти казахське керівництво, переконуючи їх в тому, що проект Кашаган має великі перспективи, навіть не дивлячись на існуючі об’єктивні ризики та той факт, що американці та британці втратили до нього інтерес. Очевидно, що в такій ситуації американських сенатор намагався врятувати енергетичний проект, який має значний потенціал по регіональному зниженню російського енергетичного домінування. Також Річарду ЛУГАРУ вдалося домогтися того, щоб американська ExxonMobil все ж таки продовжила участь у проекті.
 

Місце США і Росії займає Китай

Після усіх перетрубацій, сьогодні участь в розробці Кашагану беруть

КазМунайГаз (Казахатсан, 16,81%),

ЕНІ (Італія, 16,81%),

Total (Франція, 16,81%),

ExxonMobil (США, 16,81%),

Royal Dutch Shell (Голландія/Великобританія, 16,81%),

China National Petroleum Corp (Китай, 8,4%)

Інпекс (7,56%).

Маючи значні інвестиційні ресурси, вплив над великим і стратегічно важливим регіоном поступово, але впевнено продовжує отримувати Китай. Для цього Пекін обирає дуже вдалу больову точку – енергетичний сектор. Адже, не дивлячись на існуючий песимізм окремих учасників проекту, Астана продовжує бути впевнена у тому, що проект Кашаган може вивести Казахстан на лідируючі світові позиції по експорту енергоносіїв.

Очікується, що у 2014 році з цього родовища буде отримано 370 тисяч барелів нафти в день, а вже до 2016 року щоденний обсяг видобутку становитиме 1,6 мільйона барелів нафти.

Якщо врахувати існуючі тенденції на світовому ринку нафти – погіршення політичної ситуації на Близькому Сході, напружені відносини по лінії Іран – Захід, можлива війна проти Сирії – які позначаються на зростанні світової ціни на нафту, то стає зрозумілим: ризики не заважають Казахстану і Китаю дивитися на майбутнє проекту Кашаган з оптимізмом.

За оцінками аналітиків групи глобальної розвідки Geostrategy, саме нещодавнє входження Китаю до проекту розробки родовища Кашаган реанімувало процес його розробки. Звичайно, Астана чудово розуміє та усвідомлює ті ризики, які може таїти в собі посилена співпраця з Китаєм. Але Казахстан поступово звикає жити між ризиками – Росією, з одного боку, та Китаєм – з іншого. Однак, як показують тенденції, шальки терезів усе більше схиляються в бік Китаю. Лише починаючи з 2009 року Китай надав Казахстану позик на суму близько 17 мільярдів дол. США.

Чи вигідний Києву сильний Китай?

Дивлячись, як Китай поступово, але впевнено відвойовує життєво важливий для Росії пострадянський простір, виникає, просте, але логічне запитання: а наскільки Україна зацікавлена у тому, щоб Китай домінував в межах Митного, та у перспективі, Євразійського союзів?

Відповісти на це питання складно, однак аналітики Geostrategy виходять з двох різних зовнішньополітичних позицій:

Перше – Україна відмовляється від співпраці з Євросоюзом, не підписує у листопаді цього року Угоду про асоціацію і, за наполяганням Кремля, вступає до Митного союзу.

За умови реалізації такого сценарію, витіснення Росії з одного із ключових стовпів Митного союзу – Казахстану – не відповідає інтересам офіційного Києва. Тому що Митний союз як своєрідна альтернатива Європейському союзу стає надзвичайно вразливим до зовнішніх факторів, його спільний митний простір розмивається китайськими товарами та інвестиціями і, як наслідок, євроазійська інтеграційна концепція російського Президента Володимира ПУТІНА зводиться нанівець.

Підсумок: Україна визнає те, що зробила стратегічну помилку, визначивши співпрацю в рамках Митного Союзу більш пріоритетною, ніж поступова інтеграція до економічного, культурного та політичного простору Євросоюзу.

Друге – Україна, незважаючи на надмірний політичний та економічний тиск з боку Росії, все-таки підписує у Вільнюсі Угоду про асоціацію з ЄС. У цьому випадку робота Китаю, спрямована спочатку на розмивання і, відповідно, послаблення Митного союзу відповідає інтересам офіційного Києва.

Поступово домінуючим на пострадянському просторі стає Китай, який вибиває з російської колоди Казахстан – оплот Митного Союзу. Україна, користуючись потребами Китаю в українській сільськогосподарській продукції, а також металургійній та хімічній продукції, зможе знайти в особі Китаю своєрідний замінник російському ринку, що послабить домінуючу позицію Росії у відносинах з Україною. Китай допоможе опинитися у боротьбі з Росією зверху, а не знизу.

Схоже, що Київ поступово знайшов слабке російське місце, оскільки на фоні торговельних війн з Росією активізував офіційний діалог з Китаєм. Візити в Китай у вересні цього року представників українського Уряду – Першого Віце-прем’єр-міністра України Сергія АРБУЗОВА та Міністра доходів і зборів України Олександра КЛИМЕНКА – свідчать, що Київ має серйозний намір розіграти “китайську карту” в складній геополітичній грі з Росією. У разі, якщо Китай зможе продемонструвати збільшення споживання українських товарів, компенсувавши тим самим втрати України від закритття окремих сегментів російського ринку, це ще більше надихне Україну на продовження курсу європейської інтеграції.

P.S: за даними Міндоходів, обсяг товарообігу з Китаєм посідає друге місце серед 217 країн - торговельних партнерів України. За 8 місяців 2013 товарообіг становив уже $7,3 млрд, що на 16,6%, або на $1млрд більше порівняно з січнем-серпнем 2012 року. За підсумками 2012 року товарообіг між Україною та Китаєм становив $10 млрд.